Номер провадження: 33/813/48/26
Номер справи місцевого суду: 947/21181/25
Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
02.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії, судової палати з розгляду цивільних справах Драгомерецького М.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №461026 від 30.05.2025, ОСОБА_2 07 травня 2025 року о 20:30 год., знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого сина ОСОБА_1 , а саме висловлювалася на його адресу нецензурною лайкою, погрожувала та штовхалась, чим могла завдати шкоду психологічному та фізичному здоров'ю, відповідальність за що передбачено ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, застосувати до неї захід у вигляді заборонного припису. Направити матеріали справи для вирішення питання про кримінальну відповідальність за ст. 126-1 КК України. Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року.
Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Перевіривши матеріали справи, враховуючи, що ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи судом першої інстанції, та те, що матеріали справи не містять доказів отримання останнім копії постанови Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року, з метою забезпечення права учасників справи на доступ до правосуддя та перегляд справи судом вищого рівня, що є складовою права на справедливий суд, апеляційний суд, вважає можливим поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року, забезпечивши йому право на доступ до правосуддя.
В судове засідання до апеляційного суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно.
23 березня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до вимог ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Неявка в судове засіданні особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформації про належне повідомлення цих осіб.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та апелянта на підставі доводів, викладених у апеляційній скарзі, а також доказів, які містяться в матеріалах справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Збирання нових доказів не входить до повноважень апеляційного суду.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Закриваючи провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції згідно вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, ухваливши законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Частина 1 статті 173-2 КУпАП встановлює відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з'ясувати, в тому числі, чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Крім того, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, встановлені в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно п. п. 3-4 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону України, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Самі по собі, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для того щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов'язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперерахованих ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 252 КУпАП).
Так, апеляційним судом погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок доказування в даних справах про адміністративне правопорушення покладений на поліцейських, однак, в даному випадку, підтвердженням вини є тільки неналежно оформлений протокол, в якому окрім того не правильно зазначений склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП, не встановлено суспільно-небезпечних наслідків, не вказано час вчинення правопорушення.
Із матеріалів справи, вбачається, що даний факт є побутовою сваркою, що не має в собі ознак правопорушення передбаченого із сімейним насильством, яке повинно мати тривалий характер, таким чином, у разі відсутності одного із елементів складу правопорушення, вважається відсутній склад адміністративного правопорушення повністю.
Обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення не знайшли свого підтвердження, оскільки не підтверджені будь-якими доказами. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про винуватість ОСОБА_2 ..
Конфліктна ситуація в сім'ї за відсутності доказів на підтвердження завдання або можливості завдати шкоди психічному здоров'ю потерпілого не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного проступку.
Будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення дійсно не містять.
Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 за №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Таким чином, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, керуючись принципами презумпції невинуватості, поваги до людської гідності, загальними принципами здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доведена належними, допустимими та беззаперечними доказами. У зв'язку із чим, апеляційний суд не вбачає підстав для направлення матеріалів даної справи до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України.
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 повідомила суду першої інстанції неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 хоче забрати в нею квартиру, що є наклепом та приниженням його гідності, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки зазначене не впливає на факт відсутності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не може підставою для скасування оскаржуваної постанови суду, є лише суб'єктивною думкою ОСОБА_2 , яку вона висловила в судовому засіданні.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький