23 квітня 2026 рокуСправа № 921/372/22
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянув заяву б/н від 15.01.2026 (вх. №347 від 15.01.2026) Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредиторських (грошових) вимог до боржника та долучені банком документи
у справі
за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю “Антей» (код 32886324, 19620, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Будище, пров. Космодем'янської Зої, буд.5)
до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроцентр-Галичина» (код 37556849, 46027, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, буд. 2Б)
про банкрутство.
За участі від:
кредитора ТОВ “Антей» - не з'явився
ліквідатора боржника ТОВ “Агроцентр-Галичина» - Винниченко Ю.В.
кредитора АТ Комерційний банк "ПриватБанк" - Труфанова О.С.
Встановив:
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/372/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Антей» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр-Галичина» про банкрутство.
15.01.2026 через систему "Електронний суд" надійшла заява Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" від 15.01.2026 (вх. №347 від 15.01.2026) про визнання його грошових вимог до боржника у сумі 4329302,16 грн.
Вказана заява обґрунтована наявністю у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агроцентр-Галичина», які виникли у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за договорами фінансового лізингу №DNH2FLO6483 від 01.04.2016, №DNH2FLO6528 від 21.04.2016.
Ухвалою від 20.01.2026 судом прийнято заяву про визнання грошових вимог та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2026.
26.03.2026 через систему "Електронний суд" надійшла заява №921/372/22-132 від 26.03.2026 (вх. №2424) ліквідатора Винниченка Ю.В. щодо кредиторських вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", за змістом якої заявлені вимоги банку підлягають визнанню.
В судовому засіданні 30.03.2026 судом запропоновано кредитору надати докази повернення об'єктів лізингу та інформацію з приводу розірвання договору, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 30.03.2026.
В судовому засіданні 30.03.2026 оголошувалась перерва до 23.04.2026.
23.04.2026 через систему "Електронний суд" надійшла заява Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" №22/04-3 від 22.04.2026 (вх. №3160) про долучення до матеріалів справи, зокрема актів приймання - передачі об'єктів лізингу та звіту з незалежної оцінки об'єктів лізингу.
У судовому засіданні 23.04.2026 в режимі відеоконференції приймали участь ліквідатор та представник кредитора АТ КБ "ПриватБанк".
Розглянувши заяву АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредиторських (грошових) вимог до боржника та долучені банком документи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частина 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями частини третьої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено вимоги до форми і змісту заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, серед яких виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; перелік документів, що додаються до заяви. Зокрема, до заяви в обов'язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.
Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.1, ч.2, ч.4 ст.91 ГПК України).
Згідно з ч.1 ст.80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Отже, реалізація кредитором права на пред'явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов'язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 27.07.2023 у справі №917/814/16.
Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Відтак визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів.
За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.
Таким чином, важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів.
Системний аналіз статей 45-47 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст.76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 01.06.2021 у справі №911/2581/14).
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч.1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів у разі ненадання заявником - кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог зумовлює прийняття судом рішення про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду міститься в постанові від 30.05.2023 у справі №916/120/22.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до п.2, п.4 ч.2 ст.42 ГПК України, учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 5 статті 13 ГПК України встановлено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
В якості додатків до заяви з грошовими вимогами АТ КБ "ПриватБанк" долучено, зокрема банківські виписки по рахункам боржника № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за 29.12.2017 з відомостями про здійснені протягом цього дня операції по поверненню предметів лізингу за договорами №DNH2FLO6483 від 01.04.2016, №DNH2FLO6528 від 21.04.2016.
З урахуванням змісту заяви від 15.01.2026 АТ КБ "ПриватБанк" до боржника, викладу її обставин на підтвердження заявлених вимог до боржника, їх обґрунтувань, судом 30.03.2026 запропоновано кредитору надати докази повернення об'єктів лізингу та інформацію з приводу розірвання договору.
Як вже зазначалось, АТ КБ "Приватбанк" 23.04.2026 долучено до матеріалів справи акти приймання - передачі об'єктів лізингу банку від лізингоодержувача (боржника), які датовані 28.08.2017.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ч. 4. ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, суд може витребувати всі необхідні докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи для правильного, об'єктивного, неупередженого та справедливого вирішення спору у випадку, якщо судом буде поставлено під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи процесуальних прав, наданих їм відповідно до ГПК України.
З урахуванням наведених судом обставин щодо очевидних розбіжностей щодо моменту повернення об'єктів лізингу, у суду виникли сумніви щодо повноти поданих кредитором доказів в обґрунтування його грошових вимог до боржника, за відсутності заперечень зі сторони ліквідатора з доказами на їх обґрунтування, суд відповідно до положень ч.4 ст.74 ГПК України для правильного, об'єктивного, неупередженого та справедливого розгляду заяви вважає за необхідне скористався своїм процесуальним правом та вважає за необхідне витребувати додаткові докази у Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", як сторони зазначених договорів.
За таких підстав суд відкладає судове засідання з розгляду грошових вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку ст. 216 ГПК України.
Згідно ч.7 ст.81 ГПК України, будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1, ч.2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 ГПК України також вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. ст. 74, 81, 91, 216, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відкласти судове засідання з розгляду грошових вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредиторських (грошових) вимог до боржника на 21.05.2026 на 11:50 год.
Судове засідання відбудеться у приміщенні господарського суду, який знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14,а, зал судових засідань № 1, 4 поверх.
2. Витребувати в Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (юридична адреса: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, адреса для зв'язку та листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код 14360570):
- докази на підтвердження передбачених п. 10 договорів фінансового лізингу №DNH2FLO6483 від 01.04.2016, №DNH2FLO6528 від 21.04.2016 підстав для їх дострокового розірвання та повернення банку об'єктів лізингу.
3. Зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (юридична адреса: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, адреса для зв'язку та листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код 14360570) надати вказану інформацію до 18.05.2026.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття (23.04.2026) та оскарженню не підлягає.
5. Копію ухвали направити в електронній формі до електронного кабінету в ЄСІТС:
- кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю “Антей»;
- ліквідатору боржника ТОВ “Агроцентр-Галичина» - Винниченку Ю.В.;
- кредитору - Акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк".
6. Примірник ухвали направити Акціонерному товариству Комерційний Банк "ПриватБанк" (адреса для зв'язку та листування: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094) рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Повний текст ухвали складено та підписано 24.04.2026.
Суддя І.П. Шумський