Справа № 292/249/26
Провадження № 2/292/274/26
22 квітня 2026 року с-ще Пулини
Пулинського районного суду Житомирської області
головуюча суддя Гуц О.В.,
секретар судового засідання Риданова Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в селищі Пулини цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2026 року позивач ТОВ "ФК "Суперіум" звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи його тим, що 09.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № Z70.221.72031, згідно якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 25 835 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язався одержати кредит та повернути його з процентними платежами і комісіями згідно умов цього Договору.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, натомість позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15.11.2023 складає 71 806 грн.
Згідно договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум», право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № Z70.221.72031 від 09.12.2016, в якому відповідач виступає позичальником. Таким чином, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право вимоги до відповідача та стало новим кредитором за вищевказаним договором.
Загальна сума заборгованості відповідача у відповідності до Реєстру боржників до договору факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023 за кредитним договором № Z70.221.72031 становить 71 806 грн та складається із: заборгованості за основним боргом - 19136,35 грн, заборгованості за відсотками - 21150,85 грн та заборгованості за комісіями - 31518,80 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в загальному розмірі 71 806 грн. та судові витрати у розмірі 2662,40 грн.
Ухвалою судді від 26.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд її призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
20.04.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шморгуна О.П. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з вказаною заборгованістю, посилаючись на те, що він частково погашав платежі за кредитним договором, основна сума погашення йшла на погашення відсотків, однак доказів на підтвердження того, в якій сумі та з якою періодичністю, як зараховувалися платежі позивачем не надано. З наданої позивачем довідки про заборгованість боржника від 13.03.2026 не вбачається за якою саме відсотковою ставкою нараховувалися відсотки на залишок тіла кредиту за користування кредитом. Крім того, відсутні належні докази, які б підтверджували правильність нарахування первісним кредитором відсотків за кредитним договором, зокрема в частині визначення періоду такого нарахування, а також сум, з яких виходив первісний кредитор, нараховуючи такі відсотки. На підтвердження заборгованості позивачем надано лише довідку-розрахунок заборгованості, яка не відображає ні період, за який здійснювалось нарахування відсотків, ні відсоткову ставку, на яку згідно договору мають нараховуватись відсотки. Також, враховуючи те, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг, положення договору про встановлення плати за обслуговування кредиту та кредитної заборгованості, визначеної у графіку щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними відповідно до частин 1,2 ст.11, ч.5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування". Виходячи з принципів справедливості та добросовісності, вважає, що на відповідача (позичальника) не може бути покладено обов"язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактино не замовлялись і які банком фактично не надавались. Крім того, позивач, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, зокрема, і виписки з особового рахунку відповідача, на підставі яких можна було б встановити заборгованість відповідача, а також розмір заборгованості у разі її наявності. Також просить звернути увагу і на строки позовної давності, оскільки договір кредиту №Z70.221.72031 укладено 09.12.2016 строком на 48 місяців, тобто перебіг строку позовної давності розпочався з дня закінчення терміну кредитування, а саме з 2020 року. Договір факторингу № 15/11/23 укладено 15.11.2023, а з позовною заявою позивач звернувся до суду 25.03.2026. Враховуючи викладене, просить суд позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення. Разом з відзивом на позовну заяву представник позивача надіслав до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, посилаючись на те, що він як представник позивача ознайомився з позовною заявою та доданими письмовими доказами в електронному вигляді 07.04.2026, а тому строк для подачі відзиву на позовну заяву пропущено з поважних причин.
Своїм правом на подання відповіді на відзив в порядку ст. 179 ЦПК України позивач не скористався.
У судове засідання представник позивача не з"явився, у позовній заяві просить розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, не заперечує проти прийняття заочного рішення.
Відповідач та його представник у судове засідання, призначене на 22.04.2026, не з"явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Будь-яких заяв та клопотань від них на адресу суду не надходило.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
З викладених обставин суд вирішує справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов наступного висновку.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 09.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» (далі - банк) та ОСОБА_1 (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № Z70.221.72031.
Відповідно до умов п. 1.1 зазначеного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 25835 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов"язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Банк надає позичальнику кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців (п. 1.2).
Сторони погодили, що за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,50% (маржу банку) (п. 1.3).
Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,50 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,0000 % (п. 1.4).
Відповідно до п.1.11 договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Також у даному кредитному договорі сторони узгодили графік щомісячних платежів за кредитним договором.
Відповідачем 09.12.2016 року також підписано згоду фізичної особи-суб"єкта кредитної історії, заяви та довідку-повідомлення, якою він підтвердив, що кредитодавець ПАТ "Ідея Банк" до підписання кредитного договору надав йому в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та графік щомісячних платежів за кредитним договором. Своєю заявою № Z70.221.72031 від 09.12.2016 ОСОБА_1 приєднався до договору добровільного страхування життя №НПБ130801 від 23.05.2014. №овідку повідомлення 09.12.2016 ОСОБА_1 також було укладено договір добровільного страхування життя, на випадок смерті в результаті нещасного випадку.
Згідно з ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту від 09.12.2016 ПАТ "Ідея Банк", на виконання умов договору кредиту, надало відповідачу грошові кошти у сумі 22464,35 грн та кошти на страховий платіж в сумі 3370,65 грн.
15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, згідно з яким АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» право вимоги до боржників, у тому числі за кредитним договором №Z70.221.72031 від 09.12.2016, укладеним з відповідачем.
Згідно витягу з реєстру боржників № 1 до вказаного договору факторингу до ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» перейшло право вимоги за кредитним договором №Z70.221.72031 від 09.12.2016 у розмірі 71806 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом - 19136,35 грн, заборгованості за відсотками - 21150,85 грн та заборгованості за комісіями - 31518,80 грн.
Як вбачається з платіжної інструкції № 889 від 16.11.2023 ТОВ «ФК «Суперіум» перерахувало на рахунок АТ «Ідея Банк» грошові кошти в розмірі 2 230 617 грн, в графі «призначення платежу» зазначено: «оплата згідно з договором факторингу № 15/11/23 від 15.11.2023».
Відповідно до наданої позивачем довідки за заборгованістю боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № Z70.221.72031 від 09.12.2016,відповідач має заборгованість у розмірі 71806 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом в розмірі 19136,35 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 21150,85 грн та заборгованості за комісіями в розмірі 31518,80 грн.
17.03.2026 ТОВ "ФК "Суперіум" на адресу ОСОБА_1 надіслано досудову вимогу №21-03/25-259 про сплату заборгованості за кредитним договором № Z70.221.72031 від 09.12.2016 у розмірі 71806 грн.
Згідно наданої АТ "Ідея Банк" на виконання ухвали суду від 26.03.2026 виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 09.12.2016 по 15.11.2023 відповідач частково сплатив кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № Z70.221.72031 від 09.12.2016 в загальному розмірі 8424,61 грн.
Як вбачається з наданого позивачем згідно ухвали суду розрахунку заборгованості по кредиту № Z70.221.72031 заборгованість відповідача перед АТ "Ідея Банк" станом на 15.11.2023 складає 71 806 грн, в тому числі: прострочений борг - 19136,35 грн, прострочена процентна комісія - 21150,85 грн та прострочена комісія за обслуговування кредиту з 09.12.2017 - 31518,80 грн.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1статті 626 Цивільного кодексу України).
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Поданими доказами позивачем доведено виконання зобов'язань первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі, а саме відповідачу надано кредит в розмірі 25 835 грн шляхом перерахування на його картковий рахунок.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
15.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Суперіум» укладено договір факторингу №15/11/23, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Суперіум» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі, і за кредитним договором №Z70.221.72031 від 09.12.2016, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №15/11/23 від 15.11.2023, ТОВ «ФК «Суперіум» набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором №Z70.221.72031 від 09.12.2016 в сумі 71806,00грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 19136,35 грн, заборгованості за відсотками 21150,85 грн, заборгованості за комісіями 31518,80 грн.
Суд визнає, що копія договору факторингу та реєстру права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2026 року викладеними у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25).
З виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 сплачував кошти за кредитним договором.
Суд зауважує, що виписка з банківському рахунку є належним доказом користування кредитними коштами та наявності заборгованості, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання ним своїх обов'язків з погашення кредиту.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 71806,00 грн., що складається із заборгованості за основним боргом 19136,35 грн, заборгованості за відсотками 21150,85 грн, заборгованості за комісіями 31518,80 грн.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд звертає увагу на те, що відсотки за користування кредитом позивачем нараховувалися в межах строку дії договору та за відсотковою ставкою, погодженою сторонами.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 40 287,20 грн., з яких: тіло кредиту - 19136,35 грн та проценти - 21150,85 грн.
Щодо стягнення заборгованості по нарахованій та несплаченій комісії в розмірі 31518,80 грн. суд зазначає наступне.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року (справа №204/224/21) виснував , що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2024 у справі №753/25744/21).
Оскільки в кредитному договорі не обумовлено за перелік яких саме послуг позичальник повинен сплачувати комісію в сумі 31518,80 грн, тому таку умову кредитного договору слід вважати нікчемною та такою, яка суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
Враховуючи, що позивач надав відповідачу обумовлені договором від 09.12.2016 грошові кошти, шляхом перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, натомість відповідач свої зобов'язання з повернення коштів за договором не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 40 287,20 грн., з яких: заборгованості за основним боргом 19136,35 грн та заборгованості за відсотками 21150,85 грн, а в решті позовних вимог відмовити.
Щодо доводів представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем пропущено процесуальний строк звернення з позовною заявою до суду, суд зазначає наступне.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У ч. 1 ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин, строк якого неодноразово продовжувався.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність), продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із позовом.
Законом України № 4434-ІХ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, виключено п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлювалось, що в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.
З позовною заявою до відповідача позивач ТОВ "ФК "Суперіум" звернувся до суду 25.03.2026.
Враховуючи продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) суд вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості продовжено та позивачем при зверненні до суду із позовом не пропущено.
Таким чином, доводи представника відповідачки у вказаній частині є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір", із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі (40287,20/71806,00)х2662,40= 1493 грн 75 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 599, 610, 629, 634, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 8, 10-13, 81, 82, 83, 89, 141, 178, 247, 258, 259, 263, 265, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Суперіум" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія" Суперіум" (код ЄДРПОУ: 42024152, місце знаходження: 04053, місто Київ, Вознесенський узвіз, 23-А, нежитлове приміщення № 35А) заборгованість за кредитним договором № Z70.221.72031 від 09.12.2016 у розмірі 40 287(сорок тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 20 копійок та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1493 (одна тисяча чотириста дев"яносто три) гривні 75 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає
законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Гуц