Справа № 521/5982/26
Номер провадження № 4-с/521/52/26
23 квітня 2026 року
Суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси Поліщук І.О., перевіривши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України та зобов'язання зняти арешт з рахунків боржника, -
20 квітня 2026 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України, стягувач УПП в Одеській області, в якій просить суд: Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України у виконавчих провадженнях №76257175 щодо не зняття арешту з грошових коштів. Зобов'язати державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України зняти арешт з рахунків боржника ОСОБА_1 , накладені у межах виконавчого провадження №76257175; зобов'язати державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України винести відповідну постанову про зняття арештів з рахунків ОСОБА_1 та направити відповідну постанову до банківських установ для виконання.
Суд, дослідивши матеріали заяви, приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження по скарзі ОСОБА_1 ..
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 1Закону України «Про виконавче провадження» від 02червня 2016року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 13Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є бездіяльність державного виконавця, який приймаючи постанову про закриття виконавчого провадження, не скасував постанову про арешт коштів боржника від 09.10.2024 у виконавчому провадженні № 76257175, яка винесена старшим державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Плахутою Д.В. на виконання постанови серії ЕНА №1676126 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення, винесеної ВАП УПП в Одеській області.
Так, постановою серії ЕНА №1676126 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Тобто, оскаржувана бездіяльність державного виконавця стосується примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, яка перебуває на виконанні, що постановлена відповідно до КУпАП, а не в порядку цивільного судочинства.
При цьому, такі справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення.
Проте, цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.
Статтею 447ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, у порядку ст.447ЦПК України судом розглядаються скарги на рішення виконавців при здійсненні виконавчого провадження з виконання рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
У даному ж випадку в межах виконавчого провадження №76257175 органом державної виконавчої служби виконувалася постанова про накладення на скаржника адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП.
А тому, оскільки у даній справі скаржник оскаржує бездіяльність державного виконавця у зв'язку з примусовим виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, що прийнята в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, відтак дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 757/62025/17-ц.
Отже, зважаючи на викладене, подана ОСОБА_1 скарга не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця в межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови про накладення стягнення, що прийнята в порядку КУпАП, який не передбачає механізму і порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб, які здійснюють примусове виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення. А тому, з урахуванням положень ст.287 КАС України оскарження дій і рішень державного виконавця у виконавчому провадженні, що здійснюється на підставі постанови, ухваленої за правилами КУпАП, може відбуватися виключно шляхом звернення з позовом до адміністративного суду в порядку, що передбачений КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст.186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Оскільки розгляд справи з приводу оскарження постанови державного виконавця про арешт коштів боржника здійснюється за правилами адміністративного судочинства та віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а імперативними нормами ч. 1 ст.186 ЦПК України передбачено обов'язок суду відмовити у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, вважаю, що у відкриті провадження у даній справі слід відмовити.
Відтак з урахуванням викладеного суддя вважає наявними підстави для відмови ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі та роз'яснення йому права на звернення до відповідного адміністративного суду за правилами, встановленими КАС України.
Керуючись ст. 186 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Хаджибейського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮ України.
Роз'яснити скаржнику, що для вирішення порушених у його скарзі питань він вправі звернутися до адміністративного суду за правилами, встановленими КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання її копії.
Суддя І.О. Поліщук