23.04.2026 Справа № 914/3813/25
Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі судового засідання Переймі Х.О., розглянувши матеріали справи
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО», м. Львів
про: розстрочення виконання рішення
у справі:№ 914/3813/25
стягувач:Львівської міської ради, м. Львів
боржник:Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО», м. Львів
про:стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 680.039,58 грн.
Представники учасників:
від стягувача: не з'явився;
від боржника: Третяк Ю.І. - представник
В Господарському суді Львівської області (суддя Мазовіта А.Б.) перебувала на розгляді справа за позовом Львівської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» суми безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610137200:08:009:0064 без правовстановлюючих документів у розмірі 680.039,58 грн., а також суми судового збору у розмірі 10.200,59 грн.
До Господарського суду Львівської області через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» надійшла заява про розстрочення виконання рішення, в якій останній просить розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610137200:08:009:0064 без правовстановлюючих документів у розмірі 680 039,58 грн. на 11 місяців шляхом сплати 11 рівних щомісячних платежів у розмірі 61 821,78 грн. відповідно до запропонованого графіку (вх. № 1506/26 від 02.04.2026).
Ухвалою від 16.04.2026 суд прийняв заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» про розстрочення виконання рішення (вх. № 1506/26 від 02.04.2026) до розгляду та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 23.04.2026.
06.04.2026 від Львівської міської ради надійшли додаткові пояснення (вх. № 9712/26).
В судовому засіданні 23.04.2026 був присутній представник боржника, надав пояснення по суті поданої заяви, наполягав на її задоволенні.
Стягувач не забезпечив участі свого представника в даному судовому засіданні, ро дату, час та місце повідомлений завчасно та належним чином.
Розглянувши в судовому засіданні 23.04.2026 подану боржником заяву про розстрочення виконання рішення суд дійшов висновку про часткове її задоволення з огляду на таке.
Рішенням суду від 02.03.2026 (повний текст складено 03.03.2026) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» на користь Львівської міської ради суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610137200:08:009:0064 без правовстановлюючих документів у розмірі 680 039,58 грн., а також судовий збір в сумі 10 200,59 грн.
В апеляційному порядку зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 24.03.2026, на виконання якого було видано судовий наказ.
В обґрунтування поданої заяви боржник посилається на незадовільний майновий стан зазначаючи, що виробнича діяльність фактично не здійснюється, що зумовлено зокрема кадровим дефіцитом в умовах воєнного стану, натомість єдиним джерелом доходу є здача в оренду приміщень, що перебувають у власності боржника. Боржник зазначає, що сума, яка підлягає стягненню в даній справі майже в 7 разів перевищує розмір всього його річного доходу. Стягнення суми заборгованості в повному обсязі може призвести до критичних наслідків, істотно дестабілізувати господарську діяльність, унеможливити виконання поточних зобов'язань, зокрема щодо оплати комунальних послуг та утримання майна, а також створює реальну загрозу неплатоспроможності. Натомість, попри незадовільний фінансовий стан боржник гарантує спроможність належного виконання рішення у разі розстрочення суми заборгованості на 11 місяців шляхом сплати одинадцяти пропорційних платежів по 61 821,78 грн.
В свою чергу стягувач у своїх додаткових поясненнях висловив свою незгоду із заявою боржника в частині заявленого строку надання розстрочки, посилаючись на необхідність дослідження реальної можливості/неможливості та доцільності надання розстрочки на заявлений боржником строк.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Так, вищезазначеними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
За змістом частини четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.
Необхідною умовою при розгляді питання про розстрочення виконання рішення є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008).
З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Відповідно до положень статті 14 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вже було зазначено вище, в обґрунтування поданої заяви боржник посилається на скрутний фінансовий стан підприємства та відсутність достатніх грошових коштів на рахунках. Невідкладне виконання рішення шляхом одноразового стягнення повної суми заборгованості створює загрозу банкрутства.
Проаналізувавши наведені доводи, суд дійшов висновку, що твердження боржника є переконливими та вказують на нездоланні причини, які виправдовують розстрочення виконання рішення в даній справі. При цьому, дотримання принципу обов'язкового виконання судового рішення не повинно призводити до припинення фінансування першочергових зобов'язань боржника за відсутності реальної можливості виконати судове рішення.
Суд зазначає, що примусове стягнення коштів в рамках виконавчого провадження може дійсно завдати для підприємства більшої шкоди, оскільки накладення арешту на рахунок може викликати зупинку роботи суб'єкта господарювання, а реалізація його активів до банкрутства підприємства.
При цьому, суд вважає загальновідомим та нормативно врегульованим питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності. 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який на час розгляду заяви боржника про розстрочення виконання рішення не скасований.
Відповідні обставини в силу приписів частини третьої статті 75 України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
При цьому, суд приймає до уваги, що матеріальний інтерес боржника полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило одночасно не збанкрутувати та продовжити здійснювати господарську діяльність, а матеріальний інтерес стягувача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у стягувача збитків саме у зв'язку з порушенням боржником своїх зобов'язань щодо повернення безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610137200:08:009:0064 без правовстановлюючих документів.
Також, суд вважає, що в даному випадку першочерговим є не дослідження питання фінансового становища боржника, а з'ясування того, чи дійсно ускладнюють наведені ним в заяві обставини виконання рішення та чи надасть таке виконання можливість боржнику ефективно відновити господарську діяльність.
В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02).
Однак, за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 904/4566/18 та від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17.
Розстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання такого судового рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, відновити нормальну господарську діяльність з метою забезпечення повного виконання рішення та погашення заборгованості перед стягувачем. При цьому, боржником надано до суду в якості доказу покращення фінансового становища підприємства банківську виписку по особистому рахунку, з якої вбачається щомісячне надходження коштів від ТОВ «ЛЬВІВСЬКІ ЯРМАРКИ» за оплату оренди приміщення згідно договору від 01.12.2023.
Враховуючи встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи матеріальні інтереси як боржника, так і стягувача, їх фінансовий стан, ступень вини боржника, а також те, що судове рішення має бути виконано, з огляду на заперечення стягувача, суд вбачає правові підстави для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» та вважає за можливе розстрочити виконання рішення на 5 місяців рівними частинами від суми заборгованості.
Суд зазначає, що розстрочення виконання рішення на 5 місяців в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції, принципам рівності сторін перед законом і судом (стаття 7 Господарського процесуального кодексу України), забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України).
Також суд зауважує, що в протилежному разі зміст права на розстрочку виконання рішення буде нівельовано (перетворено у правову фікцію) для сторони, котра звертається з відповідною заявою. В підсумку такий крок буде забезпечувати досягнення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Так, зокрема, з одного боку буде задоволено приватний інтерес стягувача в отриманні грошових коштів. А з іншого боку буде задоволено публічний інтерес в збереженні господарюючого суб'єкта, а також публічний інтерес у забезпеченні невідворотності виконання судового рішення.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (частина сьома статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви боржника ТОВ «БЕНЕФІТ ДУО» про розстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2026 у справі № 914/3813/25.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 75, 86, 232-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЕФІТ ДУО» про розстрочення виконання рішення (вх. № 1506/26 від 02.04.2026) - задовольнити частково.
2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.03.2026 у справі № 914/3813/25 на 5 місяців рівними частинами від суми заборгованості.
3. В решті заяви відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повну ухвалу підписано 23.04.2026.
Суддя Мазовіта А.Б.