16 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3626/25
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Ржепецького В.О., суддів Міліціанова Р.В., Зварич О.В.
за участю секретаря судового засідання Діжак В. В.
за участю представників сторін:
від позивача Артамонов В. В.
від скаржника Гій А. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Долінська О.З.) від 27.01.2026 у справі №914/3626/25
за позовом Львівського обласного центру зайнятості
до Головного управління Національної поліції у Львівській області
про стягнення грошових коштів в розмірі 61 711,73 грн
До Господарського суду Львівської області звернувся Львівський обласний центр зайнятості з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення 67 711,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , якому виплачувалася допомога по безробіттю у період з 29.12.2020 по 22.07.2021, був поновлений на роботі в Головному управлінні Національної поліції у Львівській області за рішенням суду з 17.11.2020. Оскільки статус безробітного та виплата допомоги стали безпідставними через поновлення особи на посаді за весь період виплат, а відповідач не повернув кошти в добровільному порядку, позивач вимагає стягнення суми виплаченої допомоги у розмірі 61 711,73 грн.
Господарський суд Львівської області рішенням від 27.01.2026 позов задовольнив повністю. Стягнув з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь Львівського обласного центру зайнятості 61 711,73 грн - заборгованості (повернення допомоги з безробіття) та 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим що ОСОБА_1 був поновлений на роботі за рішенням суду з дати, яка передує набуттю ним статусу безробітного, у зв'язку з чим отримана ним допомога по безробіттю у сумі 61 711,73 грн є безпідставною, а відповідно до статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» обов'язок з її відшкодування покладається на роботодавця, незаконні дії якого спричинили виплату цих коштів, при цьому доводи відповідача про відсутність вини та подвійне притягнення до відповідальності суд визнав безпідставними, оскільки спірні правовідносини врегульовані спеціальним законом.
16.02.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2026 у справі №914/3626/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Зварич О.В., Міліціанов Р.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2026 у справі №914/3626/25 та призначено розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст. 270 ГПК України.
04.03.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача Артамонов В. В. подав клопотання про призначення справи до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
З метою забезпечення конституційних гарантій доступу до суду, суд апеляційної інстанції ухвалою від 13.03.2026 Задовольнив заяву Львівського обласного центру зайнятості та призначив розгляд справи №914/3626/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 16.04.2026.
Головне управління Національної поліції у Львівській області в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2026 у справі №914/3626/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на такі обставини: неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема положень законодавства про зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; відсутність у особи права на отримання допомоги по безробіттю у зв'язку з тим, що після визнання звільнення незаконним вона вважається такою, що не припиняла трудові відносини; безпідставність здійснення виплат допомоги по безробіттю за наявності рішення суду про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; порушення принципу недопустимості подвійної відповідальності, оскільки відповідач уже поніс матеріальні витрати у вигляді виплати грошового забезпечення; відсутність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування шкоди; невиконання застрахованою особою обов'язку повідомляти про обставини, що впливають на виплату допомоги; а також відсутність фактичної майнової шкоди, оскільки втрачений заробіток був компенсований за рішенням суду.
04.03.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2026 у справі №914/3626/25- залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що виплата допомоги по безробіттю була здійснена правомірно відповідно до вимог законодавства після набуття особою статусу безробітного; твердження відповідача щодо застосування ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є помилковими та вже були обґрунтовано відхилені судом першої інстанції; закон прямо передбачає право органу Фонду стягувати з роботодавця суми виплаченого забезпечення у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду та відповідний обов'язок роботодавця відшкодувати такі кошти; виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування сум допомоги по безробіттю; доводи про подвійне притягнення до відповідальності є безпідставними, оскільки йдеться про різні види юридичної відповідальності; обов'язок відшкодування виникає саме внаслідок незаконного звільнення працівника; а також те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним і всебічним з'ясуванням обставин справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
16.04.2026 в судовому засіданні взяли участь представниця скаржника та представник позивача, які підтримали позиції, висловлені в апеляційній скарзі та відзиві на неї по суті розгляду апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.11.2020 ОСОБА_1 був звільнений з посади старшого слідчого слідчого відділення Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, що підтверджується витягом з наказу № 344-о/с від 16.11.2020.
29.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Львівського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного.
Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості (з 2023 - Львівська філія Львівського обласного центру зайнятості) ОСОБА_1 було надано статус безробітного з 29.12.2020 і було призначено допомогу з безробіття з 29.12.2020 та розпочато з 29.12.2020 виплату допомоги з безробіття відповідно до ст. 22 та ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Допомога по безробіттю ОСОБА_1 була виплачена за період з 29.12.2020 по 22.07.2021 у сумі 61 711,73 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 у справі № 380/10769/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021, ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого слідчого відділення Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 17.11.2020 та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.11.2020 по 02.07.2021 в розмірі 102 873,50 грн.
На підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі № 380/10769/20, наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого слідчого відділення Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 17.11.2020.
29.09.2025 Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості скеровано Головному управлінню Національної поліції у Львівській області повідомлення за вих. №1350.05-1872/25 від 26.09.2025 щодо повернення коштів у сумі 61 711,73 грн. у зв'язку із поновленням на роботі ОСОБА_1 в добровільному порядку. Проте вказане повідомлення Львівського обласного центру зайнятості залишилось без відповіді та реагування.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу.
Львівський обласний центр зайнятості, виступаючи як орган Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, здійснює передбачене законодавством право на відшкодування понесених витрат.
Правовий статус позивача як органу Фонду підтверджується його повноваженнями діяти від імені державної системи соціального страхування відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає забезпечення у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зазначене право гарантується системою загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, а також шляхом створення мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус зареєстрованого безробітного може отримати особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів і є готовою та здатною приступити до роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус зареєстрованого безробітного надається таким особам у день подання ними особистої заяви про його надання до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування).
Правові, фінансові та організаційні основи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страховим випадком є саме втрата доходу внаслідок втрати роботи з незалежних від особи обставин. Право на допомогу по безробіттю (статті 6, 7 цього Закону) виникає лише за наявності такого страхового випадку.
Як встановлено судом, у зв'язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі з 17.11.2020 на підставі рішення суду, що набрало законної сили, відсутній юридичний факт втрати зайнятості, що, у свою чергу, виключає наявність страхового випадку у спірний період.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України (надалі-КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Положенням статті 235 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця поновити працівника на попередній роботі у разі його незаконного звільнення, що у даному випадку було належним чином виконано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме неправомірні дії роботодавця щодо звільнення працівника з роботи зумовили виникнення обставин, за яких Фонд здійснював виплату допомоги по безробіттю.
Факт виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 29.12.2020 по 22.07.2021 у загальному розмірі 61 711,73 грн підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідними розрахунками та відомостями про виплати, і не заперечується сторонами.
З наведеного вбачається, що на момент виплати допомоги по безробіттю особа була зареєстрована як безробітна, водночас у подальшому встановлено відсутність факту припинення трудових правовідносин із роботодавцем, що свідчить про відсутність правових підстав для отримання страхового забезпечення за відповідний період.
При цьому колегія суддів враховує, що виплата допомоги по безробіттю здійснювалася органом Фонду правомірно, на підставі наявних на той час документів і відомостей, а саме факту звільнення особи та її звернення із заявою про надання статусу зареєстрованого безробітного.
Після набрання законної сили судовим рішенням про поновлення на роботі, позивачем 26.09.2025 на адресу відповідача було скеровано вимогу (повідомлення №1350.05-1872/25) про добровільне відшкодування виплачених коштів у сумі 61 711,73 грн, яка залишена без задоволення та відповіді.
Положеннями статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду на стягнення з роботодавця суми страхових коштів та вартості соціальних послуг, наданих безробітному, у разі його поновлення на роботі за рішенням суду, а також сум матеріального забезпечення, незаконно виплачених безробітному, у випадку неповідомлення роботодавцем Фонду про його працевлаштування.
Пунктом 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що з роботодавця підлягає стягненню сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі його поновлення на роботі за рішенням суду.
Відповідно до положень статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» закріплено право Фонду на стягнення з роботодавця суми страхових коштів та вартості соціальних послуг, наданих безробітному у разі його поновлення на роботі за рішенням суду, якому кореспондує обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг у такому випадку.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності складу цивільного правопорушення та, як наслідок, відсутності правових підстав для відшкодування спірних коштів.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для призначення та виплати допомоги по безробіттю стало документально підтверджене звільнення ОСОБА_1 , яке на момент звернення до органу служби зайнятості не було скасоване у встановленому законом порядку. За таких умов у Фонду виник імперативний обов'язок щодо призначення та здійснення відповідних виплат відповідно до положень Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У подальшому, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 17.11.2020, встановлено, що звільнення працівника було визнано незаконним, а відтак відсутні правові підстави для перебування його у статусі безробітного у спірний період. У такому випадку особа вважається такою, що не втрачала трудових правовідносин із роботодавцем, що виключає правомірність отримання страхових виплат за відповідний період.
Отже, виплачені кошти набули характеру витрат Фонду, понесених унаслідок незаконного звільнення працівника, що обумовлює необхідність їх компенсації за рахунок роботодавця як особи, дії якої спричинили такі витрати.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності його вини, оскільки відповідальність у спірних правовідносинах, врегульованих статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», має спеціальний, компенсаційний характер і не пов'язується з необхідністю встановлення вини у класичному розумінні цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми передбачають прямий обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду понесені витрати у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду.
Також колегія суддів не бере до уваги аргументи апелянта щодо відсутності повідомлення застрахованою особою обставин, що впливають на виплату допомоги, оскільки матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 чи приховування ним будь-якої інформації. Статус безробітного був набутий ним у встановленому законом порядку на підставі належно оформлених документів, що виключає кваліфікацію його дій як зловживання правом.
Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Доводи апелянта щодо застосування частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є безпідставними, оскільки зазначена норма регулює інші правовідносини та встановлює підстави відповідальності застрахованої особи виключно у випадку її недобросовісної поведінки або зловживання наданими правами. У межах даної справи таких обставин ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, а матеріали справи не містять відповідних доказів.
Посилання скаржника на відсутність майнової шкоди є необґрунтованими, оскільки спірні кошти фактично вибули з бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та були виплачені, що свідчить про реальне понесення майнових витрат уповноваженим органом. За таких обставин наявні правові підстави для відшкодування зазначених витрат у порядку, визначеному спеціальним законодавством.
Щодо доводів апелянта про подвійне притягнення до відповідальності за одне і те саме правопорушення, колегія суддів зазначає, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 102 873,50 грн здійснювалася на користь працівника як спосіб захисту його трудових прав, тоді як стягнення 61 711,73 грн є відшкодуванням витрат Фонду соціального страхування. Зазначені обставини, хоча і виникли на підставі єдиного юридичного факту неправомірного звільнення фізичної особи, ці виплати як матеріально-правовий наслідок останньої мають різну правову природу, різні підстави виникнення та різних суб'єктів відшкодування, що виключає визнання обґрунтованими тверджень апелянта, які ґрунтуються на положеннях ст. 61 Конституції України про подвійне притягнення до відповідальності.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з'ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами. Решта доводів апеляційної скарги законних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України, суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2026 у справі №914/3626/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції у Львівській області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено і підписано 24.04.2026
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді О.В. Зварич
Р.В. Міліціанов