Справа № 345/5986/25
Провадження № 22-ц/4808/786/26
Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.
Суддя-доповідач Девляшевський
23 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М, Мальцевої Є.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Сирко Й.Й. 19 лютого 2026 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,
У жовтні 2025 року представник ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 1 561,15 грн, яка складається з 1 170,40 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційних втрат у розмірі 301,67 грн, 3% річних у розмірі 89,08 грн, а також судові витрати у справі, які включають 968,96 грн судового збору та 7 000 грн витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. За результатами електронного аукціону від 07.11.2024 переможцем став ФОП ОСОБА_1 , з яким 14.11.2024 укладено акт про придбання майна боржника. Згідно з Додатком №1 до цього Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором відповідача. Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з липня 2019 року до квітня 2021 року включно заборгованість за надання послуг з управління побутовими відходами становить 1170,40 грн. Позивач вказав, що абонентом за відповідним особовим рахунком виступає фізична особа ОСОБА_4 , водночас згідно з інформацією центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Калуської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4
ОСОБА_8 є споживачем житлово-комунальних послуг та належним відповідачем у справі. Зважаючи на те, що остання не сплатила вказану вище заборгованість, а тому представник позивача просила позов задовольнити, також стягнути із відповідачки інфляційні втрати та 3 % річних.
Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 319,00 грн, яка складається з 1 170,40 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційних втрат у розмірі 115,81 грн та 3% річних у розмірі 32,79 грн.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 818,57 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 800,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з оскарженим рішенням в частині розподілу витрат на правничу допомогу, представник ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його ухваленим з порушенням норм процесуального права та матеріального права.
Скаржниця вказала, що виходячи з умов договору про надання професійної правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025, надані адвокатські послуги спрямовані виключно на забезпечення ефективного вирішення спору ФОП ОСОБА_1 та відповідачки. Жодна з наданих послуг не виходила за межі предмета судового розгляду, а всі дії адвоката мали безпосередню мету - захист прав та законних інтересів позивача в межах розгляду цієї справи. Враховуючи реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), розумність їх розміру, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи, розмір заявлений ФОП ОСОБА_1 є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами. Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції скаржника складає 3 312,23 грн, яка документально підтверджена.
На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутнє клопотання іншої сторони про зменшення витрат на правничу допомогу з обґрунтуванням їх неспівмірності складності справи, обсягу та часу виконаних робіт. Незважаючи на це, суд самостійно зменшив суму судових витрат, чим порушив норми ЦПК України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22, згідно з якою таке зменшення можливе лише за відповідним клопотанням іншої сторони.
Зважаючи на викладене, представник ФОП ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині судових витрат, стягнувши з відповідачки на користь позивача 3 312,23 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, а також витрати на правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи та ціну позову в цій справі, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2026 року оскаржується в частині судових витрат, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на таке.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що набуте ним право вимоги заборгованості у сумі 1 170,40 грн охоплює також право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки акт придбання майна на аукціоні передбачає лише основну суму боргу. Відтак місцевий суд дійшов висновку, що право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат виникло у позивача з моменту набуття права вимоги - з 14.11.2024 до 24.10.2025, а тому підлягає стягненню 3% річних - 32,79 грн, інфляційні втрати - 115,81 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 800,00 грн, оскільки такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію обґрунтованості, розумності розміру витрат на правничу допомогу з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 312,23 грн представник позивача надав суду: договір про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14 липня 2025 року, укладений між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 , додаток № 1 від 14.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, додаток № 2 від 14.07.2025 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, акт № 266 від 22.12.2025 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, в якому деталізовано кожен вид виконаних робіт та наданих послуг, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області 23.11.2018 за № 3976.
В розділі 8 договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 визначено вартість та порядок розрахунків та зазначено, що сума гонорару за послуги та порядок проведення розрахунків між сторонами визначається додатком №2 до договору.
Пунктом 8.4 договору передбачено, що факт надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг, який підписується сторонами та разом з наданим адвокатським бюро розрахунком є підставою для перерахування суми гонорару (винагороди).
Згідно додатку №2 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 година праці адвоката складатиме 2000 грн.
Згідно з актом №266 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025 адвокатським бюро надало, а замовник прийняв професійну правничу допомогу у вигляді аналізу наданих замовником документів щодо правовідносин замовника з ОСОБА_9 тривалістю 0,25 год., вартістю 500 грн, підготовка та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних та 3 відсотки річних тривалістю 1,25 год., вартістю 2 500 грн, винагорода у формі гонорару успіху, яка визначається у розмірі 20% від ціни позову та становить 312,23 грн.
Відповідно до матеріалів справи відповідачі з клопотаннями про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не зверталися.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов'язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.
У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі №681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.
У цій справі, посилаючись, на критерій розумності розміру понесених стороною витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру понесених заявником витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів, до 800 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав підстав вирішувати питання про зменшення розміру витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, оскільки відповідач не подавала заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному ним розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а також критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), з огляду на конкретні обставини справи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції на власний розсуд зменшив витрати на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки суд першої інстанції, здійснивши оцінку наданих доказів, врахувавши складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, навів у додатковому рішенні мотивоване обґрунтування неспівмірності заявлених судових витрат та підстави їх зменшення.
Крім того, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 3 312,23 грн є непропорційним до ціни позову в сумі 1561,15 грн. При цьому, апеляційний суд зауважує, що адвокат Біжко здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 у значній кількості однотипних справ щодо стягнення заборгованості, які не потребують значного обсягу часу чи складних правових зусиль. Також зазначені в акті приймання-передачі послуг роботи фактично дублюються. Зокрема, окремо вказано аналіз документів щодо правовідносин сторін тривалістю 0,25 год. вартістю 500 грн та підготовку позовної заяви з розрахунком інфляційних втрат і 3% річних тривалістю 1,25 год. вартістю 2 500 грн, хоча підготовка позову за своєю суттю вже охоплює аналіз поданих документів.
З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Масюкова Карина Андріївна залишити без задоволення, а заочне рішення рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 лютого 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повне судове рішення складено 23 квітня 2026 року.