23 квітня 2026 року м.Суми
Справа №583/4760/25
Номер провадження 22-ц/816/1728/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Замченко А. О. , Черних О. М.
за участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Жилкомсервіс»
третя особа - Управління житлово-комунального господарства Охтирської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нежевело Валентини Вікторівни
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року, в складі судді Плотникової Н.Б., ухвалене у м. Охтирка,
13 жовтня 2025 року до Охтирського міськрайонного суду Сумської області подано позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Нежевело В.В. до ПП «Жилкомсервіс» про захист прав споживача з вимогою зобов'язати виключити з обліку по особовому рахунку НОМЕР_1 (споживач ОСОБА_1 ) заборгованість за листопад 2024 року у сумі 230,00 грн за додаткове нарахування «за встановлення під'їзних вікон» згідно квитанції № 503084241101.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 . ОСББ не створено, будинок перебуває на балансі Управління капітального будівництва та ЖКГ Охтирської міської ради, послуги надає ПП «Жилкомсервіс», особовий рахунок - НОМЕР_1 . 13 вересня 2024 року внаслідок бойового обстрілу пошкоджено вікна. Відновлення квартир здійснено за програмою «єВідновлення» та у жовтні 2024 року в під'їзді № 1 замінено форточні вікна (без належного облаштування відкосів до літа 2025 року). За квитанцією № 503084241101 за листопад 2024 року позивачу донараховано 230,00 грн із приміткою «Додат. нарах. - За встановлення під'їзних вікон».
Позивач зазначає, що таких робіт не замовляв і не повинен нести витрати, пов'язані з наслідками збройної агресії. Заборгованість у розмірі 230,00 грн не сплачував, унаслідок чого безпідставно облікований як боржник, що перешкоджає реалізації соціальних прав, зокрема оформленню субсидії. Вважає, що зобов'язання зі сплати 230,00 грн у нього відсутнє, а заборгованість нарахована без фактичних і правових підстав, зокрема за відсутності ОСББ, та з неправомірним віднесенням ремонту після бойового удару до комунальної послуги.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що після бойового влучання 13 вересня 2024 року, у жовтні 2024 року в під'їзді № 1 будинку по АДРЕСА_2 було замінено вікна, однак вже у листопаді 2024 року виставлено рахунок: 273,50 грн (стандартна послуга) + 230,00 грн додатково = 503,36 грн. При цьому роботи фактично не були завершені, зокрема, відкоси не оброблені до літа 2025 року, а в подальшому протягом 2025 року сума 230,00 грн автоматично включалася як борг. Апелянт підкреслює, що не замовляв ці роботи, не давав згоди на їх виконання і не може нести витрати за наслідки бойових дій, які мають компенсуватися державою, а не покладатися на споживача як «комунальна послуга».
В якості спростування доказів відповідача, апелянт детально аналізує протоколи зборів співвласників від 19 листопада 2016 року, 30 грудня 2019 року та 29 жовтня 2024 року, вказуючи на їх нелегітимність: відсутність належного повідомлення співвласників, відсутність ініціативної групи, недосягнення кворуму (23.13 %, 28.35 % або 73.97 % при необхідних 75 %), спотворення кількості співвласників (51 особа у 2024 році проти фактичних близько 120), а також підроблення підписів (зокрема щодо квартири АДРЕСА_3 ). Окремо підкреслюється конфлікт інтересів - участь у зборах та підписанні документів осіб, пов'язаних із ПП «Жилкомсервіс». Відтак, будь-які рішення про співфінансування (10 %) не можуть вважатися прийнятими належним чином і не створюють обов'язків для позивача.
Апелянт також спростовує належність і допустимість фінансових та господарських документів: комерційні пропозиції (на 6600,00 грн і 7700,00 грн) не датовані та не відповідають фактичним роботам, накладна № Ф-00001192 від 17 лютого 2025 року і акт №128 від 25 лютого 2025 року не підтверджують виконання робіт у повному обсязі, містять ознаки формальності, відсутні підписи, калькуляції, а самі роботи станом на 11 лютого 2026 року не завершені. Крім того, зазначені документи датовані 2025 роком, тобто складені вже після виставлення спірної квитанції за листопад 2024 року, що, на думку скаржника, виключає можливість їх використання як підстави для донарахування.
Окремо апелянт критикує правову оцінку суду першої інстанції. Зокрема, помилковим вважається застосування позиції Верховного Суду (постанова від 18.03.2019 у справі №210/5796/16-ц), оскільки вона стосується оплати фактично спожитих житлово-комунальних послуг, тоді як у цій справі йдеться про відновлювальні роботи після бойових дій, які не є комунальною послугою. Також зазначається, що програма співфінансування 2021-2025 років поширюється на ОСББ, тоді як у будинку ОСББ не створено, а отже її застосування є неправомірним. Відповідач, на думку апелянта, самовільно застосував механізм співфінансування без належних правових підстав.
Враховуючи викладене, апелянт вважає, що заборгованість у сумі 230,00 грн за листопад 2024 року (квитанція № 503084241101) нарахована без фактичних і правових підстав, а суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, спираючись на неналежні докази.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач і третя особа не скористалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов'язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . Для здійснення розрахунків за послуги з управління багатоквартирним будинком, що надаються ПП «Жилкомсервіс», на його ім'я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Зазначені обставини визнаються обома сторонами у справі та підтверджуються відповідними квитанціями за жовтень-листопад 2024 року та вересень 2025 року (а.с. 22-23).
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за вказаною адресою не створювалося.
Рішенням загальних зборів співвласників будинку функції з управління передано управителю, яким визначено ПП «Жилкомсервіс». Водночас уповноваженою особою співвласників було обрано ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом зборів від 19 листопада 2016 року (а.с. 41-52).
У подальшому, протоколом зборів співвласників від 30 грудня 2019 року обрано нового уповноваженого - ОСОБА_3 , а також погоджено розмір щомісячної плати за послугу з управління будинком у сумі 3,90 грн за 1 кв. м загальної площі, який застосовується з 01 березня 2020 року (а.с. 60-61).
Обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_2 здійснюється ПП «Жилкомсервіс» на підставі договору № 4 від 01 березня 2020 року. Відповідно до умов договору управитель забезпечує надання послуг з управління будинком, зокрема утримання спільного майна, виконання поточного ремонту та забезпечення електроенергією місць загального користування, тоді як споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги. Розмір плати на момент укладення договору становить 3,90 грн за 1 кв. м (а.с. 53).
Додатковою угодою № 1 від 01 березня 2020 року до зазначеного договору уточнено розмір щомісячної плати, який залишено на рівні 3,90 грн за 1 кв. м загальної площі квартири (а.с. 62).
13 вересня 2024 року внаслідок бойових дій та влучання керованої авіабомби у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_5 , вибуховою хвилею було пошкоджено конструктивні елементи та інженерні мережі будинку по АДРЕСА_2 , зокрема вікна та дах, що визнається сторонами у справі.
Згідно з протоколом зборів співвласників від 29 жовтня 2024 року, мешканці будинку надали згоду на участь у фінансуванні 10 % вартості робіт із заміни пластикових вікон у межах відповідної міської програми, а виконавцем робіт визначено ФОП ОСОБА_4 (а.с. 35-40).
Відповідно до наданої комерційної пропозиції, загальна вартість робіт із встановлення вікон становить 66 000 грн, з яких частка співвласників складає 6 600 грн (а.с. 58).
Крім того, видатковою накладною від 17 лютого 2025 року підтверджується придбання ПП «Жилкомсервіс» будівельних матеріалів для облаштування віконних відкосів на суму 2 718 грн (а.с. 55 зворот).
Актом виконаних робіт № 128 від 25 лютого 2025 року засвідчено виконання відповідних оздоблювальних робіт (малярні роботи, шпаклювання та штукатурення відкосів) у кількості 14 одиниць на загальну суму 7 700 грн; роботи виконані у повному обсязі, претензії між сторонами відсутні (а.с. 56).
Водночас, відповідно до квитанції за листопад 2024 року та бухгалтерського розрахунку, ПП «Жилкомсервіс» включило до нарахувань за послугу з управління будинком додаткову суму у розмірі 230,00 грн як плату за встановлення під'їзних вікон (а.с. 22 зворот, 34).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ПП «Жилкомсервіс» є належним управителем багатоквартирного будинку та надає послуги на підставі чинного договору. Позивач як співвласник квартири є споживачем цих послуг і, відповідно до вимог законодавства, зобов'язаний оплачувати фактично надані житлово-комунальні послуги, незалежно від того, чи укладав він індивідуальний договір або чи замовляв окремі роботи особисто.
