Номер провадження: 22-ц/813/3502/26
Справа № 521/11578/25
Головуючий у першій інстанції Леонов О. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
07.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України (м. Одеса) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат, -
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на виконанні у Хаджибейському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі перебуває виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 521/10852/18, виданого 27.08.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2008 року народження, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Позивач вказує, що відповідач неналежним чином виконував обов'язок зі сплати аліментів, внаслідок чого за період з жовтня 2021 року по травень 2025 року утворилась заборгованість, сукупний розмір якої станом на 03.06.2025 року склав 467 317,00 грн. 04.06.2025 року відповідач погасив основну суму заборгованості та сплатив штраф, накладений державним виконавцем. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 196 СК України та ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 467 317,13 грн, а також інфляційні втрати за весь час прострочення у розмірі 134 866,01 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені та очікувані судові витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України (м. Одеса) (65036, м. Одеса, вул. Старицького, 10А, ЄДРПОУ 41405463) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені у розмірі, що перевищує 5 000 грн., та стягнення інфляційних втрат у розмірі 134 866,01 грн.) - відмовлено.
Судові витрати по сплаті судового збору компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5, а відповідач - на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про відсутність вини платника аліментів не відповідає обставинам справи. У справі містяться докази того, що ОСОБА_3 і в травні і в червня 2022 року здійснював перекази зі сплати аліментів. Просто у ці місяці, як і в усі послідуючі ОСОБА_3 сплачував аліменти у розмірі меншому ніж частина його заробітку (доходів). А саме: із, долученого до справи, Розрахунку заборгованості вбачаться, що у травні 2022 року ОСОБА_3 сплатив 14 505 (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ять) гри.00 коп., а мав сплатити 17 533 (сімнадцять тисяч п'ятсот тридцять три) гри. 00 коп. У червні 2025 року ОСОБА_3 сплатив 4 835 (чотири тисячі вісімсот тридцять п'ять) гри 00 коп., замість належних до сплати - 19 871 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят одної) грн. 26 коп.
Аналіз Розрахунку заборгованості дає підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_3 свідомо, починаючи з травня 2022 року і в послідуючі місяці, щомісяця сплачував аліменти у розмірі в значно меншому ніж мав би сплачувати.
Висновок Суду про те, що перебування ОСОБА_3 на казарменому положенні у період з березня 2022 року до червня 2022 року об'єктивно унеможливлювало своєчасне здійснення переказів не відповідає обставинам справи Із Розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_3 у травні 2022 року сплатив аліменти у розмірі 14 505 грн. 00 коп., а мав сплатити 17 533 грн. 00 коп. У червні місяці 2022 року ОСОБА_3 сплатив - 4 835 грн. 00 коп. замість належних до сплати 19 871 грн. 26 коп. Розрахунок заборгованості є доказом факту того, що ОСОБА_3 перебуваючи на казарменому положенні мав можливість сплачувати аліменти. І сплачував їх, але у меншому розмірі. Лише у березні і квітні 2022 року ОСОБА_3 не сплатив аліменти. Але ж і до військової частини НОМЕР_3 із заявою про те щоб із його зарплати автоматично відраховували аліменти на користь ОСОБА_1 не звернувся. У травні 2022 року ОСОБА_3 сплатив аліменти у сумі меншій ніж 1/4 частина його доходу і не вжив заходів для погашення заборгованості по аліментах.
Щодо висновку суду про те, що перебування ОСОБА_3 з березня 2022 року до червня 2022 року у зоні бойових дій об'єктивно унеможливило своєчасне здійснення переказів. У мотивувальній частині судового Рішення № 521/11578/25 вказано, що судом встановлено, що у період з березня по червень 2022 року ОСОБА_3 перебував у зоні бойових дій без права виходу за межі військової частини. Цю обставину, що має значення для справи суд визнав встановленою при тому, що вона не доведена доказами наявними у справі. У довідці виданій В/Ч НОМЕР_4 від 26 липня 2025 року № 3582, долученій до справи представником ОСОБА_3 , вказано лише те, що військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 43 від 02.03.2022; 2. На казарменому положенні (без права залишати військову частину) військовослужбовець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував з 02.03.2022 до 27.06.2022.
Щодо добровільності сплати ОСОБА_3 заборгованості по аліментах та штрафу. Цей висновок Суду не відповідає обставинам справи. Суд не звернув увагу на те, що 03.06.2025 року, старший державний виконавець Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України В.М. Шпорт виніс постанови: про арешт коштів боржника ОСОБА_3 ; про арешт майна боржника ОСОБА_3 ; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Щодо зменшення розміру пені. Непрацездатність дружини ОСОБА_3 не підтверджується доказами, а Суд цю недоведену обставину визнав встановленою. Разом з цим у судовому Рішенні № 521/11578/25 одним із обґрунтувань зменшення пені є посилання на співмірність. Але не вказано співмірність яких категорій. Зі змісту судового Рішення № 521/11578/25 вбачається що Суд посилався на співмірність розміру пені, передбачений нормативно-правовим актом, а саме ст. 196 СК України та матеріальним становищем Відповідача, який регулярно, свідомо тривалий час сплачував аліменти у розмірі меншому ніж передбачено судовим наказом, не повідомив виконавчу службу про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та збільшення свої доходів, не звернувся до військової частини НОМЕР_3 із заявою про відрахування із заробітної плати аліментів на користь ОСОБА_1 . У результаті таких винних дій та бездіяльності ОСОБА_3 створилась заборгованість зі сплати аліментів у сумі 467 317грн. 13 коп. Відповідальність за яку передбачена не лише ст. 196 СК України, а й ст. 164 Кримінального кодексу України - це злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Щодо незастосування ст. 625 ЦК України. Такий висновок Суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. А саме: цей висновок Суду не відповідає нормі права записаній в ст. 625 ЦК України та не узгоджується із висновком ВІІ ВС у справі № 903/602/24, який вказав, що інфляційні втрати не підлягають зменшенню та нараховуються незалежно від вини.
Щодо судових витрат на правничу допомогу. Судовим Рішенням № 521/11578/25 вирішено стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 одна тисяча гривень. Ця сума є вкрай заниженою з огляду на розцінки аналогічних послуг адвокатів наявних в мережі Інтернет та з огляду на обсяг виконаної роботи і кваліфікацію адвоката.
Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на 07.04.2026 року о 15:30 годині, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Андрущенко Анатолій Володимировичне з'явилися,
Від представника ОСОБА_1 адвоката Андрущенко Анатолій Володимировичнадійшла заява про розгляд справи без його участі.
Присутня в судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Яценко Юлія Вікторівна не заперечувала проти розгляду справи за фактичної явки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, усвідомленість сторін по справі про розгляд справи та відсутності від них клопотань про відкладення судового засідання, колегія суддів не бачить перешкод для розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України (м. Одеса) про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат, стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог (про стягнення пені у розмірі, що перевищує 5 000 грн, та стягнення інфляційних втрат у розмірі 134 866,01 грн), розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що суд захищає право позивача на отримання компенсації за несвоєчасне виконання обов'язку відповідачем (пеня), однак значно зменшує її розмір, враховуючи принципи розумності, справедливості, гуманізму та норму про уникнення подвійної відповідальності (з урахуванням сплаченого виконавчого штрафу). Вимога про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтується на законі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено наступні фактичні обставини, що сторони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі судового наказу Малиновського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2018 року у справі № 521/10852/18 з відповідача ОСОБА_3 стягуються аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим Хаджибейським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі (довідка від 03.06.2025 року № 92736), відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2021 року по травень 2025 року, сукупний розмір якої станом на 03.06.2025 року склав 467 317,00 грн. (а. с. 20-23)
03.06.2025 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_3 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 233 658,57 грн., у зв'язку з тим, що сукупний розмір заборгованості перевищує суму платежів за три роки (відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження») (а. с. 25).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 04.06.2025 року, тобто до звернення позивача до суду з даним позовом (07.07.2025), відповідач повністю погасив заборгованість за аліментами у сумі 467 317,00 грн., а також сплатив накладений виконавцем штраф у розмірі 233 658,57 грн. Ці обставини підтверджуються копіями квитанцій та листом виконавчої служби (а. с. 28, 88-89).
Відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 та довідкою МСЕК (а. с. 90)
Також відповідач має на утриманні іншу малолітню дитину - ОСОБА_6 2020 року народження, яка є дитиною з інвалідністю, та непрацездатну дружину, яка здійснює догляд за цією дитиною (підтверджено копіями свідоцтв, медичних висновків та довідок про склад сім'ї, а. с 96-104).
Між сторонами виник спір щодо наявності підстав для стягнення пені за прострочення сплати аліментів та інфляційних втрат за період існування заборгованості.
Колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У Постанові Верховного Суду України № 754/4461/21 від 09 листопада 2022 року викладено правову позицією щодо порядку проведення розрахунку неустойки (пені), яка стягується на підставі ст. 196 СК України. Зокрема, зазначено, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяці, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а тому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Отже, пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення аліментних зобов'язань.
За змістом частини 2 ст.197 ЦПК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
За правилами частин 1-2 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що ОСОБА_3 не спростовано презумпцію вини в простроченні сплати аліментів, окрім періоду з березня по червень 2022 року, коли відповідач ОСОБА_3 проходив військову службу та перебував на казарменому положенні у зоні бойових дій без права виходу за межі військової частини.
Суд першої інстанції правильно визнав ці обставини такими, що об'єктивно унеможливлювали своєчасне здійснення переказів, а отже, у виникненні прострочення за вказаний період вина відповідача відсутня. У зв'язку з цим, пеня за період з березня 2022 року по червень 2022 року нарахуванню та стягненню не підлягає.
Частинами 1 та 2статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (правова позиції Верховного Суду у постанові від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21).
У справі, що переглядається встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості, наданим Хаджибейським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі (довідка від 03.06.2025 року № 92736), відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2021 року по травень 2025 року, сукупний розмір якої станом на 03.06.2025 року склав 467 317,00 грн.
03.06.2025 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника ОСОБА_3 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості, що становить 233 658,57 грн., у зв'язку з тим, що сукупний розмір заборгованості перевищує суму платежів за три роки (відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).
04.06.2025 року, тобто до звернення позивача до суду з даним позовом (07.07.2025), відповідач повністю погасив заборгованість за аліментами у сумі 467 317,00 грн., а також сплатив накладений виконавцем штраф у розмірі 233 658,57 грн. Ці обставини підтверджуються копіями квитанцій та листом виконавчої служби.
Окрім цього, встановлено, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи (ветеран війни), має на утриманні непрацездатну дружину та малолітню дитину з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду та витрат на лікування. Стягнення повної суми пені поставить під загрозу матеріальне забезпечення його сім'ї та дитини з інвалідністю.
За таких підстав, колегія суддів погоджується, що зі встановлених у справі обставин, наявні підстави для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем було сплачено штраф у розмірі понад 233 тисячі гривень, наявності у відповідача інвалідності внаслідок війни, та перебування у нього на утриманні іншої дитини з інвалідністю, тому виходячи з засад розумності, співмірності та гуманізму, достатнім буде розмір пені у твердій грошовій сумі - 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Судом першої інстанції правильно враховано вимоги передбачені ч.2 ст.196 СК України, та зменшено розмір пені з урахуванням розміру нарахованого штрафу відповідно до вимог передбачених ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», у розмірі 233 658,57 коп. який сплачений відповідачем у повному обсязі, а також сплату ним самої заборгованості за аліментами.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин вимог ст. 625 ЦК з огляду на наступне.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.
Отже, грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини.
У ч. 1 ст. 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відносини, що виникли між сторонами є сімейними та регулюються виключно сімейним законодавством.
Таким чином, ст. 625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов'язання не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, зокрема до сімейних правовідносин, оскільки відповідальність за прострочення сплати аліментів передбачена ст. 196 СК України, а тому судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні зазначених вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що сума витрат про стягнення на правничу допомогу вкрай заниженою з огляду на розцінки аналогічних послуг адвокатів наявних в мережі Інтернет та з огляду на обсяг виконаної роботи і кваліфікацію адвоката, апеляційним судом відхиляється з огляду на таке.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
Надавши правильну оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, наданим представником позивача, врахувавши критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності розміру таких витрат, врахувавши обсяг виконаних робіт адвокатом позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. (понесені) та 60 218 грн. (очікувані), є явно завищеною та не співмірною із предметом спору, розміром задоволених вимог (стягнуто 5 000 грн. при заявлених вимогах понад 600 тис. грн.) і значенням справи для сторін, не відповідає вимогам розумності і справедливості, правомірно зменшивши суму стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача до 1000 грн.
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені представником відповідача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, і розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції необхідно зменшити. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача витрати, яких він зазнав на правничу допомогу під час розгляду справи, в розмірі 1000 грн.
Колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в сумі 1 000 грн. забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі дослідив дотримання прав і обов'язків сторін, що брали участь у справі, встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 22.04.2026 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова