22 квітня 2026 року
м. Чернівці
справа № 718/38/26
провадження № 22-ц/822/604/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Кулянди М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»,
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2026 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Нагорний В.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТзОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 7778254 від 11 квітня 2024 року у розмірі 36410 гривень, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень.
Позов обґрунтований тим, що 11 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , в електронній формі, укладено кредитний договір № 7778254 на суму 11 000 гривень, порядок укладення якого регулюється положеннями Закону України "Про електронну комерцію".
У позовній заяві позивач стверджує, що для отримання кредиту відповідач перейшов на офіційний веб-сайт кредитодавця та ознайомився з правилами надання коштів у кредит, розміщеними у відкритому доступі за посиланням: https://creditplus.ua.
Позивач у позовній заяві зазначив, що на виконання умов кредитного договору 11 квітня 2024 року первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача, кредитодавець виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі.
За змістом позовної заяви, 23 жовтня 2024 року між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 23.10/24-Ф, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до реєстру боржників №Б/Н від жовтня 2024 року до договору факторингу 1 та акту прийому-передачі реєстру боржників від 23 жовтня 2024 року до договору № 23.10/24-Ф, до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача.
За змістом позовної заяви, 16 травня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу №16/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 41910 гривень.
У позовній заяві позивач зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 41910 гривень, яка складається з: 11000 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 25410 гривень - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом; 5500 гривень - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2026 року у позові ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами факту перерахування первісним кредитором коштів відповідачу за договором №7778254 про надання споживчого кредиту від 11 квітня 2024 року, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс» просить рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між сторонами було погоджено у визначеній законом формі істотні умови договору, оскільки боржник, підписуючи доданий до позову кредитний договір, розумів, погодився і був ознайомлений з його умовами.
На підтвердження своїх вимог ним надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, який є належним і допустимим доказом. Переказ кредитних коштів здійснювався на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ТзОВ «ФК «ЕЙС» не надано доказів про перерахування коштів на рахунок відповідача.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
11 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір №7778254 про надання споживчого кредиту за допомогою ІКС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через Веб-сайт або мобільний застосунок "CreditPlus" (п.1.1. кредитного договору).
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, на умовах встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Згідно пунктів 1.3, 1.4 кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 11000 гривень. Тип кредиту - кредит, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів.
Відповідно до п. 1.5, 1.5.1, 1.5.2 кредитного договору тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору. Знижена процентна ставка 0,11 % в день.
Відповідно до п. 1.6. кредитного договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Відповідно до п 1.7., 1.7.1, 1.8, 18.1 денна процентна ставка на дату укладання договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,20% в день. Загальні витрати на дату укладення договору складають за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 87120,00 грн.
Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі, шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Дата надання кредиту: 11 квітня 2024 року або 12 квітня 2024 року (п.2.2 кредитного договору).
Відповідно до п. 4.4 кредитного договору, споживач зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені договором.
Кредитний договір №7778254 від 11 квітня 2024 року підписаний директором ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", а також ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором C6738 11 квітня2024.
У листі ТОВ «ПЕЙТЕК» від 2024-11-13 № 20241113-1/1, адресованому ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», зазначено, що було успішно перераховано кошти на користь фізичної особи (отримувача) від ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" через банк-еквайр - АТ «ПУМБ».
23 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» уклали договір факторингу №23.10/24-Ф.
Відповідно до п. 1.1 договору факторингу №23.10/24-Ф, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб -боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі), право на одержання яких належить клієнту.
Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу №23.10/24-Ф від 23 жовтня 2024 року клієнт відступає факторові право вимоги заборгованостей до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 в сумі 41910,00 гривень, з яких: 11000,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 25410,00 гривень - сума заборгованості за відсотками, 5500,00 гривень - сума заборгованості за пенею, штрафами.
16 травня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» уклали договір факторингу №16./05/25-Е.
Відповідно до п. 1.1 договору факторингу №16./05/25-Е, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб -боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику) пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу №16/05/25-Е від 16 травня 2025 року клієнт відступає факторові право вимоги заборгованостей до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 в сумі 41910,00 гривень з яких: 11000,00 гривень - сума заборгованості за простроченим тілом, 25410,00 гривень - сума заборгованості за простроченими відсотками, 5500,00 гривень - сума заборгованості за пенею, штрафами.
Згідно розрахунку заборгованості за договором №7778254 від 11 квітня 2024 року, здійсненого ТОВ «ФК «ЕЙС», заборгованість ОСОБА_1 , станом на 22 жовтня 2024 року становить 41910,00 гривень, з яких: 11000,00 гривень - прострочена заборгованість за основним боргом, 25410,00 гривень - прострочена заборгованість за процентами, 5500,00 гривень - штраф.
Доказів погашення відповідачем заборгованості перед позивачем за кредитним договором матеріали справи не містять.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо укладення кредитного договору від 11 квітня 2024 року № 7778254 в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що:
- кредитний договір від 11 квітня 2024 року № 7778254 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором С6738;
- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
- відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_2 .
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
За обставин цієї справи факт перерахування кредитних коштів підтверджується листом № 20241113-1/1 від 13 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Пейтек», з якого слідує, що ТОВ «Авентус Україна» здійснило переказ грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 11000 гривень на картковий рахунок НОМЕР_1 .
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2024 року № 7778254
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).
Відповідно до умов кредитного договору № 7778254 сторони погодили:
- загальну суму кредиту у розмірі 11000 гривень;
- строк кредитування в межах якого здійснюється нарахування процентів за користування кредитом;
- розмір процентів за користування кредитом.
Відповідно до умов договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом.
Тобто нарахування процентів за правомірне користування ОСОБА_1 кредитними коштами відповідно до умов договору № 7778254 могло відбуватись протягом дії дисконтного періоду, а після його закінчення.
Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2024 року № 7778254, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 складає у сумі 36410 гривень, з яких: 11000 гривень- тіло кредиту; 25410 гривень - проценти за користування кредитом.
Розрахунок заборгованості зроблений в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції.
Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «ЕЙС» у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір за подання у електронній формі позовної заяви у сумі 2 422 гривні 40 копійок та апеляційної скарги у електронній формі у сумі 3 633 гривні 60 копійок.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «ЕЙС» у повному обсязі.
З урахуванням викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6 056 гривень.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 7000 гривень витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та 6000 гривень у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «ФК «ЕЙС» понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором №20/08/25-01 про надання юридичної (правничої) допомоги 20 серпня 2025 року, укладений між ТзОВ «ФК «ЕЙС» та адвокатським об'єднанням «Соломко та Партнери»; додатковою угодою №25771220021 до договору про надання юридичної (правничої) допомоги від 20 серпня 2025 року; актом прийому-передачі наданих послуг від 01 листопада 2025 року. Всього надано послуг на суму 7000 гривень.
Актом прийому-передачі наданих послуг, згідно договору № №20/08/25-01 про надання юридичної (правничої) допомоги 20 серпня 2025 року, укладений між ТзОВ «ФК «ЕЙС» та адвокатським об'єднанням «Соломко та Партнери» надано послуги у суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 гривень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Клопотань щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають задоволено, в порядку розподілу судових витрат, під час розгляду справи судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій.
Підсумовуючи викладене, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню 6056 гривень (2422,4+3633,6) судового збору та 13000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» задовольнити.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2024 року № 7778254 у сумі 36410 гривень, з яких: 11000 гривень- тіло кредиту; 25410 гривень - проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень та 13000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена - 23 квітня 2026 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н.К. Височанська