Суд також виходив із того, що заміна вікон у під'їзді стосується спільного майна будинку, утримання якого є обов'язком усіх співвласників. При цьому рішення про проведення таких робіт та участь співвласників у їх фінансуванні (у розмірі 10% вартості) було прийняте зборами співвласників, а такі рішення є обов'язковими для всіх співвласників, навіть якщо окремі з них не брали участі у зборах.
Крім того, суд визнав доведеним факт виконання робіт із заміни вікон та пов'язаних із цим витрат, оскільки це підтверджується письмовими доказами (комерційною пропозицією, накладними, актами виконаних робіт). Позивач, у свою чергу, не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували обсяг, якість або факт виконання цих робіт.
Доводи позивача щодо неналежної якості послуг суд відхилив, оскільки вони не підтверджені передбаченими законом доказами, зокрема актами-претензіями, які повинні складатися у встановленому порядку. Відсутність таких актів свідчить про недоведеність порушень з боку управителя.
Також суд не прийняв аргументи про недійсність протоколів зборів співвласників, оскільки ці рішення не були оскаржені в установленому законом порядку і залишаються чинними та обов'язковими.
У підсумку суд дійшов висновку, що додаткове нарахування 230 грн за встановлення під'їзних вікон здійснено правомірно, у зв'язку з чим підстав для виключення цієї суми з особового рахунку позивача немає.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Спірні відносини між сторонами врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач. Управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомої майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок забезпечення відповідності якості послуги з управління встановленим вимогам та договору покладається на управителя багатоквартирного будинку.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
За ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг, у порядку і випадках, визначених законом.
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до положень ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, дійшла висновку про їх необґрунтованість та відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Щодо доводів апелянта про відсутність обов'язку сплачувати витрати на встановлення під'їзних вікон, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства співвласники багатоквартирного будинку зобов'язані брати участь у витратах на утримання та відновлення спільного майна. Вікна у під'їзді є складовою спільного майна будинку, а їх відновлення після пошкодження, незалежно від причин такого пошкодження, спрямоване на забезпечення належного технічного стану будинку.
Посилання апелянта на те, що роботи були зумовлені наслідками бойових дій та повинні фінансуватися виключно за рахунок держави, не звільняють співвласників від обов'язку утримувати спільне майно, оскільки чинне законодавство не передбачає автоматичного звільнення співвласників від таких витрат у разі пошкодження будинку внаслідок надзвичайних обставин, якщо інше прямо не встановлено відповідними програмами чи рішеннями уповноважених органів.
Крім того, доводи апеляційної скарги щодо неприйнятності застосування механізму співфінансування також не заслуговують на увагу, оскільки судом встановлено, що рішення про участь співвласників у фінансуванні робіт було прийняте зборами співвласників, а доказів визнання такого рішення недійсним у встановленому законом порядку матеріали справи не містять. Самі по собі твердження про порушення порядку скликання та проведення зборів не можуть бути підставою для невиконання прийнятих рішень без їх належного оскарження.
Колегія суддів зазначає, що аргументи апелянта щодо відсутності замовлення робіт особисто позивачем не впливають на правильність висновків суду, оскільки правовідносини у сфері управління багатоквартирним будинком мають колективний характер, і рішення, прийняті більшістю співвласників у межах їх повноважень, є обов'язковими для всіх співвласників.
Щодо доводів про неналежність та недопустимість доказів, наданих відповідачем, колегія суддів зазначає, що наявні у справі письмові докази, зокрема комерційна пропозиція, накладні, акт виконаних робіт, у своїй сукупності підтверджують факт здійснення робіт та понесення витрат, а сам факт складання окремих документів у 2025 році не спростовує обставин виконання робіт, які розпочаті у 2024 році, та не свідчить про безпідставність нарахування.
Крім того, апеляційний суд вважає доводи представника позивача про невиконання робіт у повному обсязі та їх неналежну якість недоведеними, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема не звертався до управителя із складанням актів-претензій у встановленому порядку.
Посилання апелянта на невідповідність правової позиції, застосованої судом першої інстанції, обставинам цієї справи не спростовують правильності висновку про обов'язок споживача оплачувати надані послуги, оскільки у даному випадку спірне нарахування пов'язане із витратами на утримання спільного майна, які входять до складу послуги з управління багатоквартирним будинком.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та до незгоди з процесуальними діями суду, що у свою чергу не свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи, що в даній справі спір виник щодо нарахування позивачу плати за надані послуги в розмірі 230 грн, дана справа є малозначною, а тому постанова колегії суддів відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нежевело Валентини Вікторівни залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: А. О. Замченко
О. М. Черних