вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" квітня 2026 р. Справа № 920/1668/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича
на рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026
у справі № 920/1668/25 (суддя Резніченко О.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»
до відповідача Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (далі - позивач, Товариство, заявник) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича (надалі - відповідач, споживач, апелянт, скаржник) про стягнення 21 606,86 грн заборгованості за надані послуги з надання теплової енергії, 1 357,52 грн 3% річних, 5 012,70 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Типовим індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, опублікований Товариством 01.10.2021 і набрав чинності з 01.11.2021 (далі за текстом - Договір), з оплати за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 року по жовтень 2025 року. Крім того, за порушення взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу 1 357,52 грн 3% річних та 5 012,70 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Господарський суд Сумської області рішенням від 15.01.2026 у справі №920/1668/25 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 21 606,86 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, 1 357,52 грн 3% річних, 5 012,70 грн інфляційних збитків та 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що фактом приєднання відповідача до умов індивідуального договору є факт отримання послуги. Позивач розрахував вартість послуги у рахунках відповідно до вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 зі змінами згідно Наказу №358 від 28.12.2021 (далі за текстом - Методика №315). Також суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 012,70 грн за період з січня 2022 року по листопад 2025 року та 1 357,52 грн 3% річних за період з 01.01.2022 по 10.11.2025.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026 у справі №920/1668/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норму матеріального права - частину 2 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189, зі змінами (далі за текстом - Закон), згідно якого підтвердженням укладення договору між позивачем та відповідачем є факт отримання останнім послуги та надання рахунків, які як стверджує апелянт, йому не направлялись.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що між ним та позивачем у спірний період діяв Договір №702-Г від 01.11.2010, що підтверджується рішеннями Господарського суду Сумської області від 24.09.2021 у справі №5021/1079/12, від 08.02.2018 у справі №920/1006/17, від 15.06.2021 у справі №920/1158/20, тоді як суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договірні відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору від 01.11.2021.
Також, за доводами скаржника, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема частини 1 статті 74, пункту 2 частини 3 статті 162, частини 2 статті 164 та частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки за відсутності належних доказів (платіжних документів щодо оплати за надані послуги) суд першої інстанції не міг здійснити перевірку обґрунтованості розрахунку суми, що підлягає стягненню.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивач неправильно вказав його адресу проживання та місцезнаходження, внаслідок чого він був позбавлений права надання заперечень щодо розгляду справи №920/1668/25 в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2026 апеляційна скарга у справі №920/1668/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.02.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Кісіля А.В. на рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026 у справі № 920/1668/25; справу № 920/1668/25 призначив до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач, згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача, заперечує проти її задоволення, посилаючись на наявність договірних відносин між ним та відповідачем у відповідності до положень статей 12, 13 та 14 Закону, та пункту 14 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №830 (далі - Правила), за якими індивідуальний договір є публічним договором приєднання, а фактом його акцепту є фактичне отримання споживачем відповідної послуги. При цьому апелянт не заперечує наявність об'єкта теплопостачання, підключення цього об'єкта до мереж позивача, споживання теплової енергії у спірний період, а також здійснення часткових оплат у 2025 році.
Щодо доводів відповідача про рахунки як «єдиний доказ», то враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, який правомірно застосовано судом першої інстанції, ненаправлення рахунку не звільняє споживача від обов'язку оплатити фактично отримані послуги.
Щодо Договору від 01.11.2010 №702-Т, то з 01.05.2019 в Україні діє нова модель договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг, запроваджена Законом, яка передбачає застосування типових договорів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини регулюються умовами саме типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, останнім не надано жодного альтернативного розрахунку або доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції про період виникнення заборгованості, обсяг наданих послуг, розмір здійснених оплат та правильність розрахунку суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права через некоректне зазначення адреси відповідача, то як вбачається матеріалів справи, що розглядається, відповідач скористався своїм правом на надання відзиву на позов, надав докази та реалізував своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначене, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи по суті здійснено в розумні строки.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 161 від 31.03.2021 «Про визначення виробників та виконавців комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення» позивача визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Розпорядженням №407-ВКВА від 25.10.2024 Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області «Про визначення виконавців комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення» позивача визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води у межах території обслуговування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 (далі - Постанова №1022) «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» внесено зміни до Правил.
Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до пункту 13 Постанови №1022 надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Судом встановлено, що Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання опубліковано на офіційному сайті позивача 01.10.2021 і набрав чинності з 01.11.2021 (а.с. 74-78).
У свою чергу, відповідач є власником нежитлового приміщення, розташованого у житловому будинку за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка, 12, загальною площею 33,63 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, шляхом викупу від 02.03.2010, укладеного між відповідачем, як Покупцем, та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради, як Продавцем (а.с. 14-15).
Фактом приєднання відповідача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є факт отримання останнім послуг, оскільки протягом жовтня 2021 - квітня 2025 років позивач надавав послугу з постачання теплової енергії до багатоквартирного будинку за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка, 12, що підтверджується відомостями зняття показників з комерційного лічильника теплової енергії (а.с. 17-29). Нежитлове приміщення відповідача знаходиться у будинку, за адресою: м. Суми, пр-т Шевченка, 12 і не відключено від системи теплопостачання будинку, а тому споживало теплову енергію, отже відповідач отримував послугу.
Згідно з пунктом 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуги.
Пунктом 30 Договору встановлено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (Офіційний вісник України, 2019 р., № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця.
Відповідно до пунктів 34, 35 Договору споживач здійснює оплату за цим Договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Як стверджує позивач, за період з листопада 2021 року по жовтень 2025 року відповідач спожив послугу з надання теплової енергії на суму 21 606,86 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви актами прийому-передачі теплової енергії.
03.11.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою №3808 від 29.10.2025 про сплату заборгованості на суму 21 606,86 грн (а.с. 9). Вимогу №3808 від 29.10.2025 позивач надіслав на адресу відповідача - 40007, м. Суми, вул. Глінки, 52 за поштовим відправленням №4002100213998 (а.с. 10-11).
Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 №264937 від 05.07.2005 (а.с. 13) місцезнаходження фізичної особи - підприємця Кісіль Андрія Володимировича: АДРЕСА_1 .
Спір виник через наявність/відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту послугу з теплової енергії за спірний період.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірник договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір. індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Згідно з частиною 13 Правил №830 індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог статей 10 та 11 Закону України «Про електронну комерцію» (за наявності електронних кабінетів у споживача та виконавця).
Частинами 1, 2 статті 9 Закону встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктами 31-33 Правил №830 вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Інформування споживачів про намір зміни (коригування) тарифу на послугу з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцем відповідно до Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого наказом Мінрегіону від 5 червня 2018 р. № 130.
У разі зміни (коригування) тарифу протягом строку дії договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити оприлюднення інформації про намір зміни (коригування) тарифів на послуги та їх нові розміри на своєму офіційному веб-сайті, а також через портал Єдиної платформи та електронні кабінети Єдиної платформи для споживачів (за наявності).
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну (коригування) ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення її/його у дію, повідомляє про це споживачу в один із способів, що гарантують доведення інформації до споживачів і які зазначені у пункті 10 цих Правил, з посиланням на рішення відповідного органу.
Плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду) та умовно-постійної частини тарифу (протягом року).
Плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України;
- плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.
Плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за технічне обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однією сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.
Відповідно до пунктів 35-37 Правил №830 розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
Пунктом 39 Правил №830 встановлено, що у разі ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості, виконавець проводить перерахунок вартості послуги в установленому законодавством порядку та сплачує споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законом або договором.
Доказів звернення відповідача до позивача стосовно ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості протягом спірного періоду, матеріали справи не містять.
Так само матеріали справи не містять й доказів відключення приміщення відповідача від загальнобудинкової системи опалення у встановленому законодавством порядку.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах приміщення (квартири) свідчить про виконання послуг позивачем. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2019 у справі №226/1437/16-ц, від 11.11.2015 у справах №6-1192цс15 та №6-11170цс15 та постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №490/12476/16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що факт приєднання відповідача до умов індивідуального договору підтверджено шляхом отримання ним послуги з теплопостачання за спірний період, що спростовує доводи апелянта про необхідність підписання договору у паперовому вигляді.
Підпунктом 5 частини 2 статті 9 Закону передбачено обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до пункту 5 Договору позивачем здійснено розрахунок обсягів споживання теплової енергії відповідачем як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», яка складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;
- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;
- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Нарахування за спожиті послуги з постачання централізованого опалення здійснюються відповідачу на підставі показань загальнобудинкового вузла обліку теплової енергії, який встановлено у будинку по пр. Шевченка, 12 в м. Суми.
Обсяг поставленої теплової енергії зафіксовано вказаним вузлом обліку, а матеріали справи містять відомості зняття показників з комерційного лічильника теплової енергії (а.с. 17-29).
Згідно пункту 4 розділу 1 Методики №315 розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги. У разі, якщо дата фактичного зняття показань вузлів комерційного обліку відрізняється від дати закінчення розрахункового періоду, то до розподілу приймається скориговане (приведене) споживання комунальної послуги на кінцеву дату розрахункового періоду.
Як встановлено нормами частини 2 статті 10 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла комерційного обліку загальний обсяг спожитої у будівлі теплової енергії розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Розподіл спожитої теплової енергії нараховується згідно Методики № 315.
Згідно пункту 10 Розділу І Методики №315 базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень.
З 01.01.2022 до Методики №315 внесені зміни, згідно яких складові послуги «опалення МЗК» та «функціонування внутрішньобудинкової системи опалення» були об'єднані в нову складову - «загальнобудинкові потреби на опалення». Ця послуга включає в себе витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку. Місця загального користування (надалі МЗК) - загальнодоступні місця в будинку (вестибюль, загальний коридор, загальні пральні тощо).
Відповідно до пункту 2 Розділу II Методики №315 загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення, будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.
Пунктом 3 Розділу І Методики №315 визначено, що розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Згідно пункту 12 Розділу IV Методики №315 обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Відповідно до пункту 8 Розділу IV Методики №315 відсоток, який застосовується при розрахунку складової загальнобудинкових потреб на опалення для будинку №12 по пр. Шевченка в м. Суми складає 15%.
Позивачем до позову надано суду докази опалювальної площі відповідача, оскільки саме на неї проводиться нарахування за надані послуги з постачання теплової енергії, а саме договір купівлі - продажу нежитлового приміщення, шляхом викупу від 02.03.2010 (а.с. 14-15).
Позивачем також подано суду довідки про розподіл витрат будинкового приладу теплової енергії за кожен місяць проведених нарахувань (а.с. 80-105) та довідки про нарахування функціонування ГВП (а.с. 106-145).
З урахуванням зазначених довідок та вимог Методики №315 позивач розрахував вартість наданих послуг, що відображено у відповідних рахунках за спірний період.
Таким чином, позивачем на підставі розрахункових обсягів споживання теплової енергії було сформовано рахунки відповідачу за період листопад 2021 року - вересень 2025 року на загальну суму 21 606,86 грн (а.с. 30-73).
У свою чергу, відповідач не навів та не довів судам першої та апеляційної інстанцій обґрунтованих контрдоводів щодо обсягу спожитої теплової енергії за спірний період в іншому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення.
Згідно з пунктом 34 Правил №830 рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.
Рахунок на оплату спожитої послуги може бути сформований з використанням Єдиної платформи та наданий споживачу через його електронний кабінет (за наявності).
У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 було зазначено, що: «Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України».
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
За твердженням відповідача, позивач направив вимогу про сплату заборгованості не на адресу реєстрації відповідача (м. Суми, проїзд Кільцевий,6), а на адресу: м. Суми, вул. Глінки, 52.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач направив на адресу: м. Суми, вул. Глінки, 52, вимогу від 29.10.2025 №3808 про сплату заборгованості на суму 21 606,86 грн з додатками: рахунками на оплату, актами прийому-передачі (а.с. 9-12).
Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 №264937 від 05.07.2005 (а.с. 13) місцезнаходження фізичної особи - підприємця Кісіль Андрія Володимировича: АДРЕСА_1 .
За Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець надає реєстратору для реєстрації відомості, зокрема, щодо місцезнаходження.
Таким чином, позивач надіслав відповідачу вимогу від 29.10.2025 №3808 про сплату заборгованості на суму 21 606,86 грн з додатками: рахунками на оплату, актами прийому-передачі на адресу вказану ним при здійсненні державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що у суді першої інстанції останнім був наданий відзив на позов та реалізоване право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що спростовує доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми, позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних (3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) до повного виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та арифметичну правильність такого нарахування, та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 5 012,70 грн за період з січня 2022 року по листопад 2025 року та 3% річних у розмірі 1 357,52 грн за період з 01.01.2022 по 10.11.2025.
Відповідач контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надав.
Щодо Договору №702-Г від 01.11.2010, слід зазначити таке.
З 01.05.2019 в Україні діє нова модель договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг, запроваджена Законом, яка передбачає застосування типових договорів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини регулюються умовами саме типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Законом від 07.06.2018 № 2454-VIII «Про внесення змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» щодо термінів застосування фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері комерційного обліку теплової енергії та водопостачання та до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо уточнення порядку введення в дію Закону у розділі VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» пункт 3 викладено в такій редакції:
« 3. Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах».
Таким чином, враховуючи введені зміни Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання опубліковано на офіційному сайті позивача 01.10.2021 і набрав чинності з 01.11.2021, і спірні правовідносини регулюються умовами саме цього Договору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026 у справі №920/1668/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів у цілому.
Згідно статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кісіля Андрія Володимировича на рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026 у справі № 920/1668/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.01.2026 у справі № 920/1668/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичну особу - підприємця Кісіля Андрія Володимировича.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак