Справа №487/9640/25
Провадження №2/487/939/26
(ЗАОЧНЕ)
20.04.2026 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Щербини С.В.,
за участі секретаря судового засідання - Брижатої А.С.,
за відсутності учасників справи, належним чином повідомленими про місце, дату та час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Обгрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що вона є наймачем домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 виданого на підставі Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської Ради №674 від 27 жовтня 2000 року «Про переоформлення особового рахунку» на житлову площу, яка складається з чотирьом кімнат, житлова площа 50,8 кв.м., та підставі договору №99 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду виданий КЖЕП Центрального району мі Миколаєва від 28.08.2023 року.
Відповідно до відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку виданих Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської раді| №19.04-06/69871/2025 від 26 листопада 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - наймач; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка позивача (відповідач по справі); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - внучка; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - син; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - дочка.
Відповідачка хоча і зареєстрована у квартирі, але фактично не проживає з лютого 2000 року, що підтверджується актом про не проживання засвідченого ОСББ «АЛМАЗ-1» та сусідами.
Вказує, що оскільки, за адресою спірної квартири відповідач не проживає, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються за неї, тому вона змушена звернутися за захистом до суду.
Враховуючи вищевикладене, просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такою що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 лютого 2026 року прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі за вказано позовною заявою, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження.
Наступною ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідачка до суду не з'явилась, про причини своєї неявки не повідомила. Про розгляд справи повідомлялась шляхом направлення судових повісток за місцем її реєстрації, які повернулись до суду із відміткою про відсутність адресата та оголошенням на офіційному веб-сайті судової влади України, що свідчить про повідомлення її належним чином про дату, час та місце розгляду справи,
Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалив розглядати справу в заочному порядку.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що 28 серпня 2023 року між КЖЕП Центрального району м. Миколаєва та ОСОБА_1 укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду №99.
Відповідно до умов договору наймодавець надає наймачу і членам його сім'ї, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у безстрокове користування житло, чотирикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Відділом обліку та розподілу житла Виконкому Миколаївської міської ради видано Свідоцтвом №533 на підставі рішення виконкому міської ради №674 від 27 жовтня 2000 року про переоформлення особового рахунку на гр. ОСОБА_1 на житлову площу, яку вона займає, що складається з 4-х кімнат житловою площею 50,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з правом укладення договору найму житлової площі.
Особовий рахунок, відкритий раніше на цю житлову площу на ім'я гр. ОСОБА_6 закрито.
Витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні виданому на підставі заяви ОСОБА_1 підтверджується, що відповідно до відомостей Реєстру Миколаївської міської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Актом про не проживання від 26 листопада 2025 року підписаного ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтверджується, що ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з лютого 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Вирішуючи позовні вимоги суд приходить до наступного.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powelland Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).
Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними, а в своїй сукупності достатніми, оскільки такі містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог та підтверджують наявність підстав для задоволення позову.
Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою житла позивача завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб. Вирішити проблему в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості, оскільки місце перебування відповідача наразі невідомо.
Судом не встановлено поважності причин довготривалої відсутності відповідача за вказаною адресою, матеріалами справи підтверджується, що він припинив ставитися до спірного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання.
Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Виходячи з вищенаведеного, принципів розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки за матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з лютого 2000 року фактично не проживають за вказаною адресою реєстрації, комунальних послуг не сплачує, перешкод в користуванні житлом їй ніхто не чинить, а намірів повернутись для проживання не виявляє.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Щербина