про відмову в забезпеченні позову
23 квітня 2026 року Справа № 915/334/26
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши заяву Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-3034вих-26 від 25.03.2026 (вх. № 4119/26 від 25.03.2026) про забезпечення позову у справі
за позовом: Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, 73 м. Миколаїв, 54005
електронна пошта: centr@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 26565573
електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк», вул. Індустріальна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 40496172
електронна пошта: info@naval-park.com
про: стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання земельної ділянки у розмірі 14 951 318,67 грн.
Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 51-50-2964вих-26 від 24.03.2026 (вх. № 4056/26 від 24.03.2026), в якій просить суд:
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (код ЄДРПОУ 40496172) на користь Миколаївської міської ради 14 951 318,67 грн неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання з 22.04.2021 по 31.10.2025 земельної ділянки площею 146 433 кв. м з кадастровим номером 4810136300:07:001:0106 по вул. Індустріальній, 1/6 у місті Миколаєві (на розрахунковий рахунок UA588999980314000611000014483 УК у м. Миколаєві / Центральний р-н / 24062200, код ЄДРПОУ отримувача 37992030, банк отримувача Казначейство України (ЕАП)).
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (код ЄДРПОУ 40496172) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва МФО 820172) сплачений судовий збір.
3. Про дату, час та місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено факт безоплатного використання земельної ділянки комунальної власності на території міста Миколаєва.
Прокурор стверджує, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Наваль Парк» є власником нежитлового об'єкту по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві, який набутий товариством від ТОВ «Смарт-Мерітайм Груп» на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2017 № 708.
Рішенням від 22.04.2021 № 4/348 Миколаївська міська рада передала ТОВ «Наваль Парк» в оренду строком на 25 років земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:07:001:0106 площею 146 433 кв. м по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві.
За даними прокурора, з часу набуття права власності на нежитловий об'єкт по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві (з 07.12.2017) ТОВ «Наваль Парк» стало користувачем зазначеної земельної ділянки. Позовами про стягнення коштів (справи № № 915/766/21, 915/531/25) охоплено періоди з 07.12.2017 по 01.10.2020, з 01.10.2020 по 22.04.2021, коли товариство безоплатно використовувало вказану земельну ділянку комунальної власності. Також, прокурор стверджує, що у період з 22.04.2021 по 31.10.2025 відповідач фактично використовував земельну ділянку площею 14,6433 га з кадастровим номером 4810136300:07:001:0106, на якій розташоване належне йому нерухоме майно по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві.
По теперішній час право оренди відповідача зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано. Крім того, до цього часу правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій знаходиться належне ТОВ «Наваль Парк» нерухоме майно, не оформлені та плата за землю не здійснюється.
У зв'язку з цим, за період з 22.04.2021 по 31.10.2025 розраховано суму неодержаного доходу у розмірі орендної плати за безоплатне використання ТОВ «Наваль Парк» земельної ділянки площею 14,6433 га. Розрахунок неодержаного доходу у розмірі орендної плати за безоплатне використання ТОВ «Наваль Парк» земельної ділянки у період з 22.04.2021 по 31.10.2025 здійснено на підставі рішення Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва» та відповідно до витягу із технічної документації від 05.05.2020 № 5940, за яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:07:001:0106 по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві становить 105 803 699,82 грн.
За даними прокурора, загальна сума неодержаного доходу у розмірі орендної плати, що підлягає сплаті ТОВ «Наваль Парк» за безоплатне використання останнім земельної ділянки площею 146 433 кв. м з кадастровим номером 4810136300:07:001:0106 по вул. Індустріальній, 1/6 у м. Миколаєві за період з 22.04.2021 по 31.10.2025 становить 14 951 318,67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 206, 377, 386, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 79-1 ст. 120, 125, 126 Земельного кодексу України, п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
25.03.2026 Першим заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва подано до суду сформовану в системі «Електронний суд» заяву № 51-50-3034вих-26 від 25.03.2026 (вх. № 4119/26 від 25.03.2026) про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд вжити заходів до забезпечення позову першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва. З цією метою накласти арешт на нерухоме майно, власником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» (код ЄДРПОУ 40496172), а саме, на нежитловий об'єкт по вул. Індустріальній, буд. 1/6 у м. Миколаєві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 960733548101).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що наявність у ТОВ «Наваль Парк» правомочностей власника майна вказує на його можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись нежитловими об'єктами на користь третіх осіб, у тому числі, з метою ухилення від виконання рішення суду.
За даними прокурора, з порталу Опендатабот, який є загальнодоступною базою даних та створений для доступу до державних баз даних громадян і бізнесу, вбачається, що діяльність ТОВ «Наваль Парк» є неприбутковою. Тобто, на переконання прокурора, інших джерел для виконання рішення суду у ТОВ «Наваль Парк» не буде.
Враховуючи значну суму, заявлену позивачем до стягнення з ТОВ «Наваль Парк» (14 951 318,67 грн) та відсутність у товариства прибутку, прокурор доходить висновку, що стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання ТОВ «Наваль Парк» земельної ділянки (в разі задоволення позову) буде здійснюватись саме шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
25.03.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВАЛЬ ПАРК» було подано до суду сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 25.03.2026 (вх. № 4139/26 від 25.03.2026), в яких заявник просить суд відмовити у задоволенні заяви Першим заступником керівника окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах Миколаївської міської ради про забезпечення позову.
Заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВАЛЬ ПАРК» мотивовані, зокрема, тим, що заявник вважає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не надано суду доказів, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Єдиним твердженням Позивача необхідності забезпечення позову є лише наявність відомостей згідно даних Опендатабот про відсутність у Товариства (Відповідача) прибутку, а тому Позивач вважає, що буде застосовуватись лише звернення стягнення на майно Відповідача для виконання рішення суду. Однак, на переконання товариства, відсутність прибутку згідно відомостей Опендатабот не впливає на правомірність застосування судом заходу забезпечення позову, оскільки підставою для забезпечення позову є не наявність чи відсутність коштів у відповідача, а наявність підстав вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Товариство вказує, що твердження позивача про погіршення фінансового стану компанії не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки без долучення відповідних доказів та надання обґрунтувань, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення в даній справі у випадку задоволення позовних вимог. Фактично, необхідність вжиття заходів забезпечення позову викликана виключно припущеннями позивача про наявність обставин, які можуть ускладнити виконання рішення за його позовом чи загрожують його невиконанню зовсім. Також, на думку товариства, наведені заявником обставини не свідчать про те, що майно, яке є у власності відповідача, може зникнути, зменшитися за кількістю, так само як і не доведено, що відповідачем здійснюються ії з метою відчуження належного йому майна третім особам. Відтак, ТОВ «НАВАЛЬ ПАРК» вважає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів того, що обставини, на які заявник послався у заяві, свідчать про неможливість виконання рішення суду, у випадку його задоволення, в разі невжиття судом заходів забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2026 позовну заяву прокурора було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/334/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі та розгляд заяви Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-3034вих-26 від 25.03.2026 (вх. № 4119/26 від 25.03.2026) про забезпечення позову на 23.04.2026 о 14:30; постановлено учасникам справи у строк до 20.04.2026 надати суду додаткові пояснення щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
08.04.2026 до суду від Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшли сформовані в системі «Електронний суд» пояснення б/н від 08.04.2026 (вх. № 4993/26 від 08.04.2026) щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам, за змістом яких прокурор зазначає, зокрема, про те, що наявність у ТОВ «Наваль Парк» правомочностей власника нерухомого майна, розташованого на комунальній земельній ділянці, плата за користування якою є предметом позову прокурора, вказує на можливість відповідача у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись цим майном на користь третіх осіб, у тому числі з метою ухилення від виконання рішення суду. У свою чергу, в разі задоволення позову прокурора про стягнення з відповідача значної суми коштів, не виключається той факт, що виконання відповідного рішення суду відбуватиметься саме шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно відповідача.
Прокурор також зазначає, що інформація про діяльність та фінансовий стан відповідача (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки відповідача та проведені за ними операції) не є загальнодоступною. За такого, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача може виявитись неефективним у випадку недостатності арештованих грошових коштів. Крім того, на переконання прокурора арешт саме належного відповідачу майна (у даному випадку об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, плата за яку є предметом стягнення у справі), а не його грошових коштів, завдає найменшого обмеження майнових прав відповідача.
14.04.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВАЛЬ ПАРК» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 14.04.2026 (вх. № 5259/26 від 14.04.2026) щодо співмірності заходів забезпечення позову, в яких відповідач вказує, зокрема, про те, що заявником (прокурором) не надано доказів, що свідчили б про дійсний фінансовий стан відповідача, а також доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення у спорі щодо стягнення заборгованості у зв'язку з відсутністю у відповідача грошових коштів. Відповідач вважає, що доводи прокурора ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, відтак заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів.
У підготовчому засіданні 23.04.2026 судом було розглянуто заяву Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-3034вих-26 від 25.03.2026 (вх. № 4119/26 від 25.03.2026) про забезпечення позову.
Присутня в засіданні прокурор заяву про забезпечення позову підтримала, просила суд її задовольнити.
Представник відповідача підтвердила актуальність заперечень товариства проти задоволення заяви про забезпечення позову, просила суд в її задоволенні відмовити.
За результатами розгляду відповідної заяви судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Суд зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Кюблер проти Німеччини).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення судом питання про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилається на правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Також заявник зазначає, що враховуючи значну суму, заявлену позивачем до стягнення з ТОВ «Наваль Парк» (14 951 318,67 грн) та відсутність у товариства прибутку, стягнення неодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання ТОВ «Наваль Парк» земельної ділянки (в разі задоволення позову) буде здійснюватись саме шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника, у зв'язку з чим прокурор просить суд вжити заходів забезпечення позову вигляді накладення арешту на майно відповідача.
Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з останньою практикою Верховного Суду у побідних правовідносинах, слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
При цьому, саме лише посилання в заяві прокурора на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Судом були взяті до уваги пояснення представника відповідача в засіданні 23.04.2026 про те, що товариство після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення в іншій справі № 915/767/21 про стягнення з відповідача заборгованості, відповідну заборгованість погасило та не ухилялося від виконання рішення суду. Прокурором відповідні обставини не були заперечені чи спростовані.
Суд наголошує, що положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Суд ще раз зауважує на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування належними засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та останню практику Верховного Суду, суд звертає увагу на той факт, що саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову .
Нормами статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Тому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Також, суд звертає увагу, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 (на яку посилається заявник), також міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Судом взяті до уваги пояснення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Наваль Парк» в засіданні 23.04.2026 про те, що відповідач не має наміру розпоряджатися нерухомим майном щодо якого прокурор просить суд вжити заходів забезпечення; відповідачем не вчинялися будь-які підготовчі дії щодо реалізації такого майна.
Також суд звертає увагу і на той факт, що можливість накладення арешту на нерухоме майно у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, не є безумовною підставою для задоволення такої вимоги, оскільки у будь-якому випадку суду необхідно оцінити адекватність та співмірність застосованого заходу з урахуванням предмета спору. Водночас, на переконання суду, прокурор заявляючи про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна відповідача, не врахував вимоги і щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.
У заяві про забезпечення позову позивачем не вказано та не обґрунтовано вартість майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача. Разом з тим, враховуючи, що предметом позову є вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, то виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у випадку задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи будуть наявними у відповідача грошові кошти у відповідному розмірі.
Крім того, прокурор не надає суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доводить неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача.
Позивачем не надано суду доказів та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність підстав для розгляду судом питання щодо правомірності або неправомірності дій відповідачів в частині, що стосується необхідності вчинення судом невідкладних заходів, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття саме запропонованих заходів забезпечення позову. Саме по собі припущення потенційної можливості відповідача розпоряджатися майном та потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є підставою вважати, що існують такі ризики.
При цьому, з доданих до заяви доказів, зокрема, відомостей з порталу Опендатабот, навпаки вбачається як наявність у відповідача доходу за 2020, 2022, 2023, 2024, 2025 року, так і наявність у відповідача активів на суму 89 642 800,00 грн станом на 2025 рік, що значно перевищує суму, заявлену до стягнення.
Виходячи із викладеного вище, враховуючи те, що у заяві про забезпечення позову прокурором не обґрунтовано належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надано суду доказів в підтвердження фактів імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення господарського суду в майбутньому в разі невжиття таких заходів та те, що прокурором не доведено співмірності вимог наведених у заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно боржника із позовними вимогами про стягнення з боржника коштів у відповідній сумі, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідача. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні заяви Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-3034вих-26 від 25.03.2026 (вх. № 4119/26 від 25.03.2026) про забезпечення позову у справі № 915/334/26 відмовити.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Ухвала господарського суду у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст.256-259 ГПК України.
Повний текст ухвали підписано 24.04.2026.
Суддя Н.О. Семенчук