"24" квітня 2026 р.
м. Київ
Справа № 911/396/26
Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
за позовом Військової частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудлінк" (08132, Київська обл., Бучанський р-н, місто Вишневе, вул.Київська, будинок 4 літ. М, приміщення 4а, код 44924561)
про стягнення 12645 грн,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (далі - Військова частина) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудлінк" (далі Товариство) про стягнення 12645 грн пені за Договором поставки товару №606/ВОЗ-2025 від 24.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2026 відкрито провадження у справи та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через систему «Електронний суд» 13.03.2026 від Товариства надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Суд розглянув подані відповідачем разом із відзивом заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, однак підстав для його задоволення не вбачає. З огляду на характер спірних правовідносин, предмет доказування та обсяг поданих сторонами доказів, дана справа є справою незначної складності та не підпадає під категорію складних справ, що потребують розгляду за правилами загального позовного провадження. У зв'язку з викладеним, клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволенню не підлягає.
Через систему “Електронний суд» 18.03.2026 від Військової частини надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Через систему “Електронний суд» 24.03.2026 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.
24.10.2025 між Військовою частиною (Замовник) та Товариством (Постачальник) був укладений Договір поставки №606/ВОЗ-2025 від 24.10.2025, відповідно до умов якого, зокрема:
- Постачальник зобов'язується поставити Замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари. Найменування та кількість товару зазначена в Додатку №1 до цього Договору. Код ДК 021:2015: 15540000-5 Сирні продукти (п. 1.1, 1.2.);
- якість товару, що поставляється Постачальником повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів та ДСТУ 4421:2005, та Технічному опису (Додаток №2 до Договору) (п. 2.1.);
- ціна Договору складає 1264500 грн, у тому числі податок на додану вартість 20% - 210750 грн (п. 4.1.);
- дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці Замовника, яка надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника та продубльована на електронну адресу зазначену в розділі 15 цього Договору. Надіслана письмова заявка засобами поштового зв?язку вважається врученою Постачальнику з дня отримання Замовником фіскального чеку про сплату поштового відправлення. У письмовій заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару (п. 6.1.);
- передача (приймання - здача) товару здійснюється: в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі), розташованих у Полтавській області. Конкретний перелік місць постачання в межах області буде визначений заявкою (-ами) Замовника згідно з планами-графіками поставок Головного управління Національної гвардії України (п. 6.2.);
- поставка Товару здійснюється Постачальником власними силами та засобами (п. 6.3);
- право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад Замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару Замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою Замовника (товароодержувача) на видатковій накладній (п. 6.7.);
- Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (п 7.1.1.);
- Постачальник зобов'язаний, зокрема: забезпечити поставку Товару у строки та на умовах, передбачених цим Договором; забезпечити своєчасне отримання поштових відправлень (кореспонденції) за цим Договором, у тому числі на відповідному об'єкті поштового зв'язку (п. 7.3.2, 7.3.7.);
- за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за Договором Сторони несуть відповідальність передбачену відповідно до Цивільного кодексу України, а також інших чинних нормативно-правових актів України та цим Договором. Постачальник приймає на себе всі ризики, пов?язані з поставкою товару за цим Договором, до моменту підписання накладної уповноваженими на це представниками сторін (8.1, 8.2.);
- за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (8.3.).
- у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору у порядку, визначеному відповідним чинним законодавством в Україні. Усі правовідносини, що виникають у зв'язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства в Україні (п. 11.1-11.3);
- Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до завершення воєнного стану (12.1);
- усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного зв'язку на адреси, вказані у розділі 15 цього Договору). У будь-якому разі Замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а Постачальник після проставлення на копії документа Замовника будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання Постачальником (уповноваженим представником) або в день направлення Замовником відповідного листа на електронну пошту Постачальника, вказану у розділі 15 цього Договору чи передання до поштового відділення зв?язку та отримання фіскального чеку (13.13.).
Також між Сторонами Договору була підписана Специфікація до Договору, в якій Сторони погодили строк поставки - до 30.11.2025; кількість товару - 5000 кг; загальна вартість Товару (в т.ч. ПДВ) - 1264500 грн.
17.11.2025 позивач направив відповідачу Заявку №78/1/10/1-5827-2025 на поставку Товару у кількості 5000 кг із визначенням строку поставки до 21.11.2025.
Фактично поставка товару була здійснена відповідачем 02.12.2025, що підтверджується видатковою накладною №11565/3052 від 02.12.2025, тобто, на думку позивача, з простроченням на 10 календарних днів.
У зв'язку з порушенням строків поставки позивачем нараховано пеню у розмірі 12645 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 13.01.2026 про сплату зазначеної суми пені.
У відповіді на претензію відповідач відмовив у її задоволенні, посилаючись на те, що ним не було отримано заявку Позивача у спосіб, передбачений Договором, а відтак відсутні підстави для обчислення строків виконання зобов'язання та застосування відповідальності.
Позивач вважає, що відповідач порушив умови договору поставки в частині дотримання строків поставки товару, оскільки останній здійснив поставку із простроченням на 10 днів.
На думку Позивача: - заявка на поставку товару була направлена відповідачу належним чином відповідно до умов договору; - строк поставки підлягав обчисленню з дати, визначеної у заявці; - факт прострочення підтверджується первинними документами (видатковою накладною); - відповідно до умов договору та норм цивільного законодавства, за порушення строків поставки підлягає стягненню пеня.
У зв'язку з відмовою відповідача у добровільному задоволенні вимог позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 12645 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечує повністю, вважає заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними доказами.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що порушення строків поставки товару з його боку відсутнє, а обставини, на які посилається позивач, виникли внаслідок неналежного виконання самим позивачем умов договору.
Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до умов договору заявка на поставку товару повинна була бути направлена одночасно двома способами: поштовим відправленням та шляхом дублювання на електронну адресу Постачальника. Проте позивач не здійснив направлення заявки на електронну пошту, що призвело до несвоєчасного отримання відповідачем інформації щодо строків поставки.
За твердженням відповідача, заявка фактично була отримана ним лише 26.11.2025, тоді як визначений у ній строк поставки - 21.11.2025 - вже сплив на момент її отримання. Відтак відповідач був об'єктивно позбавлений можливості виконати зобов'язання у встановлений позивачем строк.
Крім того, Відповідач зазначає, що після фактичного отримання заявки строки поставки були додатково погоджені сторонами в телефонному режимі, що свідчить про зміну первісних умов щодо строків поставки за взаємною згодою сторін.
Відповідач також наголошує, що товар був поставлений 02.12.2025, прийнятий позивачем без будь-яких зауважень щодо строків поставки, якості, кількості, тари, упаковки чи маркування, що підтверджується підписаною видатковою накладною.
Додатково відповідач звертає увагу, що позивач здійснив повну оплату поставленого товару, що відповідно до умов договору можливе лише у випадку належного виконання Постачальником своїх зобов'язань. Таким чином, оплата товару свідчить про відсутність претензій з боку позивача на момент виконання договору.
Також відповідач зазначає, що позивач не скористався передбаченими договором правами реагування на можливі порушення, зокрема правом на односторонню відмову від договору у разі порушення строків поставки, що, на думку відповідача, підтверджує відсутність факту порушення.
Окрім цього, відповідач вказує, що сторони повністю виконали свої зобов'язання за договором у межах строку його дії, і до моменту його завершення позивач не заявляв жодних претензій щодо неналежного виконання договору.
У зв'язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Позивач повністю заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві, та вважає їх безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач зазначає, що заявка на поставку товару від 17.11.2025 була направлена відповідачу належним чином засобами поштового зв'язку відповідно до умов договору, що підтверджується відповідними доказами. При цьому, відповідно до умов договору, моментом повідомлення відповідача є саме факт направлення листа та отримання фіскального чеку, а не момент фактичного отримання листа.
Крім того, позивач стверджує, що відповідач був завчасно повідомлений про строки та місця поставки товару 17.11.2025 також у телефонному режимі через месенджер, що підтверджується заявою свідка. Отже, твердження відповідача про отримання інформації лише 26.11.2025 є недостовірними.
Позивач наголошує, що відповідач порушив строки поставки товару, оскільки поставка, яка мала бути здійснена до 21.11.2025, фактично відбулася лише 02.12.2025, тобто з простроченням на 10 днів, що підтверджується видатковою накладною.
У зв'язку з цим позивач правомірно нарахував пеню у розмірі 12645 грн відповідно до умов договору, які передбачають відповідальність за кожен день прострочення.
У зв'язку з цим Позивач просить суд відхилити доводи відповідача та врахувати наведені пояснення при вирішенні справи.
Відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та вважає, що вони не спростовують раніше наведену позицію відповідача, є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неналежних і недостовірних доказах.
Відповідач зазначає, що посилання позивача на заяву свідка є безпідставним, оскільки такий свідок є працівником позивача та зацікавленою особою, а наведені ним відомості містять суперечності та не підтверджуються належними доказами.
Крім того, відповідач вказує, що комунікація, на яку посилається позивач (зокрема через месенджери), не передбачена умовами договору, а особа, якій нібито передавалась інформація, не була належним чином уповноважена на погодження чи зміну строків поставки.
Відповідач наголошує, що позивач порушив порядок направлення заявки, оскільки не продублював її на електронну адресу, як це прямо передбачено договором, у зв'язку з чим відповідач отримав заявку із запізненням та не мав можливості своєчасно виконати зобов'язання.
Також відповідач зазначає, що після отримання заявки строки поставки були фактично погоджені сторонами додатково, товар був поставлений, прийнятий без зауважень та повністю оплачений, що свідчить про належне виконання договору.
У зв'язку з цим відповідач просить врахувати наведені заперечення та прийняти їх як доповнення до своєї правової позиції у справі.
Висновки господарського суду
Як унормовано положеннями ст. 11 ЦК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно з нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 525 ЦК України, встановлено що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України).
Згідно з нормами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши надані матеріали справи та оцінивши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Між сторонами укладено Договір поставки, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався здійснити поставку Замовникові якісні товари - сир твердий сичужний, кількістю 5000 кг, вартістю 1 264 500 грн, у строки та на умовах, визначених цим Договором, а Замовник - прийняти та оплатити такий товар.
Умовами Договору передбачено, що дата та місце поставки визначаються письмовою заявкою Заявником, яка підлягає направленню Постачальнику рекомендованим або цінним листом з описом вкладення, а також обов'язково повинна бути продубльована на електронну адресу, визначену у розділі 15 Договору. Пункт 13.13 Договору встановлює, що повідомлення, яке надіслано неналежним чином, не вважається отриманим до моменту фактичного дотримання цих вимог.
Суд звертає увагу, що наведена умова договору встановлює чіткий та узгоджений сторонами порядок повідомлення Постачальника про істотні умови поставки товару, зокрема строки її здійснення, який є обов'язковим для сторін.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення Позивачем заявки на електронну адресу відповідача відповідно до вимог п. 6.1 Договору.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, письмова заявка була отримана відповідачем засобами поштового зв'язку лише 26.11.2025, що підтверджується відповідними доказами та не заперечується сторонами.
Суд зазначає, що хоча умовами Договору передбачено, що заявка вважається врученою з моменту отримання Замовником фіскального чеку про направлення поштового відправлення, така умова не звільняє Замовника від обов'язку дотримання погодженого сторонами способу повідомлення, зокрема щодо обов'язкового дублювання заявки на електронну адресу Постачальника.
Отже, направлення заявки виключно засобами поштового зв'язку без її дублювання на електронну адресу не може вважатися належним виконанням позивачем обов'язку щодо повідомлення Постачальника про строки поставки товару.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач фактично отримав інформацію про строки поставки товару лише 26.11.2025, тобто після настання визначених у заявці строків поставки, що об'єктивно унеможливлювало своєчасне виконання зобов'язання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що несвоєчасне отримання відповідачем інформації про строки поставки товару є наслідком недотримання позивачем умов Договору щодо порядку направлення заявки.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа визнається такою, що порушила зобов'язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки у даному випадку порушення строків поставки було зумовлено діями позивача, який не дотримався встановленого Договором порядку повідомлення, відсутні підстави вважати, що відповідач допустив порушення зобов'язання з власної вини.
Суд також враховує, що поставлений товар був прийнятий позивачем без зауважень та повністю оплачений, що свідчить про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором та відсутність претензій щодо належності такого виконання на момент його здійснення.
Хоча в матеріалах справи наявна переписка сторін у месенджері «Телеграм», якою позивач нібито повідомляв відповідача про план-графік поставки товару та Заявки, надані «скріншоти» не містять чіткої інформації, що дозволяла б суду ідентифікувати докази.
Крім того, відповідно до умов Договору, усі заявки та повідомлення мали бути належним чином надіслані на електронну адресу відповідача, чого позивач не виконав.
Це свідчить про відсутність належного доказу виконання Позивачем своїх обов'язків щодо повідомлення Відповідача.
Крім того, позивач наголошує на суспільній значущості спірних правовідносин, оскільки вони пов'язані із забезпеченням обороноздатності держави в умовах воєнного стану, що нібито покладає на відповідача підвищений обов'язок належного виконання договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач вжив усіх можливих заходів для належного повідомлення відповідача про строки та місця поставки товару, у тому числі шляхом належного дублювання заявки на електронну адресу, як передбачено п. 6.1 та п. 13.13 Договору.
Відповідно до умов Договору, обов'язок забезпечити своєчасне надання інформації про строки поставки лежить на Замовнику, і він не може перекладати цей обов'язок на відповідача. Підвищена суспільна значущість поставки товару не звільняє позивача від виконання встановлених Договором процедур, необхідних для належного отримання товару Постачальником.
Таким чином, суд робить висновок, що несвоєчасне отримання заявки стало наслідком дій або бездіяльності позивача, а не неналежного виконання з боку відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені за порушення строків поставки товару.
Відтак суд приймає рішення про відмову у задоволені позовних вимог в зв'язку з недоведеністю вини відповідача у даній справі.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача, понесені ним в межах розгляду спору, залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 24.04.2026.
Суддя А.Ф. Черногуз