Справа № 930/2807/25
Провадження №2-а/930/3/26
10.03.2026 року м.Немирів
Немирівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Войницької Т.Є.,
за участі секретаря судового засідання Шелест Л.І.
представника позивача Ткачука В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирів адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката - Ткачука Вадима Петровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ткачук В.П. звернувся до суду до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, мотивуючи його тим, що 06.09.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № R55937/5628 про притягнення громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді накладення штрафу у сумі 17 000 грн.
Постанову обгрунтовано наступним: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу"), встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.»
Оскаржуваною постановою визначено, що штраф повинен бути сплачений протягом 30 днів з дня набрання постановою законної сили.
Однак, на адресу ОСОБА_1 оскаржувана постанова не надходила.
24.10.2025року, оновивши мобільний застосунок «Резерв+», ОСОБА_1 дізнався про те, що 06.09.2025 року стосовно нього було винесено постанову № R55937/5628 про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також про те, що термін сплати штрафу сплив та його справу передадуть до виконавчої служби.
У зв'язку з цим позивач звернувся до адвоката Ткачука В.П., який 27.10.2025 року направив адвокатський запит на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою отримання копії постанови № R55937 від 06.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та всіх матеріалів, які стали підставою для винесення даної постанови.
14.11.2025 року адвокат Ткачук В.П. отримав відповідь на адвокатський запит № 9673 від 14.11.2025 року із додатками.
Представник позивача вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Так, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та має обліковий запис у додатку «Резерв+».
Наприкінці серпня 2025 року, оновивши мобільний застосунок «Резерв+», позивач виявив, що в його електронному військово-обліковому документі з'явилась графа «порушення правил військового обліку». Крім того, в графі «причина звернення до Нацполіції» містилась інформація «не прибули за повісткою до ТЦК та СП».
На цей момент позивачеві не було відомо про існування будь-якої постанови, ані її реквізитів, ані повного змісту. У додатку не було інформації щодо суми штрафу, підстав, строків, реквізитів, не було надано жодного документа.
Однак, позивач був переконаний про те, що дане порушення пов'язане із його неявкою за повісткою, врученою йому 01.04.2024 року.
У зв'язку з цим він натиснув у додатку кнопку «подати заяву, щоб сплатити штраф», перебуваючи в переконанні, що як наслідок він отримає реквізити та інформацію щодо можливого адміністративного стягнення.
Проте, після направлення даної заяви через застосунок позивач не отримав ні постанови, ні реквізитів для сплати, тому очікував на їх появу, періодично оновлюючи додаток «Резерв+».
Статус у «Резерв+» не змінювався після 03.09.2025, позивач не отримував від ІНФОРМАЦІЯ_3 чи інших органів подальших повідомлень, очікуючи, що реквізити з'являться.
Лише 24.10.2025 року у додатку «Резерв+» з'явилася інформація, про те, що «термін сплати штрафу сплив, справу буде передано до виконавчої служби».
З метою з'ясування обставин адвокат Ткачук В.ГІ. надіслав адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами запиту позивач вперше отримав: мобілізаційне розпорядження від 04.09.2025 року, відповідь на розпорядження №649 від 05.09.2025 року, акт про оповіщення військовозобов'язаного (на підставі яких було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП) та копію постанови №R55937/5628 від 06.09.2025 року.
Представник позивача зазначив, що на момент подання «заяви про сплату штрафу» позивачем (03.09.2025) мобілізаційного розпорядження від 04.09.2025 року ще не існувало, акт оповіщення також датований пізнішою датою.
Таким чином, на момент, коли позивач 03.09.2025 року подав заяву в якій зазначено, що ОСОБА_1 не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, саме правопорушення, за яке його притягнули до відповідальності (а саме - неявка за викликом, що виник 05.09.2025), ще не відбулося. Постанова прямо посилається на заяву позивача від 03.09.2025, як на підтвердження згоди та факт визнання вини.
На думку представника позивача, за фактом притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності існує хронологічна колізія: заяву про згоду з покаранням позивач подав 03.09.2025, але мобілізаційне розпорядження (що є підставою для виклику) видано тільки 04.09.2025, а акт оповіщення - 05.09.2025, тобто формально на момент заяви порушення (як такого виклику) ще не існувало.
До того ж, постанова не була вручена ОСОБА_1 , не надсилалася поштою, не відображалася в додатку у спосіб, що дозволив би ознайомитися з її текстом.
Більше того, постанова не містить жодного обгрунтування: не наведено доказів, не додано повістки, не описано змісту події, не наведено мотивів, не викладено конкретного нормативного акту, порушення якого йому інкриміновано.
При цьому, як випливає із тексту постанови, в якому начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено лише факт не прибуття ОСОБА_1 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк та місце, зазначені в повістці, відсутні будь-які докази скоєння позивачем даного адміністративного правопорушення, в тому числі не зазначені реквізити та дата вручення повістки, згідно якої позивач мав з'явитися до ТЦК та СП.
Проте, жодної повістки, відповідно до якої ОСОБА_1 був би зобов'язаний з'явитися до ТЦК та СП, позивач у 2025 році не отримував, а тому не міг порушити вимоги абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 не повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, не надано можливості надати пояснення, не забезпечено вручення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Представник позивача вважає, що факт неповідомлення або неналежного повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною, як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури
У даній же ситуації позивач взагалі не повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що прямо порушує вимоги ст. 268 КУпАП.
Щодо мобілізаційного розпорядження від 04.09.2025 року, відповіді на розпорядження №649 від 05.09.2025 року та акту про оповіщення військовозобов'язаного, представник позивача зазначив наступне.
У тексті постанови №R55937/5628 від 06.09.2025 року зазначено про те, що 03.09.2025 року - дата надходження від особи заяви, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
Однак, мобілізаційне розпорядження №649, на основі якого було винесено постанову №R55937/5628 від 06.09.2025 року, та відповідно до якого Немирівську міську раду зобов'язано оповістити позивача про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , було видано 04.09.2025 року, тобто уже після поданої позивачем заяви про визнання ним вчиненого правопорушення.
Водночас, відповідь Немирівської міської ради на розпорядження № 649 із прикріпленим до неї додатком - актом проведення заходів оповіщення, датується 05.09.2025 року, тобто також після даної позивачем заяви про визнання ним вчиненого правопорушення.
Більше того, про факт «проведеного оповіщення» ОСОБА_1 також дізнався лише після отримання відповіді на адвокатський запит 14.11.2025 року, будь-яких дій щодо здійснення його оповіщення працівниками Немирівської міської ради вчинено не було, жодних доказів на підтвердження проведеного оповіщення (в тому числі таких як повістка про виклик до ТЦК та СП) відповідачем не надано.
А тому, на думку представника позивача, ОСОБА_1 не міг порушити та визнати своє порушення приписів документа, якого на час подання заяви, не існувало.Отже, у діях ОСОБА_1 немає ні події, ні складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП, за яке позивача піддано такому суворому стягненню як 17000 грн. штрафу.
Таким чином, в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 не могло бути розпочато, а розпочате підлягало закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно п. 3 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку із зазначеним представник позивача просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №R55937/5628 від 06.09.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Ухвалою судді від 24.11.2025 поновлено позивачу процесуальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, прийнято до розгляду позовну заяву та визначено, що справа буде розглянута у порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
У судовому засіданні - адвокат Ткачук В.П. позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених у ньому.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 10.01.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , взятий на військовий облік з 26.11.2018, має військове звання - солдат, придатний до військової служби за станом здоров'я (05.01.2022, Пр.№1, Наказ МОУ №402/2008 р.), призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 зарахований в запас (26.11.2018, Пр.№6 відповідно до ст.18 п.1.1. ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно витягу з реєстру «Резерв+» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов'язаним, згідно ВЛК від 05.01.2022 придатний, дані уточнено 16.07.2024. Також, міститься відмітка про дату звернення до Нацполіції 06.09.2025 у зв'язку із не прибуттям за повісткою до ТЦК та СП.
З відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 №9673 від 14.11.2025 на адвокатський запит від 27.10.2025 №27/10/25/1 військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 на адресу Немирівської міської ради 04.09.2025 надіслано мобілізаційне розпорядження №649 з метою уточнення облікових даних про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 06.09.2025. Згідно відповіді міського голови В.Качура №03-31-2231 від 05.09.2025 на розпорядження №649 від 04.09.2025 актом про проведення заходів оповіщення встановлено, що на момент оповіщення 05.09.2025 ОСОБА_1 відсутній за місцем реєстрації. ОСОБА_1 у термін, зазначений в мобілізаційному розпорядженні №649 не з'явився. У зв'язку із чим до АІТС «Оберіг» внесено інформацію про порушення Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1
04.09.2025 за №649 ІНФОРМАЦІЯ_7 видано розпорядження про здійснення оповіщення військовозобов'язаних з метою уточнення облікових даних, задекларована адреса яких територіально належить до Немирівської міської ради, про їх виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 та забезпечити їх прибуття 06.09.2025 о 10:00 год за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 .
Згідно акту проведення заходів оповіщення за результатами оповіщення, проведеного 05.09.2025, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , відсутній за місцем реєстрації.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № R55937/5628 від 06.09.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на підставі заяви особи, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її від 03.09.2025, за те що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»), встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Таким чином ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст.2КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 1 Постанови від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Положеннями ч. 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20, позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.
Відповідно до ст. 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КпАП вищевказані обставини встановлюються на підставі доказів.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст. 235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Об'єктом такого правопорушення є суспільні відносини у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, які з урахуванням частини 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частиною 13 ст. 2 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, полягають у неприбутті громадян за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці в тому числі і для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду та /або відмови у проходженні обов'язкового медичного огляду.
Указана правова норма є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативних актів, які встановлюють правила поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 17 березня 2014 року оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року та від 30.12.2022 року № 1487.
У постанові № R55937/5628 від 06.09.2025 зазначено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»), встановлений абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку;
3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
4) місце, день і час явки за викликом;
5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку;
6) реєстраційний номер повістки;
7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Згідно ч.3 ст.17 Закону України «Про оборону України» громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Згідно ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно абз. 2, 3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та згідно розпорядження №649 від 04.092025 зобов'язаний був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення облікових даних.
Разом з тим, абзац сьомим частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає обов'язку з'явлення військовозобов'язаного до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.
Також, зазначена у постанові № R55937/5628 від 06.09.2025 ст.22 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» регламентує «Граничний вік перебування на військовій службі».
Згідно абз. 6 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Також, абз. 2 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Після набрання чинності 18 травня 2024 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким внесені зміни до низки законодавчих актів, зокрема Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у військовозобов'язаних виник обов'язок протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, уточнити свої облікові дані,тобто з 18.05.2024 до 16.07.2024.
З витягу з «Резерв+» встановлено, що ОСОБА_1 дані уточнив вчасно (16.07.2024).
Разом з тим, в постанові № R55937/5628 від 06.09.2025 зазначено, що 03.09.2025 від ОСОБА_1 через електронний кабінет військовозобов'язаного надійшло повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил військового обліку (законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію). Постанова винесена на підставі заяви, в якій він зазначив, що не оспорює допущене порушення та згодний на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.
Судом встановлено, що постанова № R55937/5628 від 06.09.2025 винесена на підставі ст.279-9 КУпАП.
Відповідно до ст.279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов'язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.
У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв'язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Дослідивши надані докази, судом встановлено, що особою, яка винесла постанову за справою про адміністративне правопорушення, якою притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 за порушення норм ч.3 ст. 210-1 КУпАП, при винесені постанови не з'ясовано обставини справи, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також не з'ясовано інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки повідомлення від ОСОБА_1 надійшло 03.09.2025, розпорядження про його виклик від 04.09.2025, оповіщення проведено 05.09.2025, що передбачає хронологічну невідповідність та зазначені обставини не можуть становити склад адміністративного правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 постановою від 06.09.2025.
Зазначене суперечить принципу правової визначеності та позбавляє суд можливості визначити суть інкримінованого правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
При розгляді адміністративних справ керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки повинні керуватись положеннями ст.ст.245,280 КУпАП, відповідно до яких завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст.ст.251,252 КУпАП, зобов'язані з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом і правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Натомість, в порушення ст.ст.245,251,252,280 КУпАП відповідач повно і об'єктивно не з'ясував обставини справи, не з'ясував чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також не з'ясував інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не оцінив докази по справі.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 року по справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016) вказав наступне. Так, згідно ст.7,254,258 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Верховним Судом зазначено, що у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб'єкта владних повноважень в силу приписів статті 77 КАС України покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову. Докази, надані відповідачем по справі мають бути належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до положень ст.9 Конституції Українитаст.17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Згідно ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
За таких обставин, суд уважає факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 210-1 КУпАП не доведеним.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що постанова №R55937/5628 від 06.09.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі про адміністративне правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн., за вчинення ним правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не ґрунтується на доказах та їх аналізі, а тому підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу на те, що висновок про виявлення факту правопорушення, повинен робитись виключно за умови достатності даних, що вказують на наявність складу правопорушення, елементом якого є винні дії суб'єкта правопорушення.
Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року), суд у цій справі, як і у кримінальному провадженні, має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд, дійшов висновку про недоведеність наявності події та складу адміністративного правопорушення, за яке позивач притягнутий до відповідальності, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 288 КУпАП перевірка законності та обґрунтованості постанови по справі про адміністративне правопорушення судом здійснюється у порядку, встановленому КАС України.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3ст.210-1 КУпАП, суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування постанови та достатність підстав для їх задоволення із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст. ст. 245, 247, 251, 252, 254, 256, 280, 283 КпАП України, ст. ст. 2, 7, 9, 72-77, 90, 229, 242-246, 286 КАС України, суд -
Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ткачука Вадима Петровича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R55937/5628 від 06.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді 17000 грн. штрафу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 16.03.2026.
Суддя Т. Є. Войницька