Справа № 947/9908/26
Провадження № 2/947/3003/26
23.04.2026 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Гниличенко М.В.
при секретарі - Тіщенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -
05.03.2036 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свій позов тим, що 18.11.2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» був укладений Договір про надання споживчого кредиту №1518160, згідно з умовами якого відповідач отримав 6000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
Відповідно до умов договору Споживач зобов'язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (п.2.4 Договору).
У позові зазначено, що ТОВ «Авентус Україна» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму, але відповідач не виконав умови кредитного договору. Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Укладаючи кредитний договір відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного договору є Анкета-заява позичальника від 18.11.2019 року.
11.09.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №ККАУ-11092020. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 1518160 від 18.11.2019 року, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , при цьому сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №1518160 від 18.11.2019 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Авентус Україїна» згідно договору відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020 від 11.09.2020 року.
Відповідачу було направлено письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 19992872 від 13.02.2026 року.
Також, відповідачу було направлено досудову вимогу, з якої вбачається про зміну кредитора та вимога про погашення кредитної заборгованості в розмірі 18636,00 грн., однак до наступного часу заборгованість не погашено, що змусило позивача звернутись з позовом до суду. Також, представник позивача просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 року вказана справа передана на розгляд судді Гниличенко М.В.
Згідно ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження у порядку загального або спрощеного провадження.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 19.03.2026 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст.274-279 ЦПК України, у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.128, 131 ЦПК України.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - Усенко М.І. в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надано клопотання, яким позовні вимоги підтримали та просили розглянути справу у відсутності представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся шляхом направлення судових документів на зареєстровану адресу місце проживання - АДРЕСА_1 , однак зворотнє рекомендоване поштове повідомлення повернуто з відміткою про невручення.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, доводи позовної заяви не спростовано.
Відповідно до ст.223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, зокрема неявка учасника справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки не перешкоджає розгляду справи по суті, крім інших випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши матеріали справи, які було надано в електронному вигляді, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що 18.11.2019року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» був укладений Договір про надання споживчого кредиту №1518160, згідно з умовами якого відповідач отримав 6000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.
ТОВ «Авентус Україна» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму, але відповідач не виконав умови кредитного договору. Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Укладаючи кредитний договір відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного договору є Анкета-заява позичальника від 18.11.2019 року.
11.09.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №ККАУ-11092020.
Відповідно до ст.ст.512,514 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за кредитним договором №1518160 від 18.11.2019 року. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Сума заборгованості відповідача, яка зазначена у виписці з особового рахунку, становить 18636,00 грн., з яких заборгованість за сумою кредиту становить - 6000 грн., заборгованість за відсотками становить - 12636 грн..
13.02.2026 року за вих. № 19992872 відповідачу було направлено досудову вимогу про зміну кредитора та погашення кредитної заборгованості, проте до наступного часу кредитні зобов'язання не виконано. Докази повернення кредиту в матеріалах справи відсутні.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частинами 1,2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч.3 ст.207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість , яка становить за сумою кредиту - 6000 грн., заборгованість за відсотками - 12636 грн., тобто відсотки майже в 2 рази перевищують тіло кредиту, що є несправедливо та неспівмірно.
Відповідно умов Договору № 1518160 про надання споживчого кредиту від 18.11.2019 року, вбачається, що загальна сума кредиту складає 6000 грн., строк кредиту 30 днів. Пунктом 1.3 даного Договору тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання споживачем умов Договору та становить п.1.3.1 знижена процентна ставка 0,01 % в день від суми позики за кожен день користування позикою (3,65 % річних) у межах строку надання позики, зазначеного в п.1.2 цього Договору. Відповідно п.1.3.2 стандартна процентна ставка 1,80% від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних).
Відповідно п. 1.4. Загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 100,30 % від суми позики, (у процентному виразі) або 6018,00 грн. ( у грошовому виразі) та включає в себе проценти ( відсотки) за користування позикою-0,30 % від суми позики ( у процентному виразі) або 18,00 грн. ( у грошовому виразі).
Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, навіть з врахуванням запропонування зниженої процентної ставки при виконанні споживачем відповідних умов Договору.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Суд вважає, що, нараховані за договором відсотки у розмірі 12636 грн. не є співмірними із сумою кредиту - 6000 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності та призводить до дисбалансу договірних прав і обов'язків на його шкоду (рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013), а тому суд може зменшити розмір відсотків до розміру заборгованості за кредитом, тобто до тіла кредиту.
Верховний Суд у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 дійшов висновку, що відповідальність боржника за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку, яка не обмежена жодними межами, за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
При розгляді даної справи, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Суд зазначає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку з чим суд вважає, що розмір відсотків підлягає зменшенню і встановленню їх в розмірі тіла кредиту 2700 грн.
Таким чином, суд вважає за можливе зменшити розмір відсотків до тіла кредиту, що становить 6000 грн., тому загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 6000 грн. помножити на 2 =12000 грн., в решті вимог позову відмовити.
Що стосується вимог про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
За положеннями ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що у матеріалах справи містяться копія Договору про надання правової допомоги від 01.07.2025 року № 0107, укладеного між ТОВ ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Апологет», копією Акту надання послуг № 0107 від 01.07.2025 року, яким зазначено, що виконавцем виконано роботи(надані послуги) на суму 8000,00 грн., копією Детального опису наданих послуг до вказаного Акту, з якого вбачається найменування послуги та кількість годин, але не надано тарифи, з яких можливо встановити розмір послуг за 1 годину.
Суд акцентує увагу на тому, що складання позовної заяви про стягнення заборгованості не потребувало аналізу великої кількості документів, при цьому у справах даної категорії наявна усталена судова практика, яка не потребує аналізу та вивчення додаткових джерел права, законодавства, що регулює спір у справі, справа розглядалась у спрощеному провадженні, сторони у судове засідання не з'явились, відзиву або заперечень з боку відповідача не надавалось, тобто фактично надання правничої допомоги адвокатом у цій справі зводилося до складання позовної заяви.
Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, заяви відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, але частково, у розмірі 2000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пропорційно задоволеним вимогам судовий збір у розмірі 1714,36 грн. (2662,40 гривень х 12000 гривень : 18636 гривень = 1714,36 гривень), тавитрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 527, 610, 615, 629, 633, 634, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України; ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус) заборгованості за кредитним договором № 1518160 від 18.11.2019 року у розмірі 12000 /дванадцять тисяч/ гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус) судовий збір в розмірі 1714 /одна тисяча сімсот чотирнадцять / гривень 36 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 /дві тисячі/ гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2026 року.
Суддя М. В. Гниличенко