15 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3136/25
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Ржепецького В.О., суддів Міліціанова Р.В., Зварич О.В.
за участю секретаря судового засідання Діжак В. В.
за участю представників сторін:
від позивача Лобода Ю. П.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Король М.Р.) від 28.01.2026 у справі №914/3136/25
за позовом Приватного підприємства «ТД ТРИЗУБ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях»
про стягнення 633 529,83 грн
До Господарського суду Львівської області звернулося Приватне підприємство «ТД ТРИЗУБ» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» про стягнення 633 529,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, тим, що відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки.
Господарський суд Львівської області рішенням від 28.01.2026 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» на користь Приватного підприємства «ТД ТРИЗУБ» 544 154,34 грн - основного боргу, 7 752,34 грн - 20 % річних, 81 623,15 грн. - штрафу по договору №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025 та 7 602,36 грн -судового збору, 15 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між Приватним підприємством «ТД ТРИЗУБ» та ТОВ «Сонях» було укладено договір поставки №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025, на виконання якого позивач поставив відповідачу металопродукцію на загальну суму 694 154,34 грн, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами без зауважень. Водночас відповідач у встановлений договором строк (до 13.09.2025) оплату товару в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 544 154,34 грн. Відповідач відзиву на позов не подав та доказів оплати не надав, чим не спростував доводів позивача.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу, а також нарахованих відповідно до договору штрафних санкцій і 20% річних, оскільки порушення грошового зобов'язання підтверджено матеріалами справи. Крім того, суд частково задовольнив вимоги щодо витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх до 15 000 грн як співмірних та обґрунтованих з урахуванням складності справи.
16.02.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 у справі №914/3136/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Міліціанов Р.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, зокрема шляхом подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі.
Ухвалою суду від 05.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 15.04.2026.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонях» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 у справі №914/3136/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на такі обставини: суд першої інстанції безпідставно визнав, що позивач усунув усі недоліки позовної заяви, хоча фактично усунуто було лише один із трьох; позов був прийнятий до розгляду з порушенням вимог ст. 174 ГПК України через неповне усунення недоліків; місцевий господарський суд неправильно встановив фактичні обставини щодо підстав поставки, необґрунтовано пославшись на специфікацію №1 замість видаткової накладної №810; на момент звернення до суду строк оплати за поставлений товар не настав, оскільки видаткова накладна не містила умов щодо строку розрахунку; позивач не довів факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, тобто відсутнє порушене право; суд порушив норми процесуального та матеріального права, зокрема принципи доказування та змагальності сторін.
На думку скаржника, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення та відмови у позові.
13.03.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця позивача Маліневська О. Д. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 у справі №914/3136/25- залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що: апеляційна скарга ТОВ «Сонях» є необґрунтованою та не відповідає фактичним обставинам справи; між сторонами 25.08.2025 укладено договір поставки та підписано специфікацію №1, якою погоджено асортимент, кількість, ціну товару та відстрочку платежу 14 робочих днів; 29.08.2025 позивач фактично здійснив поставку товару за видатковою накладною №810, яка підписана відповідачем без зауважень; поставлений товар повністю відповідає умовам специфікації, а різниця в сумі зумовлена допуском по вазі (±10%) та зміною окремих цін; видаткова накладна та підпис директора відповідача підтверджують прийняття товару і згоду з його вартістю; 22.09.2025 відповідач здійснив часткову оплату 150 000 грн, що підтверджує визнання поставки та боргу; відповідно до умов договору та норм ЦК України, у відповідача виник обов'язок оплатити товар у визначений строк, який він порушив; нарахування пені, штрафу та 20% річних здійснено відповідно до умов договору.
Отже, на думку позивача, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, оскільки прийняте з правильним застосуванням норм права та оцінкою доказів.
13.03.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла заява Приватного підприємства «ТД ТРИЗУБ» про забезпечення позову у справі №914/3136/25, в якій заявник просив суд апеляційної інстанції винести ухвалу про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Сонях", що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 656 132,19 грн., що складається з: 544 154,34 грн. основного боргу, 7 752,34 грн. - 20% річних, 81 623,15 грн. штрафу за договором №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025р. та 7 602,36 грн. судового збору, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою 23.03.2026 постановив заяву Приватного підприємства «ТД ТРИЗУБ» про забезпечення позову у справі №914/3136/25 задовольнити частково; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Сонях», що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, у межах заявленої до стягнення суми: 544 154,34 грн. основного боргу, 7 752,34 грн. - 20% річних, 81 623,15 грн. штрафу за договором №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
15.04.2026 в режимі відеоконференції в судовому засіданні взяла участь представниця позивача, яка підтримала позицію, висловлену у відзиві по суті розгляду апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Приватним підприємством «ТД ТРИЗУБ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонях» (покупець) укладений договір поставки № 02-25/08/2025-11 від 25.08.2025.
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця металопродукцію в терміни і на умовах, встановлених у договорі або специфікації, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару і прийняти його відповідно до умов договору або специфікації.
Найменування товару, асортимент, якість, кількість, ціна одиниці і загальна сума товару, вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємними частинами договору, також узгодження таких даних можливе шляхом підписання специфікацій та виставлення рахунків, факт оплати яких буде підтвердженням узгодження ціни та асортименту товару (п. 1.2 договору).
Згідно п. 3.1, 3.3 договору загальна сума договору, складає загальну суму усіх видаткових накладних, що додаються до нього, які є невід'ємною частиною договору. Оплата робиться в наступному порядку: - покупець по кожному постачанню товару робить 100% передоплату за товар, що поставляється; - інші умови оплати можуть бути узгоджені сторонами шляхом підписання специфікації.
Відповідно до п. 4.1 договору, товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту видачі і підписання видаткової накладної з урахуванням особливостей, вказаних у договорі.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 9.1 договору).
Сторонами було підписано специфікацію №1 від 26.08.2025, в якій визначено асортимент, кількість та вартість товару, зокрема визначено, що поставці підлягає товар загальною вартістю 668 212,20 грн, в тому числі транспортні послуги. Обумовлено відстрочку платежу тривалістю 14 робочих днів з моменту поставки товару на склад покупця.
В підтвердження обставин поставки товару за договором, до матеріалів справи долучено видаткову накладну: № 810 від 29.08.2025. Видаткова накладна підписана та скріплена печатками обох контрагентів без зауважень. Загальна вартість поставленого товару з урахуванням транспортних послуг становить 694 154,34 грн.
Позивач зазначив, що станом на 08.10.2025 ТОВ «Сонях» має заборгованість перед ПП «ТД ТРИЗУБ» у розмірі 544 154,34 грн (з урахуванням часткової оплати на суму 150000грн). Також позивач наголосив, що строк оплати відповідно до Специфікації №1 від 29.08.2025 до Договору №02-25/08/2025-11 від 25 серпня 2025 року становить 14 робочих днів і закінчився 13.09.2025.
Відповідно до 5.2 договору, за прострочення термінів оплати товару, встановлених в цьому договорі і додатках до нього, покупець сплачує постачальникові за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за весь час прострочення, 20% річних від суми заборгованості, та штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.
Докази здійснення відповідачем оплати за товар, отриманий згідно договору № 02-25/08/2025-11 від 25.08.2025 в повному обсязі, суду надані не були.
Заслухавши представницю позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що поставка товару відбулась виключно згідно видаткової накладної №810 від 29.08.2025, яка містила умови щодо товару та його ціни, але без терміну розрахунку за такий товар. Посилання суду першої інстанції на специфікацію №1 від 26.08.2025р. не має жодного відношення до поставки, в зв'язку з тим, що поставка товару відбулась згідно видаткової накладної №810 від 29.08.2025р. на суму 694 154,34 грн. А специфікація №1 від 26.08.2025 була підписана сторонами раніше на суму 668 212,20 грн., по якій не здійснювалась.
Суд надає цим твердженням такої оцінки.
26.08.2025 сторони підписали Специфікацію №1, в якій узгодили асортимент, кількість, вартість відповідної партії товару та умови його оплати. А саме, специфікацією №1 сторони узгодили на встановлений асортимент товару відстрочку платежу 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту поставки товару на склад покупця.
29.08.2025 ПП «ТД ТРИЗУБ», на виконання вищевказаних домовленостей, здійснило поставку погодженого в Специфікації №1 товару, що підтверджується видатковою накладною №810.
При цьому, асортимент товару поставленого позивачем відповідачеві за видатковою накладною від 29.08.2025 відповідає асортименту товару у Специфікації №1, а також не суперечить положенням п. 1.1. договору, яким визначено його предмет, а саме: металопродукція.
Специфікація №1 містить чітке та недвозначне посилання на те, що вона є невід'ємною частиною договору №02-25/08/2025-11 від 25 серпня 2025 року.
Правовідносини в цій частині сторонами врегульовано в п. 1.2. та 2.2. договору, відповідно до яких найменування товару, асортимент, якість кількість, ціна одиниці і загальна сума товару можуть вказуватись як у видаткових накладних так і шляхом підписання специфікацій; доставка товару може здійснюватися згідно умов договору або Специфікацій.
Таким чином, позивачем доведено безпосередній зв'язок між укладеним правочином, Специфікацією та видатковою накладною, в частині підтвердження як факту поставки товару так і прав і обов'язків сторін, в тому числі в частині строку оплати за поставлений товар.
Відтак, заперечення скаржника в цій частині наведеними обставинами спростовуються, тому не можуть бути підставою для скасування відповідного висновку суду першої інстанції.
Щодо відмінностей у сумі товару, колегія суддів віддає перевагу доводам позивача в цій частині, оскільки вони ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору, а саме, п. 2.6. договору, в якому сторони погодили: «При визначенні кількості товару при відвантаженні можливий толеранс (розбіжності по вазі) ±10%». Різниця в загальній сумі між Специфікацією та видатковою накладною пов'язана з різницею кількості (ваги) та незначною зміною ціни деяких позицій фактично поставленого товару.
При цьому, відвантажений за видатковою накладною №810 від 29.08.2025 товар був прийнятий ТОВ «Сонях» без зауважень і заперечень, а видаткова накладна підписана безпосередньо директором ТОВ «Сонях», що підтверджує, що ТОВ «Сонях» погодився з фактично поставленим товаром та його загальною вартістю.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що поставка товару за видатковою накладною №810 від 29.08.2025 здійснена саме на виконання умов договору поставки №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025 та Специфікації №1 від 26.08.2025, яка є його невід'ємною частиною та визначає істотні умови поставки, зокрема порядок і строки оплати.
Підписання відповідачем видаткової накладної без зауважень свідчить про належне прийняття товару, погодження його кількості, асортименту та вартості. Крім того, здійснення часткової оплати у сумі 150 000,00 грн підтверджує визнання відповідачем факту поставки та існування грошового зобов'язання.
Доводи апелянта про відсутність зв'язку між поставкою та специфікацією №1, а також про ненастання строку виконання грошового зобов'язання, спростовуються наведеними доказами та умовами договору, якими передбачено відстрочку платежу на 14 робочих днів з моменту поставки товару. Відтак строк виконання зобов'язання настав, а його невиконання свідчить про прострочення боржника.
17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
У даній справі сукупність наданих позивачем доказів, зокрема: договір поставки, специфікація №1, видаткова накладна, підписана відповідачем без зауважень, а також платіжне доручення про часткову оплату, є взаємопов'язаними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою і підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань та порушення відповідачем обов'язку щодо оплати.
Натомість доводи відповідача не спростовують наведених обставин.
Отже, з огляду на стандарт доказування “вірогідності доказів», суд апеляційної інстанції доходить висновку, що надані позивачем докази є більш переконливими та вірогідними, ніж доводи і заперечення відповідача, а тому обставини порушення відповідачем грошового зобов'язання слід вважати доведеними.
Згідно із ст. 612, ч. 2 ст. 614 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання зобов'язання або обставин, які б свідчили про неможливість його виконання чи відсутність вини у його порушенні, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення основного боргу є правомірним та обґрунтованим.
Розділом 5 договору поставки №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025 встановлено відповідальність сторін.
Відповідно до пункту 5.2 договору за прострочення термінів оплати товару встановлених в цьому договорі і додатках до нього покупець сплачує постачальникові за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, за весь час прострочення, 20% річних від суми заборгованості та штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.
Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахованих штрафних санкцій, 20% річних та інших платежів, колегія суддів зазначає, що їх нарахування здійснено відповідно до умов договору (п. 5.2), який сторони уклали добровільно, а його умови не визнані недійсними у встановленому законом порядку.
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок заявлених до стягнення сум та встановлено, що він здійснений з урахуванням умов договору, строків прострочення, розміру облікової ставки НБУ та є арифметично правильним, у зв'язку з чим підстав для його коригування не встановлено.
При цьому, колегія суддів враховує, що обставини часткової сплати відповідачем за отриманий товар грошових коштів розмірі 150000грн., що покладено в основу відповідних розрахунків, сторонами не спростовується, відтак, судом при оцінці відповідних правовідносин застосовуються положення ст. 75 ГПК України.
Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 174 ГПК України є безпідставними, оскільки у вирішенні питання відкриття провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви суд першої інстанції був зобов'язаний керуватися засадами господарського судочинства, зокрема, принципом диспозитивності та змагальності, а також положення ст. 80 ГПК України, які передбачають, що сторона самостійно визначає обсяг підстав, які нею доводяться та доказів, які подаються на їх підтвердження. При цьому колегією суддів зазначається, що наведені обставини не вплинули на правильність вирішення спору по суті, відповідач мав можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати відзив та докази.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, не підтверджені належними доказами та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з'ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами. Решта доводів апеляційної скарги законних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою 23.03.2026 постановив заяву Приватного підприємства «ТД ТРИЗУБ» про забезпечення позову у справі №914/3136/25 задовольнити частково; вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Сонях», що знаходяться на будь-яких рахунках, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову, у межах заявленої до стягнення суми: 544 154,34 грн. основного боргу, 7 752,34 грн. - 20% річних, 81 623,15 грн. штрафу за договором №02-25/08/2025-11 від 25.08.2025, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України, в постанові суду апеляційної інстанції здійснюється розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги, а також судовий збір, сплачений позивачем за подання заяви про забезпечення позову покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України, суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2026 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Судовий збір, сплачений Приватним підприємством «ТД Тризуб» за подання заяви про забезпечення позову покласти на скаржника.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонях» (адреса: Україна, 81162, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Семенівка, вулиця Шевченка, будинок 354; ідентифікаційний код 36769379) на користь Приватного підприємства «ТД Тризуб» (адреса: 89412, Україна, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., село Оноківці, вулиця Кар'єрна, будинок 25; ідентифікаційний код 45491247) судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1331,20грн.
Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено і підписано 24.04.2026.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді О.В. Зварич
Р.В. Міліціанов