Справа № 509/438/25
08 квітня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.,
позивача ОСОБА_1 (поза межами приміщення суду)
представниці відповідачів ТОВ «Газопостачальної компанії «Нафтогаз України» Плигань І.Ю. (поза межами приміщення суду)
представниці відповідачів АТ «Одесагаз» Остапишеної В.М. (поза межами приміщення суду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополі, в режимі відеоконференції, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз України» та Акціонерного товариства «Одесагаз» про зобов?язання вчинити певні дії, -
27 січня 2025 року, представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який в подальшому збільшила, та в остаточній редакції якого від 18.09.2025 р., просила суд, зобов?язати ТОВ «ГК «Нафтогаз України» виключити з обліку по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 та зобов?язати АТ «Одесагаз» виключити з обліку по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 будинку за адресою : АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 30.08.2024 р., мотивуючи це належністю вказаного будинку на праві власності ОСОБА_1 з 23.10.2019 р., який 21.08.2024 р. звернувся до ТОВ «ГК Нафтогаз України» з заявою-приєднанням до умов договору постачання природного газу, а 27.08.2024 р. звернувся до АТ «Одесагаз» з заявою-приєднанням до умов договору розподілу природного газу, після чого особові рахунки попередньої власниці будинку ОСОБА_3 були переоформлені на його ім?я та 30.08.2024 р. було поновлено газопостачання до його будинку за вказаною адресою. Однак, в рахунку за спожитий газ за серпень 2024 р. на ім?я ОСОБА_1 вбачається, що за вказаною вище адресою було спожито 16357,13 куб.м газу на суму 130151,88 грн., які позивач не споживав і не визнає цей борг та який в подальшому, станом на сьогодні збільшився до 160036,34 грн. за спожиті 20525,67 куб.м, з яких позивачем, 13.02.2026 р. було частково сплачено боргу у сумі 30000 грн.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої позовні вимоги, які просив суд задовольнити.
Представниця відповідачів ТОВ «Газопостачальної компанії «Нафтогаз України» заперечувала проти задоволення безпідставного позову з підстав, викладених у відзиві на позов та додаткових поясненнях у справі, вважаючи позов необґрунтованим та направленим на уникнення позивачем сплати боргу за спожитий об?єм природного газу.
Представниця АТ «Одесагаз» категорично заперечувала проти задоволення безпідставного і надуманого позову, в задоволенні якого просила відмовити з підстав, викладених у додаткових поясненнях у справі, підтримавши свою позицію в судовому засіданні.
Заслухавши пояснення позивача, представниць відповідачів, дослідивши письмові матеріали та додатково надані суду докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ наголосив на тому, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Правовідносини між споживачем (позивачем) та постачальником газу (відповідачем) врегульовані Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕ від 30 вересня 2015 року № 2494, положеннями ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Пунктом 2 глави 1 Розділу 6 Кодексу передбачено, що доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до газорозподільної мережі (далі ГРМ) для споживання (постачання) природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2498.
Згідно пункту 4 глави 3 Розділу 6 Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу. В пункті 7 глави 3 Розділу 6 Кодексу газорозподільних систем зазначено, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Суд звертає увагу на те, що взаємовідносини оператора газорозподільних систем, яким є АТ «Одесагаз», та споживачів, крім іншого, регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГРС, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 № 2494, норми Кодексу газорозподільних систем є нормами прямої дії і не підлягають просторовому тлумаченню, та іншими нормативними актами та умовами укладених між сторонами договорів, зокрема безпосередньо Типовому договору розподілу природного газу (додається до відзиву).
При чому, договір розподілу природного газу - є публічним та укладається з урахуванням ст.ст. 633,634,641,642 ЦК України, за формою Типового договору розподілу природного газу і регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підставі пункту 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ та п.1.3 Типового Договору фактом приєднання споживача до умов Договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Доказом приєднання до Типового договору розподілу природного газу - є факт споживання природного газу споживачем. До того ж, зміст Типового договору розподілу природного газу є загально доступним для його ознайомлення та розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора (НКРЕКП) і не потребує двостороннього підписання його письмової форми.
АТ «Одесагаз» є оператором газорозподільної системи та здійснює діяльність з розподілу природного газу, яка регулюється Кодексом газорозподільних систем та Типовим договором розподілу природного газу, затвердженими Постановами НКРЕКП № 2494 та 2498 від 30.09.2015р.
