вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа № 911/65/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17»
на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024
у справі № 911/65/24 (суддя Шевчук Н.Г.)
за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17»
про стягнення коштів,
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (надалі також - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (надалі - позивач; Міська рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" (в подальшому - відповідач; ТОВ “Листопад 17»; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення пайової участі в сумі 1 133 120,00 грн у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква, а також 513 829,47 грн - інфляційних втрат та 101 142,60 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилався на те, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Біла Церква у зв'язку зі здійсненням у 2020 році будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 позовні вимоги задоволені повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне будівництво розпочато у 2020 році, а абз. 2 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо звернення протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва до органу місцевого самоврядування та перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, відповідач, як замовник будівництва, зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України, що, відповідно, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас, місцевий господарський суд не прийняв до уваги твердження відповідача, що в період з 31.07.2020 по 04.01.2021 ним здійснювалися підготовчі роботи і лише після 11.01.2021 були розпочаті будівельні роботи, пославшись на те, що відповідач з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю не звертався, документів, що надають право на виконання саме підготовчих робіт, які діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт не отримував.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд І-ої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 з якої вбачається, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.
Також суд 1-ої інстанції дійшов висновку про наявність виключних підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурором.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, висновки, які викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянт зазначав, що відповідно до рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VII “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» уповноваженим органом на залучення замовників будівництва до пайової участі був саме Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, який є юридичною особою, а відтак саме він має бути як позивачем у спорі щодо стягнення з відповідача пайової участі, так і проводити розрахунок пайової участі.
Крім того, на думку скаржника, Прокурор не надав жодних доказів на спростування факту початку будівництва після 11.01.2021.
Окремо відповідач вказав, що судом першої інстанції неправильно визначений період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки дата прийняття об'єкта в експлуатацію 27.10.2021, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2021 по 27.10.2021 є безпідставним.
До апеляційної скарги апелянтом також були додані копії запиту відповідача вих. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих. № 3152/01-09 від 04.09.2024.
Білоцерківською міською радою до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання, з посиланням на те, що рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене на підставі достовірних доказів, що відповідають обставинам, які мають значення для вирішення справи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
До апеляційного господарського суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач подавав клопотання про долучення доказів, до якого додані належним чином засвідчені копії: заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024.
Від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, до яких додані належним чином засвідчені копії: заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача № 29-1/11/24 від 29.11.2024.
У вказаних поясненнях позивач зазначав, що:
- за результатами розгляду поданої відповідачем заяви № 25-1/11/24 від 25.11.2024 позивачем було виявлено, що при розрахунку розміру пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква, яку має сплатити відповідач, позивачем не було враховано рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25.05.2017 “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква»;
- 28.11.2024 відповідачу надано відповідь з вірними розрахунками пайової участі, згідно з якими розмір пайової участі становить 209 560,27 грн., та 3% річних розрахованих на вказану суму за період з 27.10.2021 по 28.12.2023 - 11 556,40 грн. (загальна сума 221 249,66 грн. - примітка суду);
- платіжною інструкцією № 162 від 28.11.2024 відповідач сплатив до місцевого бюджету кошти в сумі 221 249,66 грн., що свідчить про виконання позивачем у повному обсязі зобов'язання щодо сплати пайової участі за об'єкт будівництва.
До суду апеляційної інстанції від Київської обласної прокуратури надішли заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів від 02.12.2024 та пояснення Білоцерківської міської ради від 29.11.2024, в яких заявник просить вказані клопотання та пояснення залишити без розгляду з огляду на подання їх з порушенням строку та за відсутності підстав для поновлення такого строку.
Також у вказаних запереченнях заявник вказував, що:
- позивачем 21.11.2023 вже було проведено розрахунок розміру пайової участі для відповідача;
- рішенням Білоцерківської міської ради від 27.05.2021 № 861-13-VIII скасовані рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VII “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» та рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25.05.2017;
- оскільки у період дії ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва до органу місцевого самоврядування для укладення договору про залучення до пайової участі не звертався, такий договір між позивачем та відповідачем не укладався, тому відсутні підстави для застосування у листопаді 2024 року норм Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква, який передбачав механізм оформлення та укладення договорів пайової участі у зв'язку зі здійсненням або намірами на здійснення будівництва через втрату його чинності ще з 01.01.2020;
- у наведеній позивачем формулі зазначено про необхідність індексувати норматив для одиниці створеної потужності для проведення розрахунку пайової участі, що був затверджений ще на 25.05.2017, до моменту його застосування і розрахунку, проте відповідний норматив для одиниці створеної потужності у розрахунку з травня 2017 року по жовтень 2021 року (тобто за понад 54 місяці) та з грудня 2023 року по листопад 2024 року (момент проведення міською радою безпідставного розрахунку), з урахуванням індексу інфляції за ці періоди, не обчислювався.
Станом на 11.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 задоволено частково. Рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 змінено. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 в такій редакції:
“1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300) інфляційні втрати в сумі 71 234 (сімдесят одна тисяча двісті тридцять чотири) грн 16 коп., 3 % річних в сумі 2 007 (дві тисячі сім) грн 59 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 4 417 (чотири тисячі сімнадцять) грн 37 коп. судового збору.
4. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пайової участі на суму 209 693,26 грн та 3% річних в сумі 11 556,40 грн закрити.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.»
Поновлено дію рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 в частині, яка не була змінена цією постановою. Стягнуто з Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 32 706,01 грн.
Згідно мотивувальної частини вказаної постанови апеляційного господарського суду також вбачається висновок останнього щодо долучення до матеріалів додаткових доказів, а саме копії: запиту відповідача вих. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих. № 3152/01-09 від 04.09.2024, а також заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача № 29-1/11/24 від 29.11.2024, та зазначено, що враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, судом апеляційної інстанції поновлюється пропущений строк для подання пояснень і доказів та прийнято до розгляду всі подані учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції пояснення та докази, оскільки такі пояснення та докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін та, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 17.04.2025 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 911/65/24 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для апеляційного розгляду справи № 911/65/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Барсук М.А., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 справу № 911/65/24 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 11» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 до судового розгляду.
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 справу № 911/65/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі №911/65/24 на 02.02.2026.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення, в яких Міська рада зазначає, що 21 листопада 2023 року Білоцерківською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» було направлено претензію, у якій повідомлено про необхідність в найкоротший строк, але не пізніше 10 робочих днів звернутися до Білоцерківської міської ради для отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва комплексу громадського призначення у складі закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква. Також проінформовано, що в разі не звернення до Білоцерківської міської ради для отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва та як наслідок несплати пайової участі, Білоцерківською міською радою буде підготовлено та подано повідомлення до правоохоронних органів та відповідний позов до суду. Однак, всупереч вимогам законодавства обов'язок щодо сплати коштів для створення і розвитку інфраструктури міста Біла Церква не виконано. 25 листопада 2024 року Білоцерківською міською радою отримано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» від 25 листопада 2024 року № 25-1/11/24 в якій зазначено, що при здійсненні розрахунку пайової участі Білоцерківською міською радою не було враховано рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25 травня 2017 року «Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454 17-VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква», та просило надати розрахунок пайової участі у відповідності до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква та банківські реквізити, на які необхідно сплатити кошти пайової участі. За результатами розгляду поданої 25 листопада 2024 року заяви встановлено, що Білоцерківською міською радою помилково не було враховано рішення Білоцерківської міської ради №781-32-VII від 25 травня 2017 «Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» (надалі - Порядок), яке було чинне на момент чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Так, ТОВ «Листопад 17» було зобов'язано протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта (з 31.07.2020) звернутися до відповідного органу Білоцерківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а орган місцевого самоврядування протягом 15 днів надати розрахунок, але цього не зробив, Білоцерківська міська рада здійснила розрахунок на підставі наявних у неї документів, а саме Дозволу на початок будівництва, в якому зазначалася площа об'єкта будівництва та його статус нежитлова будівля.
Позивач вказує, що 28 листопада 2024 року Білоцерківською міською радою направлено відповідь Товариству з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» на подану заяву в якій надано розрахунок пайової участі, проведений у відповідності до пункту 6.5. Порядку, та в якій зазначене наступне. Так, 31 липня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» отримано дозвіл на виконання будівельних робіт КС012200731279 на будівництво комплексу громадського призначення у складі закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква. 27 жовтня 2021 року видано Сертифікат про закінчення будівництва об'єкта КС122211020945.
Розрахунок пайової участі становить: РПУ=S х К х 135,17% х 2%=805,3 х 9632 х 135,17% х 2% = 209 693,26 грн. Загальна сума боргу 209 693,26 + 11 556,40 = 221 249,66 грн. 29 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» повідомило Білоцерківську міську раду (лист вих. № 29 1/11/24) про здійснення ними сплати на рахунок місцевого бюджету заборгованості по пайовій участі та надано копію платіжної інструкції № 162 від 28 листопада 2024 року про сплату коштів в розмірі - 221 249,66 грн. (копії наявні в матеріалах справах).
З огляду на викладене, на думку позивача, зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі за об'єкт будівництва відповідно до положень пункту 6.5. Порядку, відповідачем було виконано в повному обсязі.
До апеляційного господарського суду від Київської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що 02.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додані копії заяви ТОВ «Листопад 17» № 25-1/11/24 від 25.11.2024, лист Білоцерківської міської ради № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024. У вказаному клопотанні відповідач просив долучити до матеріалів справи вказані докази. Також 03.12.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення до яких додані належним чином засвідчені копії заяви ТОВ «Листопад 17» № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа Білоцерківської міської ради № 4494/01-07 від 28.11.2024, платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви ТОВ «Листопад 17» № 29-1/11/24 від 29.11.2024.
У межах вказаного Прокурор зазначає, що оскільки представником відповідача ТОВ «Листопад 17» у клопотанні від 02.12.2024 та представником позивача Білоцерківської міської ради у письмових поясненнях від 29.11.2024 грубо порушено вимоги ГПК України щодо подання доказів на стадії апеляційного провадження, останні згідно ч. 2 ст. 118 ГПК України мають бути залишені без розгляду.
Також до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові письмові пояснення від відповідача, в яких Товариством вказується, що за відсутності поданих в установленому п. 5.1.1., п. 6.3. Порядку документів на час дії Порядку, Білоцерківська міська рада цілком правомірно розрахувала розмір пайової участі за формулою, вказаною в п. 6.5. Порядку.
Як вважає Товариство, кошторисна вартість об'єкта будівництва була визначена вже після втрати чинності Порядком і без дотримання процедури, визначеної п.п. 5.1.1., 6.3. Порядку, зважаючи на що, розмір пайової участі в даному випадку мав бути розрахований саме на підставі п. 6.5. Порядку. Разом з цим, розрахунок розміру пайової участі, прийнятий судом апеляційної інстанції в постанові Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2024 року у справі № 911/65/24, є арифметично вірним.
У рамках наведеного відповідач висновується, що загальна сума боргу складає 221 249,66 грн, що складається з: розміру пайового внеску - 209 693,26 грн. та 3% річних - 11 556,40 грн.
Окрім цього, Товариство зазначило, що такий розрахунок підтверджується також і висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 250/06/50-25 від 10 червня 2025 року. При цьому, замовлення судово-економічної експертизи обумовлюється саме висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду Верховного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 911/65/24, якою справу було направлено на новий розгляд.
Відтак, відповідач просить долучити до матеріалів справи новий доказ, зокрема висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 250/06/50-25 від 10 червня 2025 року.
У судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.
Представник апелянта в судовому засіданні 01.04.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник Прокурора в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
В судове засідання представник позивача не з'явився. Про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 18.03.2026 про доставку електронного документа до електронного кабінету Міської ради.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника позивач обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від позивача обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності Міської ради, яку належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Щодо долучених сторонами до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії: запиту відповідача вих. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих. № 3152/01-09 від 04.09.2024, заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача № 29-1/11/24 від 29.11.2024, висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 250/06/50-25 від 10 червня 2025 року, колегія суддів зазначає таке.
По-перше, в судовому засіданні 02.07.2025 судом апеляційної інстанції (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Барсук М.А., Руденко М.А.) відмовлено в прийнятті додаткових пояснень від 02.07.2026 відповідача з поданим до них висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 250/06/50-25 від 10 червня 2025 року.
По-друге, згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, адже наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:
- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);
- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;
- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об'єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;
- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі “Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; “ТОВ “Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.
Також Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: “при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
У пункті 7 розділу II рішення у справі “Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах “Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, п. 119 та “Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», п. 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пп. 17 - 18 рішення від 06.02.2001 у справі “Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
У рішенні від 03.01.2018 “Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року).
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Судовою колегією в межах вирішення питання долучення до матеріалів справи: запиту відповідача вих. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих. № 3152/01-09 від 04.09.2024, заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача № 29-1/11/24 від 29.11.2024, а також відповідних пояснень до них враховується, що з огляду на специфіку правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, зважаючи на наведені процесуальні приписи, як винятковість випадку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих заявниками до суду апеляційної інстанції пояснень та доказів, оскільки такі пояснення та докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін і, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а тим самим об'єктивно впливають на розгляд справи по суті в межах встановлення наявності/відсутності обставин сплати пайової участі з боку Товариства.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника скаржника та Прокурора Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 31.07.2020 № КС012200731279, виданого відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю “Листопад 17», останнім виконано будівельні роботи з будівництва об'єкта: “Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області».
Будівництво проводилося на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:007:0029, площею 0,2042 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування туристичної інфраструктури закладів громадського харчування.
20 жовтня 2021 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером АС01:7124-6684-4745-8469 зареєстровано акт про готовність об'єкта “Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області» до експлуатації.
Відповідно до інформації, розміщеної на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 27.10.2021 відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 20.10.2021 Товариству з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» видано сертифікат № КС122211020945, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Як вбачається з акта про готовність об'єкта до експлуатації, об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкта згідно з проєктом: “Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області»; дата початку робіт - липень 2020 року, дата закінчення робіт - липень 2021 року; кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 28 328 тис. грн.; кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до пункту 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX не сплачуються.
Прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом зазначив, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо звернення до Білоцерківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва - “Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області» та не сплатив пайову участь у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості щодо сплати пайової участі, розмір якої за розрахунком позовних вимог становить 1 133 120,00 грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність правових підстав для сплати пайової участі.
За ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстнції, у своїй постанові від 17.04.2025 у цій справі, серед іншого, вказав, що:
«Апеляційний господарський суд, посилаючись на п. 6.5 Порядку, відповідно до якого у разі якщо загальна кошторисна вартість не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (не подано замовником затвердженої в установленому порядку проєктної документації в частині кошторису відповідно до підпункту 5.1.1 та пункту 6.3, 6.4 цього Порядку), вона визначається на основі затверджених Білоцерківською міською радою нормативів для одиниці створеної потужності (1 (одного) кв. м житлової та нежитлової площі) шляхом їх множення на відповідні площі об'єкта, що були створені внаслідок будівництва/реконструкції, вказав, що розмір пайової участі, яку відповідач мав сплатити, розрахована за формулою наведеною у п. 6.5 Порядку, становить 209 693,26 грн.
Зазначені висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.
Так, як встановлено судом апеляційної інстанції рішенням Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VІІ “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VІІ “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» встановлено менший розмір пайової участі ніж це передбачено пп. 1 абз. 2 п. 2 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
Апеляційним господарським судом встановлено, що зазначене рішення було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX (01.01.2020).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до даних правовідносин рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 у 781-32-VІІ “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VІІ “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква».
Суд апеляційної інстанції, застосовуючи п. 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква, здійснив розрахунок розміру пайової участі та вказав, що розмір пайової участі становить 209 693,26 грн.
Водночас апеляційний господарський суд, застосовуючи п. 6.5 Порядку не обґрунтував застосування саме цього пункту, враховуючи, що акт готовності об'єкта до експлуатації від 20.10.2021 містить кошторисну вартість будівництва за затвердженою проєктною документацією на будівництво, що становить 28 328 тис. грн.
