Справа № 127/13146/26
Провадження 2-н/127/1252/26
23 квітня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Борисюк І.Е., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на своє утримання, як неповнолітньої дитини, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на своє утримання, як неповнолітньої дитини.
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання заявниці, як неповнолітньої дитини, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
З матеріалів заяви вбачається, що заявниця станом на день звернення до суду досягла п'ятнадцяти років, у зв'язку з чим посилається на положення ч. 4 ст. 152 СК України та ч. 2 ст. 47 ЦПК України, як на підставу звернення до суду.
Так, згідно ч. 4 ст. 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Водночас, ч. 2 ст. 47 ЦПК України передбачено, що неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Суд прийнято до уваги, що згідно ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Таким чином, судом встановлено, що відповідно до чинного законодавства, дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, що, зокрема, передбачено ч. 2 ст. 152 СК України.
Оскільки заявниця досягла чотирнадцяти річного віку, вона на підставі ч. 4 ст. 152 ЦПК України має право звертатися безпосередньо до суду для захисту від неналежного виконання матір'ю своїх обов'язків щодо неї, а ч. 2 ст. 47 ЦПК України наділяє її цивільною процесуальною дієздатністю у цих правовідносинах.
Разом з тим, наказне провадження є самостійний і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, котрій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі поданих до заяви документів видає судовий наказ, що є особливою формою судового рішення та видається лише за умови безспірності вимог.
Враховуючи, що утримувати дитину до досягнення нею повноліття є обов'язком батьків щодо дитини (ст. 180 СК України), а аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (ст. 179 СК України), то у разі, коли батьки (один з батьків) не утримують, ухиляються, неналежним чином, або не в повному обсязі сплачують аліменти, дитина з чотирнадцяти років має право самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Судом встановлено, що сторони зареєстровані за однією адресою, а боржниця не позбавлена батьківських прав щодо доньки.
З огляду на ці обставини, стягнення з боржниці аліментів на користь заявниці у наказному провадженні неможливе, оскільки в такому випадку заявниця зобов'язана довести суду факт неналежного виконання матір'ю батьківських обов'язків щодо її утримання. Водночас, таке право нею може бути реалізоване в порядку позовного провадження.
У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» зазначено, що якщо у заяві про видачу судового наказу об'єднано вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суддя ухвалою відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу в частині цих вимог, а щодо вимог, які підлягають розгляду в порядку наказного провадження, - вирішує питання про відкриття наказного провадження. Якщо такі вимоги між собою взаємопов'язані та окремий їх розгляд неможливий (наприклад, заявлено вимогу про присудження аліментів, а із заяви вбачається необхідність залучення особи, яка вже отримує від боржника аліменти), то суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, але лише за умови сукупності таких підстав. Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу має містити обґрунтування заявлених вимог, перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, до заяви обов'язково має бути додано документи, що підтверджують ці обставини.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, заява про видачу судового наказу не мітить достатніх доказів, які б підтверджували факт неналежного виконання матір'ю батьківських обов'язків щодо утримання заявниці.
Згідно із ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Тому, враховуючи вищевказане, те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, суд прийшов до висновку, що дані обставини можуть бути досліджені лише у позовному, а не наказному провадженні.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявницею подано заяву про видачу судового наказу.
Таким чином, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Оскільки заявниця на момент звернення із заявою про видачу судового наказу була звільнена від сплати судового збору, положення ч. 2 ст. 164 ЦПК України не застосовуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 161, п. 8 ч. 1 ст. 165, ст. 166, ч. 1 і ч. 2 ст. 167 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на своє утримання, як неповнолітньої дитини.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому розділом ІІ цього Кодексу, після усунення її недоліків.
Також заявниця має право звернутися до боржника з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.
Суддя