Номер провадження: 11-сс/813/908/26
Справа № 947/7230/26 1-кс/947/4325/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та слідчого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 24.03.2026, якою в межах к/п №12025160000001294 від 18.12.2025 стосовно:
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса, громадянина України, з вищою освітою, перебуваючого у фактичних шлюбних відносинах, маючого на утриманні дитину 2013 р.н., заступника директора з науково-виробничої роботи Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Національної академії аграрних наук України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді в межах к/п №12025160000001294 від 18.12.2025 було задоволено клопотання ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_7 та застосовано стосовно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 21.05.2026, в межах строку досудового розслідування, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн., та покладенням на підозрюваного ОСОБА_9 у разі внесення застави строком до 21.05.2026 певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що в зазначеному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування обґрунтованої підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК Українита наявність ризиків переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду та незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, обумовлених тяжкістю покарання, що загрожує останньому у разі визнання винуватим; його можливістю здійснювати вплив на свідків, в тому числі співробітників селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Національної академії аграрних наук України, які можуть повідомити важливі обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення.
Окрім того, керуючись вимогами ст. 182 КПК України, врахувавши те, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, наслідками якого могло бути послаблення обороноздатності країни, а також розмір неправомірної вигоди та майновий стан підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення ОСОБА_9 застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі, який перевищує встановлений вимогами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжкого злочину, а саме в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 , не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що підозра у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого йому злочину не є обґрунтованою, зокрема, відсутні докази, які б підтверджували факт вимагання ОСОБА_9 грошових коштів, натомість, обґрунтування кваліфікації діяння підозрюваного саме за ч. 3 ст. 369-2 КК України ґрунтується виключно на одній заяві про вчинення кримінального правопорушення, інші долучені слідчим до клопотання докази не підтверджують факту вимагання;
- директор Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Національної академії аграрних наук України не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, що унеможливлює кваліфікацію вчиненого діяння за ч. 3 ст. 369-2 КК України;
- слідчим суддею не було враховано того, що органом досудового розслідування не було доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України, натомість, ризик можливого переховування обґрунтовується виключно тяжкістю покарання та в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази здійснення або спроб здійснення впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні;
- при прийнятті рішення слідчим суддею фактично не було надано належної оцінки характеристиці особи ОСОБА_9 , зокрема, підозрюваний утримує малолітню дитину, фактична дружина підозрюваного ОСОБА_10 має захворювання - розсіяний склероз, що позбавляє її можливості забезпечувати належний догляд та нагляд за дитиною самостійно, без допомоги підозрюваного; у ОСОБА_9 наявна міжхребцева грижа, яка супроводжується періодичними загостреннями, больовим синдромом та вимагає медичного нагляду; у підозрюваного наявне постійне місце роботи, за яким він позитивно характеризується, за період роботи опублікував понад 40 наукових праць, 3 патенти на винаходи та 2 монографії, ОСОБА_9 призначались стипендії для молодих вчених; підозрюваний раніше не судимий, до нього не застосовувались інші запобіжні заходи та не повідомлялось про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
- слідчий суддя визначив підозрюваному ОСОБА_9 розмір застави, який підозрюваний неспроможний внести з огляду на його доходи та доход його фактичної дружини, а також з урахуванням того, що під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 не було виявлено та вилучено жодних речей та документів, які мали б значення для кримінального провадження, в тому числі й грошових коштів; саме по собі володіння підозрюваним транспортним засобом не може свідчити про реальну можливість внести визначений розмір застави, натомість, слідчим суддею не було встановлено фактичної вартості автомобіля, не враховано можливої наявності у підозрюваного інших фінансових зобов'язань; посилання слідчого судді на те, що наслідками злочину могло бути послаблення обороноздатності країни, не може бути віднесено до виключних випадків, які б дозволили слідчому судді при визначенні розміру застави вийти за межі розміру, передбаченого для особи, підозрюваної у вчиненні конкретного кримінального правопорушення.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_8 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали судового провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не у повному обсязі з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що 24.03.2026 ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України (а.с. 94-101), санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3-х до 8-ми років, з конфіскацією майна.
Відповідно до ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України за наступних обставин.
05.12.2026 ОСОБА_11 звернулась до Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Національної академії аграрних наук України (надалі - СГІ-НЦНС) для отримання приміщення в оренду на конкурсній основі. Того ж дня, ОСОБА_11 зустрілась з ОСОБА_9 , заступником директора з науково-виробничої діяльності інституту, який пояснив останній процедуру взяття в оренду приміщення, що перебуває на балансі інституту та спосіб його подальшої експлуатації.
У подальшому, в той же день ОСОБА_11 зустрілась з ОСОБА_12 та в ході розмови повідомила про необхідність проведення ремонтних робіт в приміщенні, яке вона планує орендувати та зазначила, що планує залучити для цього свого знайомого ОСОБА_13 . В свою чергу ОСОБА_9 повідомив, що може допомогти з працевлаштуванням ОСОБА_13 в інституті та в подальшим оформленням останньому бронювання від мобілізації, при цьому висловивши вимогу надання йому неправомірної вигоди в розмірі 3000 доларів США за вказані дії. Водночас ОСОБА_9 зазначив, що в іншому разі ОСОБА_13 не зможе здійснити допомогу ОСОБА_11 з ремонтом у приміщенні.
Надалі, 13.02.2026 приблизно о 12 год., ОСОБА_13 та ОСОБА_11 прибули до СГІ-НЦНС та за вказівкою ОСОБА_9 . ОСОБА_13 написав заяву про працевлаштування до інституту на посаду машиніста сільськогосподарської техніки, після чого отримав Наказ №05-К від 13.02.2026 про своє працевлаштування в інституті.
Того ж дня ОСОБА_9 , реалізуючи свій умисел на незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, висловив ОСОБА_11 вимогу надання йому особисто неправомірної вигоди у розмірі 3000 доларів США за здійснення ним впливу на посадових осіб інституту та подання ОСОБА_13 як діючого працівника інституту на бронювання від мобілізації в умовах воєнного стану.
Згодом, 23.03.2026 приблизно о 12:50 год., перебуваючи на території СГІ-НЦНС, за адресою: м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, буд. 3, ОСОБА_11 , виконуючи вимоги ОСОБА_9 , передала йому особисто неправомірну вигоду у розмірі 3000 доларів США (що відповідно до даних НБУ станом на 23.03.2026 складало 131 460 грн.) за здійснення ним впливу на посадових осіб СГІ-НЦНС для прийняття рішення щодо працевлаштування на посаду машиніста сільськогосподарської техніки та оформлення відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_13 .
Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України на даному етапі досудового розслідування підтверджується долученими до клопотання матеріалами провадження, а саме: протоколами додаткового допиту свідка ОСОБА_11 від 08.01.2026 та 15.02.2026 (а.с. 27-34); протоколами про результати проведення аудіо-, відео-контролю особи від 16.02.2026 (а.с. 37-65); протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23.03.2026 (а.с. 84-88) та іншими матеріалами в їх сукупності.
Що стосується посилань захисника на відсутність в матеріалах, долучених до клопотання, доказів на підтвердження факту вимагання ОСОБА_9 грошових коштів, колегія суддів зауважує на передчасності таких тверджень, натомість, долучені слідчим до клопотання про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою містять достатньо даних на підтвердження обґрунтованості повідомленої останньому підозри на даній стадії досудового розслідування.
Разом із тим, колегія суддів зауважує на тому, що в процесі досудового розслідування кримінального провадження кваліфікація кримінального правопорушення може змінюватись, в залежності від встановлених органом досудового розслідування фактичних обставин, внаслідок чого наразі є передчасними твердження захисника на відсутність в діях підозрюваного ОСОБА_9 ознаки об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, як вимагання неправомірної вигоди, натомість, кваліфікація інкримінованого ОСОБА_9 злочину підлягає уточненню під час досудового розслідування кримінального провадження.
Із тих самих підстав колегія суддів критично оцінює посилання сторони захисту на неможливість кваліфікації вчиненого ОСОБА_9 діяння за ч. 3 ст. 369-2 КК України з огляду на те, що директор СГІ-НЦНС не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, оскільки такі твердження вочевидь є передчасними, натомість, СГІ-НЦНС, відповідно до відкритих інтернет-джерел, є державною установою, тобто юридичною особою публічного права, внаслідок чого його посадові особи, до яких відноситься також директор, в силу приписів п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного кримінального правопорушення є обґрунтованою.
Окрім цього, в даному контексті колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на позицію, викладену в рішенні від 28.10.1994 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88, відповідно до якої, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Апеляційний суд також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до п.п. 34-36 рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України», обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла бути підставою для його першого взяття під вартою.
Водночас, колегія суддів не погоджується із доводами сторони захисту стосовно недоведеності існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які посилається орган досудового розслідування в поданому клопотанні, з огляду на наступні обставини.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому, колегія суддів, погоджуючись із висновком слідчого судді, зауважує на тому, що в даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування ризиків можливого переховування підозрюваного ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та суду, а також здійснення незаконного впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, обумовлені тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3-х до 8-ми років, з конфіскацією майна, що може спонукати його до уникнення кримінальної відповідальності; підозрюваний має процесуальну можливість ознайомлюватись із матеріалами кримінального провадження та, як наслідок, із анкетними даними свідків у кримінальному провадженні, внаслідок чого може здійснювати відповідний вплив на них з метою схиляння до надання сприятливих для нього показань; ОСОБА_9 має можливість здійснення впливу на співробітників СГІ-НЦНС, які на даній стадії досудового розслідування ще не допитані, знайомий із ними особисто.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_9 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що підозрюваний ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, зокрема, фактичну дружину та її малолітню дитину на утриманні (а.с. 162), має постійне місце роботи, за яким позитивно характеризується та за період роботи має значні професійні здобутки (а.с. 138-161), раніше не судимий, проте зауважує на тому, що зазначені обставини, хоча й характеризують підозрюваного з позитивної сторони, з урахуванням обставин вчинення злочину, в якому останній обґрунтовано підозрюється, його характеру та тяжкості, а також встановлених вище ризиків, не можуть слугувати підставою для застосування стосовно ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу.
Із аналізу матеріалів судового провадження, вбачається, що фактична дружина підозрюваного - ОСОБА_10 дійсно має певні захворювання (а.с. 136-137), проте будь-яких даних на підтвердження того, що вона страждає розсіяним склерозом та не здатна самостійно здійснювати належний нагляд за неповнолітньою дитиною надані стороною захисту матеріали не містять.
В апеляційній скарзі сторона захисту посилається на те, що у підозрюваного ОСОБА_9 наявна міжхребцева грижа, яка супроводжується періодичними загостреннями та больовим синдромом, проте жодних документальних підтверджень зазначеній обставині стороною захисту до поданої апеляційної скарги надано не було, натомість, відповідно до наявної в матеріалах провадження медичної документації, у ОСОБА_9 наявні протрузії міжхребцевих дисків, сколіоз та початкові явища остеохондрозу (а.с. 109).
На переконання суду апеляційної інстанції, зазначені обставини не свідчать про неможливість утримання підозрюваного ОСОБА_9 під вартою та контролю стану його здоров'я в умовах попереднього ув'язнення.
Так, в умовах слідчого ізолятору ув'язненим особам забезпечується необхідна медична допомога відповідно до законодавства про охорону здоров'я, зокрема, положеннями наказу МЮ України №460/5 від 18.03.2013 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» встановлено, що керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
За встановлених обставин, враховуючи те, що ОСОБА_9 в умовах перебування під вартою в слідчому ізоляторі не позбавлений права на отримання кваліфікованої медичної допомоги, зазначена захисником обставина стосовно наявності у підозрюваного захворювання хребта не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність застосування стосовно підозрюваного більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Відтак обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Отже, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів доходить переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання названим вище ризикам.
Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на усталену судову практику ЄСПЛ, відповідно до якої національні суди повинні з'ясувати, чи є тримання під вартою під час судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов'язків, а також чи є можливість обмежитися застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу.
В цьому контексті колегія суддів вважає слушними посилання сторони захисту на непомірність визначеного підозрюваному ОСОБА_9 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України встановлює, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, який відноситься до категорії тяжких злочинів.
В свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме слідчий суддя вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Проте, відповідно до мотивувальної частини оскаржуваної ухвали (а.с. 122), в даному конкретному випадку слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу та визначаючи підозрюваному ОСОБА_9 заставу в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 грн. та таким чином суттєво перевищує встановлену процесуальних законом межу для тяжких злочинів, не мотивував належним чином такий її розмір, пославшись в якості виключного випадку як на підставу для її визначення в такому розмірі лише на ймовірні наслідки інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення у вигляді послаблення обороноздатності країни, а також врахувавши розмір неправомірної вигоди, який складає 3000 доларів США (станом на 23.03.2026 - 131 460 грн.), наявність на праві приватної власності підозрюваного автомобіля Nissan Rogue, 2018 року випуску.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги положення п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022, в якому Суд зауважує на тому, що загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява №26744/16, п.п. 154-157, від 04.07.2019), та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78-81, ЄСПЛ 2010).
Зокрема, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70, від 22.05.2018). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111, від 07.12.2006).
Так, апеляційний суд враховує те, що підозрюваний ОСОБА_9 має фактичну дружину, має на утриманні дитину 2013 р.н., працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, за період часу з січня 2025 по лютий 2026 року загальна сума його доходу склала 233 976, 73 грн. (а.с. 139).
Сама по собі наявність на праві приватної власності підозрюваного ОСОБА_9 транспортного засобу Nissan Rogue, 2018 року випуску, не свідчить про його високий майновий стан з урахуванням відсутності в матеріалах провадження доказів вартості такого автомобіля та оцінки його стану.
В даному випадку суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що врахування в якості виключного випадку в розумінні вимог абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України ймовірного наслідку інкримінованого ОСОБА_9 злочину (послаблення обороноздатності країни) не є виправданим, носить абстрактний характер, не узгоджується із вимогами кримінального процесуального закону.
Вищезгадані обставини свідчать про те, що визначений слідчим суддею розмір застави в сумі 998 400 грн. є необґрунтовано завищеним, непомірним для підозрюваного та його родини.
В свою чергу, у рішенні у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції» від 23.09.1982 ЄСПЛ наголошує на тому, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Відтак, запобіжний захід має бути обрано (продовжено) із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Водночас, апеляційний суд додатково зауважує на тому, що запобіжні заходи є попереджувальними, їх метою є забезпечення виконання обвинуваченими покладених на нього процесуальних обов'язків у разі, якщо є побоювання здійснення обвинуваченим будь-яких дій, що заважають встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про існування підстав для скасування оскаржуваної ухвали як постановленої із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки слідчий суддя допустив помилку, пов'язану із необґрунтованим визначенням розміру застави в зазначеному кримінальному провадженні всупереч вимог ч. 5 ст. 182 КПК України.
Підсумовуючи все вищевикладене, керуючись приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, враховуючи обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, розмір ймовірно отриманої неправомірної вигоди, майновий та сімейний стан підозрюваного, який має фактичну дружину, неповнолітню дитину на утриманні, працевлаштований, а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, колегія суддів вважає за необхідне визначити підозрюваному ОСОБА_9 у якості альтернативного запобіжного заходу заставу в найвищих межах розміру, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, а саме в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із покладенням на останнього у разі внесення застави обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Застава у вищевказаному розмірі, на переконання суду апеляційної інстанції, буде здатна, з огляду на перспективу її втрати, забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_9 покладених на нього обов'язків та буде достатньою для запобігання вищенаведеним ризикам.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу. Пункт 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу з доповненнями захисника задовольнити частково, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого задовольнити частково та застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із визначенням розміру застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 24.03.2026, якою стосовно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 21.05.2026, із визначення застави в розмірі 998 400 грн. - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання ст. слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_7 про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосувати стосовно ОСОБА_9 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 21.05.2026, в межах строку досудового розслідування.
Визначити підозрюваному ОСОБА_9 заставу в розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами:
Отримувач: Одеський апеляційний суд; Код отримувача за ЄДРПОУ: 42268321
Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача: 820172
Рахунок отримувача: UA308201720355299001001086720
Призначення платежу: згідно ухвали суду від 20.04.2026, заставна сума за ОСОБА_9 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У разі внесення застави у визначеному апеляційним судом розмірі підозрюваного ОСОБА_9 звільнити з-під варти негайно та покласти на нього строком до 21.05.2026 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора, суду за вимогою;
- не відлучатись з Одеської обл. без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватись від спілкування зі свідками, визначеними слідчим у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання (за наявності) до ГУ ДМС в Одеській обл. свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_9 та заставодавцю наслідки невиконання вимог ч.ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали буде оголошений 23.04.2026 о 14 год. в залі судового засідання №9 Одеського апеляційного суду.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4