Справа № 487/560/26
Провадження № 2/487/1350/26
23.04.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді: Лагоди А.А.,
за участю секретаря: Мамчур К.Е.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: Коваля В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Акціонерне товариство «Акцент - Банк», про поділ майна подружжя,
Представник позивача 25.01.2026 через систему «Електронний суд» звернулась до суду із вищевказаним позовом. Просить суд визнати автомобіль марки FORD модель, FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об'єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна,
номер кузову НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , придбаний у період шлюбу за договором фінансового лізингу, об'єктом спільної сумісної власності подружжя; залишити вказаний автомобіль у власності відповідача; стягнути з ОСОБА_3 грошову
компенсацію за частку ринкової вартості автомобіля в сумі 95850,00 грн., а також сплачені судові витрати.
Позов мотивує тим, що з 22.08.2008 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. 06.05.2024 Заводським районним судом м. Миколаєва шлюб між сторонами було розірвано. За час перебування у шлюбі, за договором фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021 подружжям був придбаний автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005. Відповідно до умов лізингового договору, АТ «Акцент Банк» виступало стороною «Лізингодавцем», а відповідач виступала стороною «Лізингоодержувач». Строк лізингу був оформлений на 60 місяців, щомісячний платіж становив 4430,00 грн., а всього 306000,00 грн. відповідно до Графіку сплати лізингових платежів. Згідно Додатку №1 до лізингового договору «Специфікація та акт приймання-передачі» вищевказаний автомобіль було передано лізингоодержувачу - відповідачу. Виплати за лізинговим договором здійснювалися подружжям спільно. Переважна частина платежів у розмірі 199000,00 грн. вносилася позивачем, що підтверджується квитанціями. Лізинговий договір виконано повністю, що підтверджується довідкою АТ «Акцент-Банк», відповідно до якої станом на 11.08.2025 заборгованості до сплати за договором немає, лізинговий договір було повністю виплачено, транспортний засіб залишився у користуванні та власності відповідача. Між АТ «Акцент-Банк» та відповідачкою складено та підписано документ, що підтверджує завершення лізингових правовідносин за договором фінансового лізингу та про передачу права власності на транспортний засіб до лізингоодержувача. Проте, на адвокатський запит від 11.12.2025 за №8, представник позивача не отримав запитувану інформацію та копію даного документу/документів. Позивач позбавлений можливості користуватися автомобілем, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згідно відповіді регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях на адвокатський запит та витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період з 20.04.2021 по 14.10.2025, зазначений автомобіль обліковувався за наступними особами: АТ «Акцент-Банк» (28.04.2021-09.07.2025); ОСОБА_4 ( НОМЕР_3 ); ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - по теперішній час). З огляду на що, позивачу стало відомо, що відповідач передала у користування спільне авто іншій особі. Таке відчуження автомобіля було здійснено відповідачем без відома позивача та згоди, всупереч його інтересам. Вартість транспортного засобу до звернення до суду складала 191700,00 грн. Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Тому позивач змушений звертатись до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 27.01.2026 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.01.2026 заяву представника позивача про забезпечення позову залишено без задоволення.
23.02.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Коваля В.І. надійшла заява про долучення копії довідки щодо стану боргу за договором фінансового лізингу, платіжного доручення № 13022227, квитанції від 21.05.2025 на суму 9000,00 грн., квитанції від 16.05.2025 на суму 48512,00 грн.
23.02.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача зазначає, що у 2021 під час перебування у зареєстрованому шлюбі відповідач оформила договір фінансового лізингу №APNK000000000130072 від 23.04.2021 на т/з FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, який належав на праві власності АТ «Акцент - Банк». 27.06.2025 на підставі договору купівлі-продажу власником вказаного авто стала ОСОБА_4 , з 20.09.2025 власником став ОСОБА_5 подальша доля авто невідома, власником ні позивач, ні відповідач не були.
03.03.2026 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив. В ній з посиланням на ст.190 України, постанову ВС №537/541/23 від 13.03.2024, №638/15236/19 від 13.02.2024, №712/8602/19 від 12.06.2023, наполягає, що майновий актив (автомобіль) набутий у період шлюбу, спільними коштами, платіжні документи будуть подані суду для огляду. Спірний автомобіль був придбаний для потреб сім'ї, використовувався у шлюбі та спільним майном подружжя. Після закінчення виконання зобов'язань за договором лізингу відповідачка розпорядилася транспортним засобом, оформила довіреність та здійснила його відчуження третій особі, не набувши при цьому права власності на автомобіль. Однак подальше вибуття майна з володіння подружжя не припиняє права позивача на отримання компенсації вартості його частки. Отже, оформлення права власності безпосередньо на третю особу свідчить про реалізацію відповідачем свого майнового права та розпорядження активом, набутим у період шлюбу, а не про відсутність у неї будь-якого відношення до спірного майна. Твердження відповідача про те, що вона «ніколи не була власником» і не має відношення до подальшої долі транспортного засобу, не спростовує факту реалізації нею майнового права, сформованого за рахунок спільних коштів подружжя. Посилання відповідача на окремі правові позиції Верховного Суду щодо необхідності згоди особи на стягнення компенсації є вибірковим та не враховує фактичних обставин даної справи. У даному випадку: спірне майно вибуло з володіння, поділ у натурі є неможливим, заявлено вимогу саме про грошову компенсацію частки. За таких обставин згода відповідача на виплату компенсації не є необхідною умовою для задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс2) від 08.02.2022).
11.03.2026 до суду від сторони позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в частині правової кваліфікації, як вказує представник «позовні вимоги за суттю залишаються без змін». Разом з тим, в резолютивній частині уточненого позову від 11.03.2026 відсутня позовна вимога яка була в первісному позові: «Залишити вказаний автомобіль у власності відповідача ОСОБА_3 ».
12.03.2026 до суду від сторони позивача надійшла заява про долучення доказів, а саме копії заяви про надання послуги фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021, специфікації (додаток №1) та графік лізингових платежів (додаток №2), квитанції (платіжні інструкції) в кількості 35 шт. з них не читабельні 17 шт.
Ухвалою суду від 01.04.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позов у повному обсязі, просили його задовольнити. При цьому позивач пояснив, що спірний автомобіль було набуто за спільною згодою подружжя на підставі договору фінансового лізингу. Умови щодо сплати чергових внесків виконувались за спільні кошти подружжя, після початку широкомасштабного вторгнення рф відповідач з дитиною виїхала за кордон та автомобіль залишався у користуванні позивача, який продовжував виконувати усови договору, однак через хворобу позивач допустив прострочення платежів за договором лізингу та представники банку вилучили спірний автомобіль 03.05.2025. Згодом позивачу стало відомо, що відповідач погасила залишок заборгованості за договором лізингу та розпорядилась правами на автомобіль на власний розсуд.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову через його необґрунтованість. При цьому пояснив, що дійсно його довіритель під час перебування у шлюбі отримала у користування спірний автомобіль за договором лізингу з правом набуття права власності після виконання умов договору, та сторони під час перебування у шлюбі виконували умови договору спільно. Однак після початку широкомасштабної війни з рф його довіритель виїхала за кордон та автомобіль залишився у користуванні позивача, який мав виконати умови договору лізингу за власний рахунок, враховуючи і той факт, що сторони розлучились. Під час перебування за кордоном його довірителю стало відомо, що автомобіль було вилучено банком у зв'язку із простроченням платежів. Відповідач за власні кошти погасила залишок боргу за договором у розмірі 48512,00 грн., сплатила кошти за евакуацію автомобіля в розмірі 9000,00 грн. та інші платежі. Після повного погашення боргу за договором лізингу відповідач отримала права лізинготримача та розпорядилась своїм правом, передавши його ОСОБА_4 , яка і оформила право власності на автомобіль на себе. Вважає, що в даному випадку у позивача відсутні будь - які права на автомобіль, чи будь - яку компенсацію вартості автомобіля.
Представник третьої особи АТ «Акцент Банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, про причини неявки не повідомлено, клопотань та заяв не надходило.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.05.2024 у справі №487/8072/23 (провадження №2/487/781/24) судом встановлено, що 22.08.2008 між сторонами був укладений шлюб. Від шлюбу у сторін є донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вищевказаним рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.
Також судом встановлено, що 23.04.2021 між АТ «Акцент Банк» та ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № APNK000000000130072 (далі - Договір лізингу) за умовами якого відповідач (як лізингоодержувач) отримала автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об'єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна, номер кузову НОМЕР_1 , зі сплатою впродовж 60 місяців щомісячних платежів згідно графіку (додаток №2 до договору) на суму 311192,82грн.
Крім того судом встановлено, що 19.06.2025 між АТ «Акцент Банк» та ОСОБА_3 , та ТОВ «Планетавто», та ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг та заміну лізингоодержувача в договорі фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021 (далі - договір заміни).
За цим договором виконавець надає новому лізингоодержувачу послуги з інформаційно-консультаційного забезпечення заміни лізингоодержувача на нового лізингоодержувача за публічним договором про надання фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021, що укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п.1 договору заміни).
За згодою лізингодавця лізингоодержувач передає, а новий лізингоодержувач приймає на себе всі права, обов'язки та відповідальність лізингоодержувача за публічним договором про надання фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021, який був укладений між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п.2 договору заміни).
Відповідно до п.2.1 договору заміни, з моменту підписання даного договору, лізингоодержувач втрачає, а новий лізингоодержувач набуває всі права, обов'язки та відповідальність за невиконання зобов'язань, що передбачені публічним договором № APNK000000000130072 від 23.04.2021.
Права, обов'язки та відповідальність за публічним договором № APNK000000000130072 від 23.04.2021 переходять до нового лізингоодержувача в тому обсязі, в якому вони належали лізингоодержувачу до набуття чинності цим договором (п.2.2 договору заміни).
Новий лізингоодержувач підтверджує, що до підписання сторонами даного договору ним був отриманий від лізингоодержувача автомобіль марки FORD моделі FOCUS C-MAX, vin НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію т/з серії НОМЕР_4 , а також ним була отримана вся необхідна інформація та копії документів, пов'язані з публічним договором № APNK000000000130072 від 23.04.2021, специфікація, графік погашення. Претензій до отриманого автомобіля, документів, до лізингодавця та лізингоодержувача, новий лізингоодержувач не має (п.2.3 договору заміни).
Судом встановлено, що 27.06.2025 між ТОВ «Автокредит плюс» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу т/з №7457/25/008066. За умовами цього договору продавець (який є комісіонером і діє на підставі укладеного з власником т/з договору комісії №7457/25/008066 від 26.06.2025) зобов'язався передати у власність покупця т/з марки FORD моделі FOCUS C-MAX, 2005р.в., колір сірий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію т/з серії НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) т/з 28.04.2021. За актом огляду реалізованого т/з №7457/25/008066 від 27.07.2025 до вказаного договору вбачається, що власником т/з був АТ «Акцент-Банк», суб'єктом господарювання, що здійснює торгівлю т/з вказано ТОВ «Автокредит плюс», покупцем т/з ОСОБА_4 .
Відповідно до повідомлення про подію «Дефолт», наданого в судовому засіданні позивачем, станом на 29.04.2025 сума боргу по договору лізингу склала 56159,22грн., що стало підставою для повернення вказаного вище автомобіля за актом приймання-передачі предмету лізингу від 29.05.2025.
Відповідно до довідки АТ «Акцент Банк» б/д б/н станом на 11.08.2025 за договором фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021, лізингоотримувач ОСОБА_3 , предмет лізингу автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 заборгованості до сплати немає. Лізинговий договір № APNK000000000130072 від 23.04.2021, предмет лізингу автомобіль марки FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 було повністю виплачено. Лізингоотримувач ОСОБА_3 сплачувати даний автомобіль не повинен.
Згідно з повідомленням РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 15.10.2025 №31/30/07/1326-аз/08-2025 за відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в період з 20.04.2021 по 14.10.2025, зазначений автомобіль обліковувався за наступними особами: АТ «Акцент-Банк» (28.04.2021-09.07.2025); ОСОБА_4 ( НОМЕР_3 ); ОСОБА_5 (20.09.2025 - по теперішній час).
Відповідно до консультаційного висновку оцінювача про вартість ТОВ «Реал Експерт» від 02.10.2025 ринкова вартість т/з FORD, модель FOCUS C-MAX номер кузову НОМЕР_1 становить 191 700,00 грн.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.
Відповідно до ч.4 ст.65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У Постанові від 07.10.2020 у справі № 752/7501/18, Верховний Суд вказав, тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідна позиція закріплена, зокрема, і в Постанові КЦС ВС від 24.05.2022 у справі №333/911/20.
В постанові ВС від 19.05.2022 у справі № 203/284/17, висвітлена наступна позиція: «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, вони повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя».
Договір лізингу укладено шляхом підписання між сторонами заяви про надання послуг з фінансового лізингу яка з додатками та Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк» становить договір фінансового лізингу (самі умови банку в матеріалах справи відсутні).
Відповідно до п.1.1.1, 1.1.2 договору лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу автомобіль згідно специфікації викладеною в додатку №1, строк лізингу 60 місяців з моменту підписання додатку №2.
Відповідно до п.1.1.4 Договору лізингу період сплати з 10 по 15 число кожного місяця. Датою початку щомісячного платежу сторонами визначено 23.04.2021, а закінчення 23.04.2026, що підтверджується додатком №2 до договору.
В специфікації та акту приймання передачі від 28.04.2021 сторони підтвердили факт передачі автомобіля марки FORD, модель FOCUS C-MAX, рік випуску 2005, колір сірий, тип пального бензин, об'єм двигуна 1596 куб.см, КПП механічна, номер кузову НОМЕР_1 лізингоодержувачу відповідачу у справі. В акті вказано, що автомобіль, що передається в справному стані, без ушкоджень, комплектація перевірені й відповідає заводській, лізингоодержувач претензій до лізингодавця і технічного стану автомобіля не має.
Згідно положень ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
З огляду на зазначене та враховуючи параграф 1 глави 58 ЦК України вбачається, що у частині другій статті 806 ЦК України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфа 1 глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Таку правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2023 року у справі №465/1231/22 (провадження № 61-6251св22).
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97 від 16.12.1997, що діяв в період укладення договору, далі - Закон 723).
Лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингооодержувачу. Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця (ст.4 Закону 723).
Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним значеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше (ч.2 ст.8 Закону 723).
З наданих позивачем копій квитанцій вбачається, що були сплачені кошти з призначенням платежу «надходження готівки в погашення кредитів. 29099712198524», «переказ готівки за платіжними картками», отримувач ОСОБА_3 . Деякі квитанції датовано після дати 06.05.2024 розірвання шлюбу (17.09.2024 - сума 5100грн., платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_3 , 04.11.2024 - сума 5100грн., платник ОСОБА_1 , сума 5100грн., отримувач ОСОБА_3 , 16.05.2025 - сума 48512грн., платник ОСОБА_7 , отримувач ОСОБА_3 , 21.05.2025 - сума 9000грн., платник ОСОБА_7 , отримувач ОСОБА_7 , отримувач ОСОБА_3 ).
Суд зауважує, що сума договору фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021 складає 311192,82 грн., а ціна в договорі купівлі-продажу т/з №7457/25/008066 від 27.06.2025 за згадане вище авто склала 153000 грн., що відповідає ціни за додатком №1 до договору фінансового лізингу.
Сторони не заперечують, що використовували вказане авто в інтересах сім'ї та сплачували кошти в т.ч. після розірвання шлюбу. Відповідач, без письмової згоди позивача виконавши умови договору фінансового лізингу № APNK000000000130072 від 23.04.2021, фактично передала право на майнові права по такому договору, що мало наслідком придбання такого авто з боку ОСОБА_4 .
Отже, в результаті вказаних дій з боку відповідача позивач залишився без майна та коштів, що свідчить про порушення його прав. Презумпція спільності права власності подружжя на спірне майно знайшло своє підтвердження.
Разом з тим, з огляду на фактичне розпорядження вказаним майном відповідачем за вказаними правочинами воно не оформлено у власність подружжя, а тому не може бути задоволена вимога про визнання т/з марки FORD модель, FOCUS C-MAX, номер кузову НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 придбаний у період шлюбу за договором фінансового лізингу, об'єктом спільної сумісної
власності подружжя.
Однак наявні підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача грошової
компенсації частки ринкової вартості автомобіля в сумі 95850,00 грн., а також сплачені судові витрати.
Стороною відповідача на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому суд приймає такий висновок як належний доказ у справі в якому ринкова вартість авто складає 191700,00грн.
Крім того, на користь позивача слід віднести сплачені ним витрати в сумі 3000,00 грн. за консультаційний висновок оцінювача про вартість авто.
Відповідно до ст.141 ЦПК України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн. покласти на відповідача.
Що стосуються вимог, про стягнення судового збору за забезпечення позову в розмірі 677,58 грн., то вони відносяться на рахунок сторони позивача, оскільки заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд, -
Позов представника позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Акціонерне товариство «Акцент - Банк», про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки ринкової вартості автомобіля (марки FORD модель, FOCUS C-MAX, номер кузову НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) в сумі 95850 (дев'яносто п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., витрати сплачені за консультаційний висновок в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. та понесені судові витрати у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 .
Третя особа: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», адреса: м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080.
Суддя А.А. Лагода