Крім того, застосовуючи формулу: РПУ = S х К х І х 2% суд апеляційної інстанції не проаналізував та не зазначив у постанові її складову, зокрема індексацію інфляції від місяця, в якому було затверджено відповідний норматив, діючий на момент розрахунку, до місяця, що передує тому, в якому здійснюється розрахунок пайової участі (включно), в постанові не відображено періоду застосування сукупного індексу інфляції, з урахуванням пп. 4 п. 2 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, відповідно до якого пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
У постанові від 19.02.2025 у справі № 903/468/24 Верховний Суд звернув увагу на те що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Верховний Суд звертає увагу на те, що оскільки, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, ключовим і визначальним, є саме встановлення розміру пайової участі, яка підлягає стягненню з відповідача.
Водночас, суд апеляційної інстанції в постанові лише зазначив, що з наданих позивачем та відповідачем документів слідує, що розмір пайової участі, яку відповідач мав сплатити, розрахований за формулою наведеною у п. 6.5 Порядку, становить 209 693,26 грн, розрахунок перевірений судом та є арифметично вірним».
З огляду на фактичні обставини цієї справи, приймаючи до уваги висновки Верховного Суду у даній справі, викладені у постанові від 17.04.2025, колегія суддів вказує наступне.
Підставою виникнення спору в справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
Частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Як вже зазначалось, Товариством з обмеженою відповідальністю "Листопад 17" 31.07.2020 отримано дозвіл на виконаня будівльних робіт, а 27.10.2021 - сертифікат про відповідність закінченого будівництва об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Разом з тим, з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Також цією правовою нормою було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Колегія суддів акцентує, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 зазначив, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 903/601/24 вказав на те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 24.07.2020 чинній на момент видачі дозволу на виконання будівельних робіт) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено порядок забудови територій, зокрема проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4)виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Таким чином, законодавство визначає виконання підготовчих та будівельних робіт, як єдиний нерозділений етап будівництва щодо забудови території.
Частиною першою статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
В свою чергу, статтею 35 даного Закону визначено, що після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об?єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
Відповідні положення також містяться в Постанові Кабінету Міністрів України від 13.11.2011 за № 466 "Про деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт" (в редакції від 04.07.2020 чинній на початок будівництва, надалі - Постанова № 466).
Відповідно до абз. 4 пункту 3 Постанови № 466 визначено, що у разі коли об'єктом будівництва є комплекс (будова), до складу якого входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), а також комплекс (будова), до складу якого входять об'єкти з одним класом наслідків (відповідальності), що за сукупними показниками перевищують рівень, встановлений для об'єктів з відповідним класом наслідків (відповідальності), право на виконання будівельних робіт виникає після отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт, згідно з цим Порядком як для об'єкта з вищим класом наслідків (відповідальності).
Пунктами 4, 6 Постанови № 466 визначено, що підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).
Документи, що надають право на виконання підготовчих робіт, діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт. Документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
У даному випадку відбувалось нове будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К в м. Біла Церква Київської області за класом наслідків "СС2", що перед його початком потребувало відповідного дозволу, який надає право на виконання будівельних робіт.
З акта про готовність об'єкта до експлуатації, об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкта згідно з проєктом: “Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області»; дата початку робіт - липень 2020 року; кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 28 328 тис. грн.
Тому, враховуючи, що у даній справі будівництво об'єкта розпочато саме у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо звернення протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва до органу місцевого самоврядування та перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається, що, в свою чергу, не спростовано відповідачем, всупереч зазначеним вище вимогам законодавства, відповідач до Білоцерківської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звертався.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних роках після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі № 140/5484/21).
Судова колегія звертає увагу, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У відповідності до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
За наведеного судова колегія висновується, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Водночас, колегія суддів акцентує, що рішенням Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VІІ “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VІІ “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» встановлено менший розмір пайової участі ніж це передбачено пп. 1 абз. 2 п. 2 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
Відповідно до п. 6.4 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві/реконструкції визначається за формулою: РПУ = ЗКВ х 2 %, де: РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн); ЗКВ- загальна кошторисна вартість будівництва, реконструкції (в частині додатково створеної площі/квадратних метрів) об'єкта будівництва, визначена відповідно до пункту 6.3 Порядку (грн).
Так, дослідивши наданий прокуратурою розрахунок обсягу пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Біла Церква, колегія суддів вважає, що такий є частково обґрунтованим, зокрема, здійснений на підставі кошторисної вартості будівництва об'єкта (28 328 тис. грн.), відображеної в акті про готовність об'єкта будівництва до експлуатації, однак, без врахування застосування до даних правовідносин рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VІІ “Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17-VІІ “Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» (правильність застосування якого у даних правовідносинах зазначена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі, що розглядається), а також правил розрахунку розміру пайової участі, визначених за формулою п. 6.4. Порядку.
Відтак, саме за формулою, визначеною п. 6.4. Порядку, слід розраховувати розмір пайової участі відповідача.
При цьому, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, колегією суддів враховується, що в цій постанові наводиться відповідний розрахунок розміру пайової участі відповідача, що є процесуальним обов'язком суду (п. 66 постанови Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 911/65/24).
Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 566 560,00 грн. (28 328 000,00 грн х 2%).
За наведених висновків щодо суті спору, колегія суддів зазначає про передчасність висновків суду попередньої інстанції про те, що розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 1 133 120, 00 грн. (28 328 000,00 грн х 4%).
Поряд із цим, колегія суддів констатує, що 28.11.2024 відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості по пайовій участі в розмірі 221 249,66 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 162 від 28.11.2024.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Судова колегія враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Отже, за висновками судової колегії провадження в справі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 221 249,66 грн. підлягає закриттю.
Тому, враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, позов Прокурора підлягає задоволенню шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Листопад 17" на користь Білоцерківської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 345 310,34 грн., а в частині 221 249,66 грн. провадження у справі підлягає закриттю.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо ненадання Прокурором жодних доказів на спростування факту початку будівництва після 11.01.2021, а також стосовно відсутності підстав для стягнення з Товариства вартості пайової участі у межах його відповідного розміру.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.
Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, про те, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
У іншій постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року в справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року.
Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 вбачається, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач, як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних нарахованих за період з 01.01.2021 по 22.12.2023, а також втрат від інфляції, визначених за період з 01.01.2021 по 30.11.2023 (а.с. 14 - 16 т. 1 відповідно), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права, що складає:
а) 3% річних:
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 01/01/2021 до 22/12/2023 1 133 120,00 x 3 % x 1086 : 365 : 1001086101 142,60 грн.
б) втрати від інфляції:
розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
останній період
IIc (101,30 : 100) (101,00 : 100) (101,70 : 100) (100,70 : 100) (101,30 : 100) (100,20 : 100) (100,10 : 100) (99,80 : 100) (101,20 : 100) (100,90 : 100) (100,80 : 100) (100,60 : 100) (101,30 : 100) (101,60 : 100) (104,50 : 100) (103,10 : 100) (102,70 : 100) (103,10 : 100) (100,70 : 100) (101,10 : 100) (101,90 : 100) (102,50 : 100) (100,70 : 100) (100,70 : 100) (100,80 : 100) (100,70 : 100) (101,50 : 100) (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) = 1.45346430
Інфляційне збільшення:
1 133 120,00 x 1.45346430 - 1 133 120,00 = 513 829,47 грн.
Враховуючи наведені висновки у цій постанові по суті спору в частині правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції за відповідні періоди, зважаючи на прострочення виконання останнім позадоговірного грошового зобов'язання (збереження грошових коштів без достатньої правової підстави за рахунок позивача), колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, аргументи скаржника щодо безпідставного нарахування Прокурором 3% річних та втрат від інфляції від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Щодо представництва Прокурором інтересів Білоцерківської міської ради в суді, колегія суддів зазначає таке.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Водночас згідно із частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до абз. 19 частини першої статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Білоцерківська міська рада.
Білоцерківська окружна прокуратура 08.09.2023 звернулась з листом № 50-9168вих-23 до Білоцерківської міської ради, в якому йшлося про вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства замовниками будівництва, які розпочали будівництво упродовж 2020 року та відповідно мали обов'язок звернутися до Білоцерківської міської ради для отримання розрахунку пайової участі та сплати пайової участі, однак в деклараціях про готовність до експлуатації об'єкта, зокрема щодо "Будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" зазначено, що пайова участь не сплачується.
Білоцерківська міська рада у відповідь на лист прокурора листом від 19.09.2023 № 2858/01-11 зазначила, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту скасована.
Білоцерківська окружна прокуратура листом від 22.12.2023 № 50-12839вих23 роз'яснила Білоцерківський міські раді порядок залучення коштів пайової участі від замовників будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році та відповідно просила надати інформацію чи укладався з ТОВ " Листопад 17" договір про пайову участь, чи проведено ТОВ "Листопад 17" оплату пайової участі, чи вживалися компетентним органом заходи реагування у випадку не укладення договору та несплати коштів, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Листом від 22.12.2023 № 4045/01-11 Білоцерківська міська рада повідомила орган прокуратури, що договір пайової участі з ТОВ " Листопад 17" не укладався, відповідні розрахунки щодо розміру пайової участі не проводилися. Білоцерківською міською радою було направлено ТОВ "Листопад 17" претензію від 21.11.2023 № 3600/01-07, однак станом на дату направлення цього листа, ТОВ "Листопад 17" не звернулось до міської ради для отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" та відповідно не сплатило 4 відсотки загальної кошторисної вартості. Інші заходи реагування Білоцерківською міською радою не вживалися.
27 грудня 2023 року орган прокуратури звернувся до Білоцерківської міської ради з листом № 50-12953вих23, в якому просив надати документи щодо спірних правовідносин з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
28 грудня 2023 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради листом № 4113/01-11 надав прокуратурі затребувані документи.
Отже, Білоцерківська міська рада обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно, до вимог статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного органу.
У рішенні ЄСПЛ від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" суд наголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
За таких обставин, за висновками судової колегії, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором.
Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 підлягає зміні з викладенням мотивувальної та резолютивної його частини в редакції цієї постанови про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на користь Білоцерківської міської ради 345 310,34 (триста сорок п'ять тисяч триста десять) грн 34 коп. коштів пайової участі та 17 723,03 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн 03 коп. судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.
При цьому, в частині стягнення 221 249,66 (двісті двадцять одна тисяча двісті сорок дев'ять) грн 66 коп. коштів пайової участі провадження у справі № 911/65/24 підлягає закриттю.
У свою чергу, в іншій частині (стягнення втрат від інфляції та 3% річних) рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 залишається без змін.
Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, судові витрати зі сплати судового збору, понесені апелянтом, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача - Білоцерківську міську раду. Поряд із цим, з огляду на стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на користь Білоцерківської міської ради 345 310,34 (триста сорок п'ять тисяч триста десять) грн 34 коп. коштів пайової участі, судовий збір за подачу позовної заяви до суду першої інстанції стягується з відповідача відповідно до нового розподілу судових витрат у цих межах, з урахуванням правил пропорційного їх розподілу стосовно задоволених вимог в цій частині.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 змінити в межах стягнення 1 133 120 (один мільйон сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн коштів пайової участі та судового збору.
3. Провадження у справі № 911/65/24 в частині стягнення 221 249,66 (двісті двадцять одна тисяча двісті сорок дев'ять) грн 66 коп. коштів пайової участі - закрити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» (адреса: 09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32; код ЄДРПОУ - 42911655) на користь Білоцерківської міської ради (адреса: 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15; код ЄДРПОУ - 26376300) 345 310,34 (триста сорок п'ять тисяч триста десять) грн 34 коп. коштів пайової участі та 17 723,03 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять три) грн 03 коп. судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції.
5. У іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 - залишити без змін.
6. Стягнути з Білоцерківської міської ради (адреса: 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15; код ЄДРПОУ - 26376300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Листопад 17» (адреса: 09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32; код ЄДРПОУ - 42911655) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 12 747,52 (дванадцять тисяч сімсот сорок сім гривень) грн 52 коп.
7. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
8. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.04.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков