Справа № 127/27145/25
Провадження № 22-ц/801/861/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.
Доповідач:Матківська М. В.
22 квітня 2026 рокуСправа № 127/27145/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»
на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Аліменко Ю. О.
Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін в м. Калинівка
Дата складання повного тексту рішення - 20 лютого 2026 року,
Встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивував тим, що 29 січня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 892290254 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 800,00 грн., на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01.
В подальшому, 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 20 029,68 грн. Даний факт підтверджується актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року.
Враховуючи зазначене, загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року, становить 20 029,68 грн.
На підставі викладених обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року, що становить 20 029,68 грн., судовий збір у розмірі 2422,00 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Судові витрати залишено за позивачем.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «ЕЙС», пославшись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати і прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь 19 056,00 грн. судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, що складаються із судового збору в сумі 6056,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн.
Зазначив, що судом першої інстанції вірно встановлено факт укладення сторонами кредитного договору та підтверджено наявність зобов'язань, що виникли на його підставі. Крім того, суд встановив факт укладення договорів факторингу, проте відмовив у задоволенні позовної заяви з мотивів нібито недоведення переходу права вимоги.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що 05 травня 2022 року первинний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги № 175 до договору факторингу 1, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 16 707,60 грн. Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов'язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов'язання відповідача перед первинним кредитором. Таким чином, перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов'язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже, факт підписання реєстру прав вимог після укладення кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.
Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало та відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі реєстру прав вимоги що є предметом договору факторингу № 28/1118-01. Отже, суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмета факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову.
У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 29 січня 2022 року укладено кредитний договір № 892290254 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора MNV53Р6Т, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит на суму 10 800,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.
Договір був вчинений в електронній формі, що відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» відповідає вимогам закону.
На підставі договору ОСОБА_1 надано кредит в сумі 10 800,00 грн., який перераховано на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Згідно платіжного доручення від 29 січня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переказало кошти ОСОБА_1 в сумі 10 800,00 грн.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №892290254, станом на 31 липня 2025 року заборгованість за договором не погашена і складає 20 029,68 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 10 800,00 грн., заборгованість за процентами 9229,68 грн.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 1.3 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно п. 4.1 договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Згідно п. 8.2 договору, строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року.
30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 30/1023-01, згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язалося відступити на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором.
08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 08/07/25-Е, згідно з яким ТОВ «Онлайн фінанс» зобов'язалося відступити на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідач належним чином зобов'язання по поверненню коштів за кредитним договором не виконав у зв'язку з чим позивач, як новий кредитор, звернувся до суду з позовом про стягнення боргу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «ЕЙС».
Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 892290254 від 29 січня 2022 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № MNV53P6T (а. с. 14 на звороті-17).
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення 29 січня 2022 року кредитного договору № 892290254.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
Разом з тим, судом першої інстанції належним чином не досліджено механізм відступлення права вимоги згідно договорів факторингу та додаткових угод до них, а тому доводи апеляційної скарги є спроможними.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
У постанові КЦС Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 за подібних обставин зроблено висновок що:
допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимоги існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до п. 8.6 якого додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід'ємну частину (а. с. 42-45).
У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до договору факторингу № 28/1118-01, зокрема: № 19 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2021 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, відповідно до умов якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2022 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2023 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, згідно якої продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року (а. с. 47 на звороті-54).
Пунктом 2.1. розділу 2 (договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимог.
Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 року, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року (а. с. 55-58).
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01. Відповідно до умов договору ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язалося відступити на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 60-62).
08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 08/07/25-Е, згідно з яким ТОВ «Онлайн фінанс» зобов'язалося відступити на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» зобов'язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 68-71).
Отже, за обставин справи, право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Вбачається, що укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід'ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договорів факторингу.
З урахуванням визначених строків дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 753/20537/18 відображений правовий висновок, згідно з яким належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за № 28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги за реєстром прав вимоги № 175 від 31 грудня 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а. с. 59); платіжну інструкцію щодо сплати фінансування по реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року(а. с. 67); платіжну інструкцію щодо часткової сплати фінансування по реєстру боржників до договору факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року (а. с. 76), що підтверджують фінансування на кожному етапі переходу права вимоги.
Акт звірки взаєморозрахунків є документом, що підтверджує погодженість сторонами даних бухгалтерського обліку та відображає фактичний стан виконання зобов'язань у межах господарських відносин. Його підписання уповноваженими представниками сторін свідчить про перевірку та прийняття ними інформації щодо наявності або відсутності заборгованості.
Подані позивачем договори факторингу, протоколи погодження та витяги з реєстру прав вимоги є самостійними та достатніми доказами заявлених вимог. Акти звірки, у свою чергу, виконують допоміжну функцію та додатково підтверджують факт сплати фактором суми фінансування клієнту, що вказує на узгодженість та послідовність правової позиції позивача.
Отже, колегія суддів вважає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги, платіжні інструкції щодо оплати фінансування за відступлення прав вимоги, а також акт звірки взаєморозрахунків є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах і в порядку, визначеному чинним законодавством.
Апеляційний суд вважає, що позивачем повністю доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року, а висновки суду першої інстанції повністю спростовуються матеріалами справи та суперечать позиції Верховного Суду у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25.
Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року, складеним ТОВ «ФК «ЕЙС» за період з 08 липня 2025 року по 31 липня 2025 року, розмір заборгованості складає 20 029,68 грн., з яких 10 800,00 грн. - прострочене тіло, 9229,68 грн. - прострочені відсотки (а. с. 80)
Згідно пункту 1.9. договору № 892290254 від 29 січня 2022 року за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:
1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 700,80 процентів річних, що становить 1,92 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;
1.9.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.8. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 702,03 процентів річних, що становить 1,92 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним;
1.9.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на зазначене та у порядку ст. 212 ЦК України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов'язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього договору.
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 2,10 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору.
Згідно пункту 1.12. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах:
1.12.1. зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;
1.12.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Згідно пункту 5.3. договору сторони погодились, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в пункті 1.7.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.
Отже, зазначена виписка узгоджується із розрахунками заборгованості кредиторів ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (а. с. 78-79), котрі нараховані відповідно до пунктів 1.9-1.12 договору № 892290254 від 29 січня 2022 року.
Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано обставин, які стали підставою для звернення до суду з позовом, а заперечення викладені у відзиві на позовну заяву про порушення положень статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість відсотків не заслуговують на увагу.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування певних підстав.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора нарахувати у цей період відсотки у визначеному договором розмірі.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами чи інші умови договору несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погоджується на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, а тому така позиція відповідача розцінюється як спроба уникнення відповідальності за взяті на себе зобов'язання.
За таких обставин, з урахуванням того, що кредитні кошти були фактично отримані та використані відповідачем, з умовами щодо сплати процентів за користування кредитом він погодився, однак у добровільному порядку отримані кошти не повернув, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є помилковим.
Згідно положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року у сумі 20 029,68 грн., з яких 10 800,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9229,68 грн. - заборгованість за простроченими процентами.
За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б» і «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
З огляду на те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви (а. с. 11) та апеляційної скарги (а. с. 149) у загальному розмірі 6056,00 грн (2422,40 грн + 3633,60 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» в апеляційній скарзі заявляє про те, що витрати за надання правничої допомоги в суді першої інстанції склали 7000,00 грн.; витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції склали 6000,00 грн.
Розрахунки сум судових витрат включають в себе витрати понесені ТОВ «ФК ЕЙС» на професійну правничу допомогу та підтверджуються актами прийому-передачі наданих послуг від 22 серпня 2025 року (а. с. 84) та 24 лютого 2026 року (а. с. 148) до договору про надання правничої допомоги № 11/08/25-01 від 11 серпня 2025 року (а. с. 81-83).
Таким чином у цивільній справі з ціною позову у 20 029,68 грн., позивач просить стягнути 13 000,00 грн. витрат на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції.
Судом враховуються заперечення відповідача, щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначені у відзиві на позовну заяву, а саме те, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені у позові, є надмірними та завищеними щодо особи боржника та з урахуванням його майнового стану.
Відповідач зазначав, що на його думку, до розподілу підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу на 6500,00 грн. менше, аніж заявлено позивачем у його заяві по суті. Саме такий розмір витрат є об'єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі, а тому відповідач просив суд зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 500,00 грн.
Із змісту частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15ц).
Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.
Із урахуванням конкретних обставин суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі викладеного, витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 13 000,00 грн., на переконання колегії суддів апеляційного суду, є неспівмірними із складністю даної справи та виконаним адвокатом об'ємом роботи, витраченого часу під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, розмір таких витрат не відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру.
Враховуючи зазначене, з урахуванням практики Верховного Суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», що відповідатиме обставинам та матеріалам справи.
Отже, апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» понесені витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 4000,00 грн.; витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 2000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, ціни позову та необхідних процесуальних дій сторони.
За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6000,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 6056,00 грн.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 892290254 від 29 січня 2022 року в сумі 20 029,68 грн., яка складається із: 10 800,00 грн. - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 9229,68 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 6056,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіЮ. Б. Войтко
І. М. Стадник