У п. 1.1 даного договору вказано, що договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об?єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. За умовами п. 1.2. договору його умови однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу ГРМ. Пунктом 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС та п.1.3 Договору передбачено, що фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документальне споживання природного газу.
Так, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» здійснює ліцензовану діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 р.
Відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 р. № 917-р - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було обрано постачальником «останньої надії» строком на три роки.
Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» - визначений КМУ постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Об'єкт за ЕІС-кодом 56XM25A02470770Q було зареєстровано в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з присвоєнням особового рахунку № НОМЕР_1 у періоди : 01.10.2021 р. - 29.11.2021 р., 01.12.2021 р. - 12.12.2021 р.
Пунктом 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2496 передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
У подальшому, на виконання вимог постанови НКРЕКП від 09.12.2021 р. № 2471 ЕІС-код 56XM25A02470770Q з 13.12.2021 було автоматично включено до Реєстру споживачів ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Позивач набув статус споживача природного газу на підставі Пункту 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС та п.1.3 Договору (документальне споживання природного газу).
Представниця відповідачів АТ «Одесагаз» показала в судовому засіданні, що їхнє підприємство не обмежує позивача у праві отримання послуг з розподілу природного газу, незважаючи на те, що заборгованість за послуги з розподілу природного газу відповідача за даною адресою, станом на дату ухвалення рішення становить 59,51 грн. згідно квитанції та розрахуноку заборгованості за послуги розподілу природного газу, доданих до позову.
Згідно з інформацією наявною в АТ «Одесагаз» за адресою: АДРЕСА_1 , наявний особовий рахунок № НОМЕР_2 , опалювальна площа складає 250,00 м2, встановлено газове обладнання: газовий котел (1 од.), газова плита (1 од.), ЕІС-код суб'єкта ринку природного газу: 56XM25A02470770Q.
Згідно з п. 1.1. Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2500 - цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу як товарної продукції Постачальником.
Відповідно до п. 1.2. Типового договору умови цього Типового договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання, та є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Згідно з п. 1.3. Типового договору, він є є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст. 633,634,641,642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання. Фактом укладення цього Типового договору є включення Постачальником Споживача до свого Реєстру споживачів постачальника на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи на підставі заяви-приєднання, поданої Споживачем в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 2.2. Типового договору, обов'язковою умовою для постачання природного газу Споживачу - є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого Споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 р., з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб?єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об?єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується EIC-код.
Згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб?єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один EIC-код.
Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв?язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними EIC-кодами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником «останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу.
Положеннями абз. 11 п. 2 гл. 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Відповідно до п. 1 Розділу IV Кодексу ГТС інформаційна платформа містить такі дані, зокрема: 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М).
Так, з жовтня 2021 року споживач ОСОБА_1 (адреса : АДРЕСА_1 ) з ЕІС-кодом 56XM25A02470770Q, о/р № НОМЕР_1 - знаходиться в реєстрі постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Відповідно до підпункту 1 пункту 4.4. розділу IV Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора газорозподільної мережі за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора газотранспортної системи та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Визначення об'ємів (обсягів) споживання природного газу проводиться Оператором ГРМ - АТ «Одесагаз», відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 р.
Крім того, відповідно до п. 1 гл. 4 розділу IX Кодексу ГРМ визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.
Для визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.
Відповідно до пункту 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ:
-побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов'язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п'яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу.
-у разі неотримання Оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об'єм розподілу та споживання природного газу по об'єкту споживача за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог цього Кодексу ГРМ. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть покази лічильника газу, формування об'єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.
Отже, Постачальник проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, що визначені Оператором ГРМ на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Крім того, автоматизований облік обсягів спожитого побутовим споживачем природного газу забезпечується не тільки Споживачем та Оператором ГРМ, а і Оператором ГТС.
Постановою НКРЕКП, № 2080 від 07.10.2019 року внесені зміни до Кодексу газорозподільних систем, Типового договору розподілу природного газу та Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, відповідно до яких з 01 січня 2020 року в Україні вводиться плата за замовлену потужність. Розрахунки побутового споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ (АТ «Одесагаз») за договором розподілу природного газу, здійснюється виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частинами протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для АТ «Одесагаз» із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Оплата вартості послуг з розподілу природного газу здійснюється побутовим споживачем самостійно на підставі рахунку до 20 числа (включно) місяця , в якому надаються послуги з розподілу природного газу.
З 08.10.2021 р. за адресою: АДРЕСА_1 , який належить позивачеві - було відключено газопостачання пломбою на вводі за борг за послугу з розподілу природного газу.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16 липня 1999 року бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку розрахунків за житлово комунальні послуги на кожен об'єкт обліку (квартиру) підприємство відкриває один особовий рахунок. Особовий рахунок в будинку/квартирі відкривається за адресою, а не за особою, і є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій підприємства. Відкриття особового рахунку відбувається лише в разі новозбудованого житлового приміщення.
Особовий рахунок абонента - це не лише дані про нарахування за послуги, оплату споживача та кінцева сума (сальдо) до оплати, а до нього також занесені основні дані щодо даного житлового приміщення, такі як інформація про власників даної квартири, кількість зареєстрованих осіб, опалювальну площу, субсидії, тарифи на послуги та інше, що, в першу чергу, є підставою для проведення підприємством нарахування за надані послуги. Відкриття особового рахунку відбувається шляхом переоформлення вже існуючого особового рахунку, який відкритий на попереднього власника. Зміни в особовий рахунок вносяться на підставі обґрунтованих звернень споживачів.
Відповідно до положень пункту 10 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2494 (із змінами), у разі звільнення займаного об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживач зобов'язаний повідомити про це Оператора ГРМ не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно розрахуватись з ним за договором розподілу природного газу до вказаного споживачем дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) включно. Оператор ГРМ зобов'язаний припинити розподіл (газопостачання) природного газу споживачу із заявленого ним дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом). У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем Оператора ГРМ про звільнення об'єкта або приміщення (остаточне припинення користування природним газом) споживач зобов'язаний здійснювати оплату послуг за договором розподілу природного газу, як випливає з умов договору. Варто зазначити, що згідно з положеннями пункту 12.3 розділу XII Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 (далі - Договір розподілу), цей Договір може бути розірваний за згодою Сторін або за ініціативою Споживача у порядку, визначеному законодавством України. Пунктом 12.5 розділу XII Договору розподілу встановлено, що у разі звільнення займаного приміщення (остаточного припинення користування природним газом) Споживач зобов'язаний повідомити про це Оператора ГРМ не пізніше ніж за двадцять один день до дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно з ним розрахуватись за цим Договором до вказаного Споживачем дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) включно. Отже, з метою розірвання договірних відносин з Оператором ГРМ природного газу, споживачу необхідно звернутись із відповідними письмовими заявами до Оператора ГРМ/постачальника природного газу та остаточно із ними розрахуватись за договором розподілу/постачання природного газу.
Відповідно до розділу VI, глави 3 Кодексу ГРС, Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу - не допускається.
Згідно з даними про фактичний місячний відбір/споживання природного газу, що надається оператором газорозподільної системи через інформаційну платформу оператора газотранспортної системи товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» - за період постачання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу з 01.10.2021 р. по 31.10.2025 р. (включно) споживачем ОСОБА_1 за ЕІС-кодом 56XM25A02470770Q було спожито 20525,67 куб. м. природного газу на загальну суму - 163320,50 грн., з яких позивачем ОСОБА_1 було частково сплачено 3000 грн. згідно платіжної інструкції від 13.02.2026 р., а несплаченими залишились 162320,50 грн., тобто фактично, позивачем, при частковій сплаті боргу, було визнано вищевказаний борг за спожитий природний газ у вказаному об?ємі.
Представницею ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було надано до суду Витяг з білінгової системи «Газоліна» - «Фінансовий стан» у вигляді роздруківки по особовому рахунку № НОМЕР_1 , з якої вбачається, що станом на 31.10.2025 р. по особовому рахунку Федяєва № НОМЕР_1 обліковується заборгованість за фактично спожитий споживачем природний газ за період 01.10.2021 р. по 31.10.2025 р. (включно) у сумі 162320,50 грн, при цьому, оплата у сумі 1000 грн. була здійснена саме ОСОБА_4 11.12.2024 р., та 30000 грн. 13.02.2026 р.
Таким чином, суд вважає, що фактично ОСОБА_1 провівши часткові сплати своєї заборгованості - визнав наявність своєї заборгованості за спожитий природний газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Правил для забезпечення приєднання побутовим споживачем до умов договору постачання природного газу побутовий споживач має надати постачальнику заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, підписану побутовим споживачем або уповноваженою ним особою.
За відсутності укладеного в установленому порядку договору постачання природного газу з постачальником споживач не має права споживати природний газ із газорозподільної системи та має подати Оператору ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об?єкт.
Якщо відбулась зміна власності на об?єкт постачання природного газу, приєднаний до газорозподільних систем Оператора ГРМ - новий власник, в даному випадку, ОСОБА_1 , повинен був самостійно звернутися до постачальника з відповідною заявою-приєднання до договору постачання природного газу, чого він не зробив після придбання вищевказаного будинку у 2019 р., що підтвердив в судовому засіданні, пояснивши, що забув про свій обов?язок, звернувшись до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» з заявою через 5 ! років, лише у 2024 р.
В засіданні суду було з?ясовано і не заперечувалось позивачем, що вищевказаний будинок він придбав через численні судові рішення з боргами за спожитий газ, борг за який він намагається перекласти на попередню власницю ОСОБА_3 , уникаючи сплати ним боргу перед відповідачами.
Згідно розділу VI, глави 6 Кодексу ГРС - якщо в результаті реконструкції чи технічного переоснащення вже підключеного до ГРМ об'єкта та/або зміни форми власності чи власника цього об'єкта є необхідність внесення змін до персоніфікованих даних споживача або укладання договору розподілу природного газу з новим власником - споживач (замовник) повинен самостійно звернутися до Оператора ГРМ з відповідною заявою про внесення змін до персоніфікованих даних або укладання договору розподілу природного газу.
Враховуючи вимоги профільного законодавства, Споживач ОСОБА_4 , як новий власник будинку, був зобов'язаний звернутися до АТ «Одесагаз» у найкоротші терміни для укладання договору розподілу природного газу як новим власником, проте він цього не робив майже 5 років.
Власник має не лише право володіння, користування та розпорядження майном, а й несе обов'язок його утримання.
Позивач сплатив заборгованість за послугу розподілу природного газу, яка виникла з січня 2020 року по день його звернення у серпні 2024 року у сумі 11875,50 грн., що відображено в розрахунку суми заборгованості, яка міститься в матеріалах справи.
Згідно даних по особовому рахунку № НОМЕР_2 , які відображені в Акті звіряння фактично використаних об?єктом споживача об?ємів природного газу за період з 01.09.2021 р. (13012 куб.м), тобто майже з моменту відключення до 09.08.2024 р., (обстеження за заявою ОСОБА_1 ), зафіксовано покази лічильника, 29638 куб.м, різниця становить 16356 м3 (29638 -13012). Дані обсяги були внесені на Інформаційну платформу Оператора ГТС, таким чином АТ «Одесагаз» на думку суду - діяло згідно вимог Кодексу ГРС.
По особовому рахунку було проведено корегування та скореговано річну замовлену потужність за період непроживання Ппзивача, що відображено в розрахунку суми заборгованості за послугу з розподілу природного газу, проте обсяг природного газу спожитий за адресою : АДРЕСА_1 , та зафіксований у Акті на підключення та в Акті обстеження у серпні 2024 року було передано на Інформаційну платформу Оператора ГТС.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивач, умисно не виконав вимоги - прямі зобов'язання, Кодексу ГРС, як споживач послуги з розподілу природного газу, що призвело до накопичення заборгованості за адресою домоволодіння, що перебуває у власності позивача.
Відповідно до пункту 11 Розділу ІІІ Правил для укладання договору постачання з побутовим споживачем, потрібно подати до Товариства підписану заяву-приєднання до договору постачання природного газу від побутового споживача та наступні документи:
-документи, якими визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення);
-документ, що посвідчує особу споживача (для громадян України - паспорт громадянина України, у тому числі ID-карта, або тимчасове посвідчення громадянина України; для іноземців та осіб без громадянства - національний паспорт або документ, що його замінює), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті, - серія та номер паспорта);
-належним чином оформлена довіреність на представника побутового споживача, уповноваженого представляти його інтереси під час процедури укладання договору на постачання природного газу (за необхідності);
- друкований рахунок від Оператора ГРМ з вказаним ПІБ власника, адресою та ЕІС-кодом газифікованого об'єкту.
У разі коли об?єкт побутового споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в заяві-приєднанні.
Постачальник природного газу, крім постачальників із спеціальними обов'язками, для укладення договору постачання природного газу має право додатково вимагати інші документи, перелік яких визначений на сайті такого постачальника.
Побутові споживачі мають право надавати інформацію та документи для цілей цього пункту у вигляді електронних документів із обов'язковою ідентифікацією та автентифікацією побутового споживача відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. Передача інформації та документів здійснюється за допомогою інформаційних (автоматизованих) систем постачальника та/або засобами електронної пошти на адресу постачальника, яка зазначена на його сайті.
Отже, позивачу Федяєву, як новому власнику об'єкту постачання природного газу - необхідно було своєчасно, у 2019 р. (рік придбання ним будинку) а не через 5-ть ! років (у 2024 р.), звернутися до ТОВ «ГК «Нафтогаз України» із заявою-приєднання та визначеним вище переліком документів, що у свою чергу останнім зроблено не було, що стало наслідком вищевказаного боргу за спожитий газ, якій поступово збільшувався через йог8о несплату Федяєвим.
В п. 3 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, серед іншого, внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо).
Згідно з п. 5 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
Відповідно до приписів ст.ст 526,527,530 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, що передбачено ч. 1 ст. 901 ЦК України.
Відповідно до ст. 67 ЖК України - плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) здійснюється крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
В позовній заяві ОСОБА_4 вказує, що 23.10.2019 р. ним було набуто право власності за договором купівлі продажу житлового будинку з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності наявного у матеріалах справи, право власності ОСОБА_1 набуто - 08.11.2019 року.
Згідно з статтею 322 ЦК України власник зобов?язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Пунктами 1.1 - 1.3 Постанови НКРЕКП «Про затвердження Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам» № 2500 від 30.09.2015 р. визначено, що цей Типовий договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції Постачальником, умови якого розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу та є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Цей Типовий договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст. 633,634,641,642 ЦК України на невизначений строк у порядку, передбаченому Правилами постачання.
Згідно з ст. 13 ч. 2 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Згідно з абз. 3-4 п. 2 розділу ІІІ «Порядок постачання природного газу побутовим споживачам» Правил постачання природного газу передбачено, що за договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до Правил постачання природного газу акцептуванням публічного договору постачання природного газу побутовим споживачам є повернення споживачем постачальнику підписаної заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачем, та/або сплата/часткова сплата споживачем вартості спожитого природного газу та/або факт фактичного споживання природного газу.
Суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 акцептував договір, фактично споживаючи природний газ та здійснивши частково наступні оплати за споживання природного газу, а саме : від 11.12.2024 р. у сумі 1000 грн.; від 29.11.2025 р. у сумі 1284,16 грн.; від 24.12.2025 р. у сумі 1000 грн.; від 13.02.2026 у сумі 30000 грн.
Тобто, позивач, стверджуючи про відсутність у нього будь-якого боргу перед відповідачами, який мається виключно у попередньої власниці будинку - періодично сплачує борг, який ним відповідно визнається, прикриваючись поясненнями, що вказані сплати ним здійснюються через побоювання відключення постачання газу відповідачами, що не відповідає дійсності, про що неодноразово в судовому засіданні наголошувала представниця ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений, у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16.
Зазначена правова позиція підтверджена також і постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (14-448цс19). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Допустимими є докази, що одержані в порядку встановленому законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Су дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 - не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів відсутності у нього заборгованості за спожитий природний газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за яким, обліковується заборгованість за фактично спожитий споживачем природний газ за період 01.10.2021 р. по 31.10.2025 р. (включно) у сумі 162320,50 грн., з урахуванням частково сплачених позивачем сум боргу.
Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмета спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв'язку з чим відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом.
Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів установлених під час розгляду справи, оцінити подані сторонами докази в підтвердження своїх вимог та заперечень, і вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року; у справі № 645/5557/16-ц; від 02 жовтня 2018 року у справі
№ 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні безпідставного і необґрунтованого позову, не підтвердженого документальними та належними і допустимими доказами, а існування боргу позивача за спожитий природний газ підтверджено вищенаведеними доказами по справі, визнано позивачем шляхом часткової сплати заборгованості, а тому у суду відсутні сумніви в існуванні такої заборгованості позивача ОСОБА_4 , яку останньому належить сплатити повністю.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,49,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 614,633,634,641,642 ЦК України, Кодексом ГТС, Кодексом ГРС, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальної компанії «Нафтогаз України» та Акціонерного товариства «Одесагаз» про зобов?язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 09.04.2026 р.
Суддя Гандзій Д.М.