21 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/128/24(914/1501/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Судді Зварич О.В.,
Ржепецький В.О.,
Секретар судового засідання: Фарина Х.І.
за участю представників сторін:
від скаржника: Мерза Д.Б.;
розглянувши апеляційну скаргу Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод вих.№1212/01 та від 12.12.2025 (вх. №01-05/3701/25 від 15.12.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 (повний текст рішення складено 25.11.2025)
у справі №914/128/24(914/1501/25) (суддя Чорній Л.З.)
за позовом: Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “ТИСА»
про скасування державної реєстрації, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні
у межах провадження у справі №914/128/24
за заявою: Фізичної особи підприємця Скориха Віктора Олександровича
про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса»
Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду попередньої інстанції.
На розгляд Господарського суду Львівської області 12.01.2024 надійшла заява Фізичної особи підприємця Скориха Віктора Олександровича про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266).
Ухвалою суду від 14.08.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266). Визнано грошові вимоги Фізичної особи підприємця Скориха Віктора Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) у розмірі 457 120,16 грн (з яких: 286 800,00 грн основного боргу, 24 397,64 грн 3% річних, 123 481,72 грн втрат від інфляції, 22 440,80 грн пені) та 30 280,00 грн судового збору. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266). Введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) строком на сто сімдесят календарних днів. Призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №313 від 28.02.2013; адреса: 79022, м. Львів, вул. Городоцька, 277). Ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) у встановленому законодавством порядку. Попереднє засідання суду призначено на 02.10.2024.
Постановою суду від 19.02.2025 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266); припинено повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №313 від 28.02.2013, адреса офісу: 79005, м. Львів, вул. Ів. Франка, 22); визнано банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса»; відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса»; призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №313 від 28.02.2013, адреса офісу: 79005, м. Львів, вул. Ів. Франка, 22); оприлюднено на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного суду повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса» (79035, м. Львів, вул. Зелена, 115-б, ЄДРПОУ 30053266) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
14.05.2025 через систему “Електронний суд» Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод подало позовну заяву до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “ТИСА» в якій просило:
- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на: нежитлову будівлю, контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020), проведене рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Паращак М.Т. від 28.11.2023 індексний номер: 70422235, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2837644246020
- припинити право власності ТОВ “Торгова Група “Тиса» на об'єкт нерухомого майна, а саме на: нежитлову будівлю контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020), проведене рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Паращак М.Т. від 28.11.2023р. індексний номер: 70422235, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2837644246020;
- зобов'язати ТОВ “Торгова Група “Тиса» усунути перешкоди Орендному підприємству Ужгородський коньячний завод у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 3,2057 га, з кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 яка знаходиться адресою вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020).
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач повторно зареєстрував право власності на будівлю контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв.м. на підставі дублікату свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010. ТОВ “Торгова група “ТИСА» вважає, що він є власником нерухомого майна будівлі контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв.м., яка розташована за адресою вул. Тураша, 28/1 у місті Дрогобич. ОП Ужгородський коньячний завод вважає, що вчинені дії щодо повторної реєстрації права власності на будівлю контрольно-пропускного пункту з брусу за ТОВ “Торгова Група “Тиса», яка знаходиться адресою вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, грубо порушують права власника земельної ділянки, оскільки дане нерухоме майно (будівля контрольно-пропускного пункту) знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності ОП Ужгородський коньячний завод згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на нерухове майно, укладеного від 21.03.2011, між ЗАТ “Торгова Група “Тиса» та ОП Ужгородський коньячний завод.
Позивач зазначав, що ТОВ “Торгова Група “Тиса» зареєструвало право власності на спірну будівлю без наявності будь-яких прав на земельну ділянку, а саме: майно фізично знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОП Ужгородський коньячний завод, що унеможливлює реалізовувати та користуватися своїм правом як власника земельної ділянки та комплексу будівель, що знаходяться на ній, оскільки спірна будівля контрольно-пропускного пункту знаходиться на єдиному в'їзді на територію до виробничого комплексу і перешкоджає повноцінному розпорядженню своїм майном, оскільки наявність чужого нерухомого майна на належній ОП Ужгородський коньячний завод земельній ділянці надає можливість доступу третім особам до групи нежитлових приміщень належних позивачу, а також присутності на території сторонніх осіб, яке може мати негативні наслідки для ОП Ужгородський коньячний завод у випадку здачі в оренду чи відчуження майна, що в свою чергу створює небезпеку порушення прав позивача. Оскільки, ТОВ “Торгова Група “Тиса» не є власником земельної ділянки за кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 і в користування її відповідачу ОП Ужгородський коньячний завод не передавало, тому спірна будівля контрольно пропускного пункту є самочинним будівництвом на належній земельній ділянці позивача, а ОП Ужгородський коньячний завод заперечує проти визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно за відповідачем у порядку ст. 376 ЦК України, а тому є необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/128/24(914/1501/25) відмовлено у задоволенні позову Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “ТИСА» про скасування державної реєстрації, припинення права власності та усунення перешкод у користуванні.
Рішення мотивовано тим, що ТОВ “Торгова група “ТИСА» набуло право власності на будівлю загальною площею 35 кв. м., розташовану за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд 28/1 на підставах, що не заборонені законом, на підставі свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради до виникнення у позивача права власності на земельну ділянку за такою ж адресою на підставі договору № 713 від 21.03.2011 про задоволення вимог іпотекодержателя. Перехід права власності на земельну ділянку при збереженні права власності на об'єкт нерухомого майна, який розміщений на такій земельній ділянці і право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку, не має наслідком припинення права власності об'єкт нерухомого майна.
Позивач у позовній заяві зазначав, що є власником спірного нерухомого майна будівлі контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв.м., яка розташована за адресою вул. Тураша, 28/1 у місті Дрогобич, проте не надав жодних доказів, які б підтверджували його право власності на це майно.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 26.09.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/128/24 (914/1501/25) від 19.11.2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимог у повному обсязі та:
- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на: нежитлову будівлю, контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020), проведене рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Паращак М.Т. від 28.11.2023р. індексний номер: 70422235, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2837644246020;
- припинити право власності ТОВ “Торгова Група “Тиса» на об'єкт нерухомого майна, а саме на: нежитлову будівлю контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020), проведене рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Паращак М.Т. від 28.11.2023р. індексний номер: 70422235, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2837644246020;
- зобов'язати ТОВ “Торгова Група “Тиса» усунути перешкоди Орендному підприємству Ужгородський коньячний завод у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 3,2057 га, з кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 яка знаходиться адресою вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, а саме: нежитлової будівлі контрольно-пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич (реєстраційний номер об'єкта 2837644246020).
Зазначає, що є законним власником земельної ділянки (кадастровий номер 4610600000:01:073:0003), набутої у 2011 році від самого Відповідача. Натомість Відповідач не має жодних прав на землю під спірною будівлею, що свідчить про самовільне зайняття ділянки в розумінні статті 212 Земельного кодексу України.
Скаржник вказує на незаконність дій Відповідача щодо повторної реєстрації права власності на будівлю КПП площею 35 кв.м. у листопаді 2023 року (на підставі дубліката свідоцтва 2010 року). Скаржник наголошує, що реєстрація будівлі на чужій земельній ділянці без оформлення права користування землею порушує принцип єдності юридичної долі будівлі та земельної ділянки.
Також, вважає, що суд безпідставно не застосував приписи статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки будівля знаходиться на ділянці, що не була відведена Відповідачу для цієї мети, вона має ознаки самочинного будівництва та підлягає знесенню за умови заперечення власника землі проти визнання права власності за забудовником та звертає увагу, що спірна будівля розташована на єдиному в'їзді до виробничого комплексу Позивача. Це перешкоджає повноцінному розпорядженню майном та створює умови для неконтрольованого доступу сторонніх осіб на територію заводу.
Окрім цього, скаржник вказує на те, що після подачі позовної заяви відповідачем вживаються заходи щодо продажу спірного об'єкту нерухомого майна третім особам через аукціон, що підтверджується розміщеними оголошеннями на майданчику Prozorro продажі що, на думку скаржника, свідчить про спроби Відповідача відчужити спірну будівлю третім особам та змусить Позивача до нових тривалих судових спорів.
Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод вих.№2609/01 та від 26.09.2025 (вх. №01-05/2838/25 від 26.09.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/128/24(914/1501/25).
Ухвалою суду від 12.01.2026 призначено розгляд справи на 10.02.2026.
Ухвалою суду від 06.02.2026 призначено розгляд справи на 10.03.2026.
Ухвалою суду від 10.03.2026 відкладено розгляд справи на 21.04.2026.
Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Ржепецький В.О.
У судовому засіданні 21.04.2026 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній.
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Таким чином, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, а саме пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, апеляційний господарський суд правильно зазначив, що знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п'ятої статті 376 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 35)).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Як вбачається з матеріалів справи , подаючи позов позивач зазначав, що є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:073:0003, що знаходиться за адресою по вул. Тураша, 28/1 у м. Дрогобич, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №415138 від 29.08.2012. На земельній ділянці розташований комплекс будівель виробничого комплексу, що також належать позивачу на праві приватної власності.
Позивач посилається на те, що відповідач повторно зареєстрував право власності на будівлю контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв.м., за ТОВ “Торгова Група “Тиса» на підставі дублікату свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010, яке було видане виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради на ім'я ЗАТ “Торгова Група “Тиса» (з 25.11.2011, перетворено на ТОВ “Торгова Група “Тиса»).
ОП Ужгородський коньячний завод вважав, що він є власником нерухомого майна будівлі контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв.м., яка розташована за адресою вул. Тураша, 28/1 у місті Дрогобич. ОП Ужгородський коньячний завод стверджує, що вчинені дії щодо повторної реєстрації права власності на будівлю контрольно-пропускного пункту з брусу за ТОВ “Торгова Група “Тиса», яка знаходиться адресою вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, грубо порушують права власника земельної ділянки, оскільки дане нерухоме майно (будівля контрольно-пропускного пункту) знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 4610600000:01:073:0003, яка належить на праві приватної власності ОП Ужгородський коньячний завод згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на нерухове майно, укладеного від 21.03.2011, між ЗАТ “Торгова Група “Тиса» та ОП Ужгородський коньячний завод.
На думку позивача, ТОВ “Торгова Група “Тиса» на момент повторної реєстрації права власності на майно (листопад 2023) не мало жодних правових підстав на право користування чи володіння земельною ділянкою на якій розташоване майно, а отже ця будівля є самочинною, дозвіл на використовування ТОВ “Торгова група “ТИСА» адреси по вул. Тураша, 28/1 у м. Дрогобич, ОП Ужгородський коньячний завод не надавало, також не укладався й договір оренди майна з ТОВ “Торгова група “ТИСА».
Згідно із матеріалами справи право власності ОП Ужгородський коньячний завод на земельну ділянку за кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №415138 від 29.08.2012. Позивач вказує на те, що на земельній ділянці за кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 знаходиться нерухоме майно ОП Ужгородський коньячний завод, а саме комплекс будівель: - нежитлова будівля склад готової продукції та сировини літ 1 З, площею 1 413,4 м.кв., - нежитлова будівля цех з виготовлення промислового паркету літ 0 З, площею 882,0 м.кв., - нежитлова будівля насосної літ 1 Д площею 66,5 м.кв., нежитлова будівля побутових приміщень літ 3 П, площею 378,7 м.кв., нежитлова будівля механічної майстерні літ 1 Г, будівля механічної майстерні літ 2 Н, будівля адмінкорпусу літ 1 У, будівля механічної майстерні під літ 1 Ф, будівля прохідної літ 2 Т, загальною площею 1471,0м.кв. - нежитлова будівля цех з розпилювання та виготовлення виробів з дерева літ 1 Ж, площею 890,1 м.кв. - нежитлова будівля цех з розпилювання та виготовлення виробів з дерева літ 1 К, площею 1085,6 м.кв.- нежитлова будівля цеху з сортування вугілля і виготовлення брикетів літ 1 Ш, пл. 456,9 м.кв.- нежитлова будівля пункт технічного обслуговування літ 1 Ч, площею 182,4 м.кв., та навіси позначені під літ 1 Б , літ 1 В, літ 1Г, літ 1 І, літ 1 Р, літ 1 С. - будівля котельні літ М1 площею 178,1 м.кв. будівля камери пропарки літ Д1 площею 32.2 м.кв., будівля пульту управління літ Е1 площею 16,8м.кв., будівля сушки під літ А1 площею 338,8 м.кв., будівля сушки під літ І 1 площею 145,3 м.кв. - будівля інженерно-виробничого корпусу літ Л 2 площею 540,9 м.кв.
Окрім цього, позивач зазначав те, що ТОВ “Торгова Група “Тиса» зареєструвало право власності на спірну будівлю без наявності будь-яких прав на земельну ділянку, а саме: майно фізично знаходиться на земельній ділянці яка належить ОП Ужгородський коньячний завод, що унеможливлює реалізовувати та користуватися своїм правом як власника земельної ділянки та комплексу будівель, що знаходяться на ній, оскільки спірна будівля контрольно-пропускного пункту знаходиться на єдиному в'їзді на територію до виробничого комплексу і перешкоджає повноцінному розпорядженню своїм майном, оскільки наявність чужого нерухомого майна на належній ОП Ужгородський коньячний завод земельній ділянці надає можливість доступу третім особам до групи нежитлових приміщень належних позивачу, а також присутності на території сторонніх осіб, яке може мати негативні наслідки для ОП Ужгородський коньячний завод у випадку здачі в оренду чи відчуження майна, що в свою чергу створює небезпеку порушення прав позивача.
Позивач вказував, що оскільки ТОВ “Торгова Група “Тиса» не є власником земельної ділянки за кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 і в користування її відповідачу ОП Ужгородський коньячний завод не передавало, тому спірна будівля контрольно пропускного пункту є самочинним будівництвом на належній земельній ділянці позивача, а ОП Ужгородський коньячний завод заперечує проти визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно за відповідачем у порядку ст. 376 ЦК України, а тому наразі є необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 4610600000:01:073:0003 шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості. Позивач вважає, що протиправна реєстрація спірного нерухомого майна встановлює правовий зв'язок між майном, державна реєстрація якого є предметом спору та належною ОП Ужгородський коньячний завод земельною ділянкою, відтак безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків та зачіпає його інтереси, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.
У свою чергу відповідач зазначав, що договором, на підставі якого позивач набув право власності на земельну ділянку, не передбачалось припинення права власності ТзОВ “Торгова група “ТИСА» на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, контрольно пропускного пункту, загальною площею 35 кв. м, за адресою: вул. Тураша, 28/1 м. Дрогобич, Львівська область, реєстраційний номер об'єкта 2837644246020.
Окрім цього звертав увагу на те, що згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №426768471 від 14.05.2025, 23.11.2023 за ТОВ “Торгова група Тиса» зареєстровано право власності на майно - будівлю загальною площею 35 кв. м., розташовану за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд 28/1 на підставі свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради. У додаткових відомостях зазначено, що оригінал свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської втрачено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
Згідно із матеріалами справи ТОВ “Торгова група “ТИСА» набуло право власності на будівлю загальною площею 35 кв. м., розташовану за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, м. Дрогобич, вул. Тураша Мирослава, буд. 28/1, на підставах, що не заборонені законом, а саме на підставі свідоцтва про право власності САС 295318 від 29.12.2010, виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради.
Вказане свідоцтво є первинним правовстановлюючим документом, який посвідчує факт набуття права власності на об'єкт нерухомого майна у встановленому на момент його видачі порядку, та підтверджує виникнення речового права у відповідача до моменту переходу права власності на земельну ділянку до позивача.
Як убачається з матеріалів справи, право власності позивача на земельну ділянку за адресою: м. Дрогобич, вул. Тураша, 28/1 було набуте пізніше на підставі договору № 713 від 21.03.2011 про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, на момент виникнення у позивача права власності на земельну ділянку спірний об'єкт нерухомості вже існував у цивільному обороті та мав визначеного власника.
Відповідно, перехід права власності на земельну ділянку сам по собі не є юридичною підставою для припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований на такій земельній ділянці, за відсутності передбачених законом підстав припинення речового права або відповідного судового рішення.
З огляду на це, доводи позивача про те, що спірна будівля є самочинним будівництвом виключно з підстав відсутності у відповідача прав на земельну ділянку, не відповідає встановленим обставинам справи.
Разом із тим, Орендне підприємство Ужгородський коньячний завод у позовній заяві зазначало, що є власником спірного нерухомого майна будівлі контрольно-пропускного пункту з брусу площею 35 кв. м., розташованої за вказаною адресою, проте не надало до суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували набуття ним права власності на зазначений об'єкт у порядку, визначеному цивільним законодавством.
Проте, матеріали справи не містять та позивачем не надано документів, які б підтверджували правонаступництво позивача щодо спірного майна, його набуття за правочином, судовим рішенням або в інший спосіб, передбачений статтями 328, 331, 334 ЦК України, що унеможливлює визнання за ним речового права на спірний об'єкт.
За таких обставин твердження позивача про наявність у нього права власності на спірну будівлю не підтверджені належними доказами у розумінні статей 76- 80 ГПК України, у зв'язку з чим не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Колегія суддів також враховує, що саме по собі розташування об'єкта нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить іншій особі, не є безумовною підставою для висновку про самочинність такого об'єкта, якщо його право власності виникло до набуття права на земельну ділянку її нинішнім власником та не було припинене у встановленому законом порядку.
Отже, встановлені у справі обставини свідчать про наявність між сторонами спору щодо правового режиму вже існуючого об'єкта нерухомого майна, а не виключно спору щодо наслідків самочинного будівництва у розумінні статті 376 ЦК України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність належних та достатніх правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено у встановленому законом порядку ані факту порушення його речових прав у заявленому обсязі, ані наявності підстав для застосування обраного способу захисту, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/128/24 (914/1501/25) ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути достатньою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Орендного підприємства Ужгородський коньячний завод вих.№1212/01 та від 12.12.2025 (вх. №01-05/3701/25 від 15.12.2025) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2025 у справі №914/128/24 (914/1501/25) - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2026.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Зварич О.В.,
Ржепецький В.О.