СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кс/759/3607/26
ун. № 759/10474/26
23 квітня 2026 року слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника скаржника - адвоката ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), слідчого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3 на бездіяльність старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_4 щодо неповернення тимчасово вилученого під час проведення обшуку майна у кримінальному провадженні №12025110000000395 внесеного до ЄРДР 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
17.04.2026 року скаржник ОСОБА_6 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_4 щодо неповернення тимчасово вилученого під час проведення обшуку майна у кримінальному провадженні №12025110000000395 внесеного до ЄРДР 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
В обґрунтування поданої скарги скаржник посилається на те, що 07.01.2026 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000395 від 22.05.2025 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2025 у справі №759/30787/25 було проведено обшук автомобіля «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Після проведення обшуку транспортний засіб - «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 був вилучений разом із ключем від нього та поміщений на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів за адресою м. Дніпро вул. Курсантська, 22.
В подальшому згідно наявної інформації слідчі органи не звертались до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, а саме транспортний засіб - «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_5 .
Таким чином на автомобіль в порядку ст. 170 КПК України не було накладено арешт на майно.
Автомобіль утримується з урахуванням того, що він визнаний в якості речового доказу та на підставі ухвали суду про дозвіл на проведення обшуку.
На адресу слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області було направлено заяву про повернення майна автомобіля «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 , однак слідчий не надав відповідь на неї, що змусило скаржника звернутися зі скаргою до слідчого судді.
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат ОСОБА_3 вимоги скарги підтримав у повному обсязі.
Слідчий у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, посилаючись на обставини, що згаданий транспортний засіб є речовим доказом на вилучення якого було надано дозвіл ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2025 у справі №759/30787/25.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали скарги та додані до неї документи, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Під час судового розгляду встановлено, що в провадженні слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області (м. Київ, вул. Святошинська, 2-А) перебуває кримінальне провадження № 12025110000000395 внесеного до ЄРДР 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2025 у справі №759/30787/25 надано слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «ВАЗ 217030», 2011 року випуску, сірого кольору д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який на праві власності належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та яким користується ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою відшукання та вилучення речей і документів, які мають суттєве значення для кримінального провадження, необхідних для встановлення фактів та обставин, що підлягають доказуванню, а також є доказами вчинення кримінального правопорушення, є засобами та знаряддями вчинення кримінального правопорушення, такі як: вогнепальна зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, обладнання (станки) за допомогою якого здійснюється виготовлення та переробка вогнепальної зброї, грошові кошти здобуті від збуту вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, банківські картки, які використовувались для збуту вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв, товарно - транспортні накладні ТОВ «Нова Пошта», окремі складові частини до вогнепальної зброї, чорнові записи, комп'ютерна техніка, магнітні, оптичні, електронні та будь-які інші носії інформації, в тому числі мобільні телефони (смартфони), які разом з інформацією, що на них міститься є необхідною умовою проведення експертних досліджень, містять відомості про протиправну діяльність, легалізацію коштів та майна, інших речей і документів щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди, речей, обіг яких обмежений, або заборонений, а також вилучення автомобіля марки «ВАЗ 217030», 2011 року випуску, сірого кольору д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу до нього.
07.01.2026 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000395 від 22.05.2025 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2025 у справі №759/30787/25 було проведено обшук автомобіля «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
Після проведення обшуку транспортний засіб - «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 був вилучений разом із ключем від нього та поміщений на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів за адресою м. Дніпро вул. Курсантська, 22.
Згідно наявної інформації слідчі органи не звертались до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, а саме транспортний засіб - «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_5 .
Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК передбачено, що на досудовому провадженні, серед іншого, може бути оскаржена бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК України - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право, зокрема, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснених на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Сукупний аналіз вищезазначених норм кримінального процесуального законодавства вказує на те, що статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, оскільки фактично відбувається обмеження права особи щодо можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усім майном, яке вилучається. Крім того, задля запобігання непомірного втручання у право власності особи законодавцем передбачено строк, протягом якого слідчий чи прокурор має звернутися із клопотанням про застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна відносно тимчасово вилученого під час обшуку майна, інакше таке майно негайно повертається особі, в якої воно вилучалося.
Дозвіл на відшукання певних речей, який надається слідчим суддею, не створює умов для їх автоматичного арешту. Натомість, вилучення речей, щодо яких надано дозвіл на відшукання, та як наслідок - набуття такими речами статусу тимчасово вилученого майна, відбувається виключно за наявності достатніх підстав вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (ч.2 ст.167 КПК України).
Дотримання умов, за яких майно набуває статусу тимчасово вилученого, відповідає вимогам ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до яких будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який створює таке обмеження, повинен мати належні правові підстави для його здійснення.
Набуття вилученими речами статусу тимчасово вилученого майна створює правові підстави задля перевірки наявності відповідних фактичних обставин для його вилучення та утримання у сторони обвинувачення.
Крім того, вимогами ч. 1 ст. 100 КПК України закріплено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Таким чином, все майно, вилучене під час обшуку, має статус тимчасово вилученого майна безвідносно того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання. З метою ж недопущення необґрунтованого обмеження права власності особи під час кримінального провадження законодавцем визначений строк, у межах якого слідчий/прокурор зобов'язані звернутись із клопотанням про його арешт. Або ж у іншому випадку якнайшвидше повернути таке майно власнику.
В свою чергу, внаслідок арешту майна на підставі судового рішення правовий режим вилученого майна із режиму «тимчасово вилучене майно» трансформується у «арештоване майно» із відповідною правовою підставою, визначеною ч. 2 ст. 170 КПК України (як речовий доказ, предмет спеціальної конфіскації, конфіскації або майно, що може бути предметом відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення).
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Згідно з положеннями ст.ст. 7, 8 КПК України до загальних засад кримінального провадження відноситься, зокрема, недоторканність житла чи іншого володіння особи, недоторканість права власності. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слідчий суддя бере до уваги, що метою проведення обшуку є виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПК України). Ухвала про обшук є юридичною підставою відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування (п. 5 ч. 5 ст. 234 КПК України).
Водночас, ухвала про обшук житла чи іншого володіння особи не може бути підставою подальшого зберігання правоохоронним органами вилученого майна, навіть, якщо воно має значення для досудового розслідування і входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.
Положення КПК України неоднозначно регулюють питання кримінального провадження в аспекті необхідності накладення арешту на майно, щодо якого надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.
Відсутність правової визначеності, що є елементом принципу верховенства права, підтверджується відсутністю єдиної правозастосовчої практики судами та наукових підходів щодо правового статусу майна, вилученого в ході обшуку.
Позиція у судовій практиці полягає в тому, що усе майно, вилучене під час обшуку, має статус тимчасово вилученого майна безвідносно того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання. З метою ж недопущення необґрунтованого обмеження права власності особи під час кримінального провадження законодавцем визначений строк, у межах якого слідчий/прокурор зобов'язані звернутись із клопотанням про його арешт. Або ж у іншому випадку якнайшвидше повернути таке майно власнику. А вже потім за наслідком арешту майна на підставі судового рішення правовий режим вилученого майна із режиму «тимчасово вилучене майно» трансформується у «арештоване майно» із відповідною правовою підставою, визначеною частиною другою статтею 170 КПК України (як речовий доказ, предмет спеціальної конфіскації, конфіскації або майно, що може бути предметом відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення).
Така позиція викладена, зокрема, в ухвалах АП ВАКС від 04.08.2022 у справі № 991/2493/22, від 23.01.2023 у справі № 991/6694/22.
Також існує позиція, що майно, яке дозволив вилучити слідчий суддя в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку, не є тимчасово вилученим у розумінні частини сьомої статті 236 КПК України. Водночас вилучене під час обшуку майно, що прямо було вказано в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук і відповідає критеріям частини першої статті 98 КПК України, на цій підставі визнається речовим доказом, і на нього має розповсюджуватися встановлений статті 100 КПК України порядок зберігання речових доказів. Наведене свідчить, що протягом досудового розслідування, з моменту вилучення майна, повинні бути виконані вимоги частини першої статті 100 КПК України, або статей 170-174 КПК України, тобто - невідкладно повернуті вилучені речові докази, або накласти на них арешту з підстав та в порядку, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170, частин першої - третьої статті 171, статей 172- 173 КПК України, після виконання усіх дій, пов'язаних з оглядом, описом тощо (частина друга статті 100 КПК України). У такому разі строк, визначений у абзаці частини п'ятої статті 171 КПК України, що стосується тимчасово вилученого майна, яке було вилучене під час санкціонованого обшуку та про яке прямо не було зазначено в ухвалі слідчого судді, не застосовується.
За таких обставин судовий контроль під час розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку не може одночасно поширюватися і на вирішення питання про обмеження права власності особи, у якої цей обшук буде проведений. Адже предметом судового контролю є легітимність, необхідність і пропорційність втручання у право особи на приватність (в першу чергу, недоторканність житла чи іншого володіння особи), в той час як обмеження права власності потребує окремого судового вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Слідчий суддя бере до уваги, що ч. 6 ст. 9 КПК України визначає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Відповідно до статті 16 КПК України обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слідчий суддя, керуючись ч. 6 ст. 9 КПК України та загальними засадами кримінального провадження, приходить висновку, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. Натомість, тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе внаслідок арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (ч.1 ст. 170 КПК України).
Отже, норми КПК України передбачають єдиний вид судового рішення, спрямованого на обмеження права власності особи під час досудового розслідування, - ухвалу про арешт майна (ч. 5 ст. 173 КПК України).
За таких обставин, слідчий суддя зазначає, що вилучене майно, що належить до переліку речей, дозвіл на відшукання яких прямо надано в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, підлягають якнайшвидшому поверненню власнику майна, якщо після їх відшукування не вирішено питання про арешт майна.
Відповідно до вимог КПК України обмеження прав власника щодо належного йому майна можуть мати місце у зв'язку з тим, що відповідні речі містять відомості, які мають значення для кримінального провадження. Відповідні обмеження мають бути розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя встановив недотримання органом досудового розслідування у даному випадку розумного строку утримання майна, оскільки питання арешту цього майна не вирішувалось, а відтак, скарга підлягає задоволенню, а тимчасово вилучене майно повинно бути негайно повернуто його власнику з метою недопущення порушення права вільного володіння та розпорядження власністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Керуючись статтями 167, 168, 169, 171, 303, 306, 307, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3 на бездіяльність старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_4 щодо неповернення тимчасово вилученого під час проведення обшуку майна у кримінальному провадженні №12025110000000395 внесеного до ЄРДР 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Київській області у кримінальному проваджені №12025110000000395 внесеного до ЄРДР 22.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України повернути ОСОБА_5 тимчасово вилучене під час обшуку 07.01.2026 на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 19.12.2025 майно, а саме: транспортний засіб - «ВАЗ-217030» р/н НОМЕР_1 з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу до нього.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1