справа № 359/10751/25 головуючий у суді І інстанції Чирка С.С.
провадження № 22-ц/824/8545/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
23 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чирки С.С., у м. Бориспіль, Київської області, повний текст рішення складено 26 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про відшкодування шкоди, -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь понесені додаткові витрати на медичні обстеження та придбання ліків у загальній сумі 17 010,19 грн. та заподіяну моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 в 1968 році, у 6 років були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті № 1298, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом ІІ групи з дитинства (довічно). Рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні шкоди ОСОБА_1 було визнано ПАТ «Київенерго», а за ОСОБА_1 було визнано право на відшкодування шкоди в зв'язку з втратою працездатності згідно правил ст. 462 ЦК УРСР. Крім цього, рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року за ОСОБА_1 було визнано право на санаторно-курортне лікування, а ПАТ «Київенерго» було зобов'язано сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень. Зважаючи на те, що ПАТ «Київенерго» ігнорує та несумлінно виконує покладені на нього рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року, обов'язки по відшкодуванню завданої шкоди, ОСОБА_1 змушений самостійно вирішувати питання організації свого лікування у санаторно-курортних закладах в період у відповідності до рішення суду, шляхом придбання за власні кошти санаторно-курортних путівок у санаторії, для отримання та проходження відповідного санаторно-курортного лікування. В 2025 році позивач поніс додаткові витрати на лікування, придбання ліків та медичні обстеження. ОСОБА_1 у досудовому порядку, звертався 31 травня 2025 року до відповідача з письмовою заявою про відшкодування понесених витрат на ліки, медичні препарати та дослідження, а тому відповідач, знав про витрати позивача, проте свої зобов'язаним вкотре проігнорував, жодної відповіді на звернення не надав, кошти не сплатив. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 10 000,00 грн., оскільки бездіяльність відповідача лише поглиблює критичне моральне становище особи з інвалідністю та примушує до постійних страждань, вже на протязі десятків років позивач змушений звертатися до суду за захистом порушених прав.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на його користь понесені додаткові витрати на медичне обстеження та придбання ліків на загальну суму 16 378,47 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ «ДТЕК Київські електромережі» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ «ДТЕК Київські електромережі» зазначає, що позовні вимоги щодо оплати ліків не могли бути задоволені судом першої інстанції, оскільки копія товарних чеків, доданих до позову, не відповідають вимогам п. 2 розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.01.2016 № 13 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 220/28350, який визначає обов'язкові реквізити, які має містити товарний чек, зокрема такі, як найменування суб'єкта господарювання, позначення форми оплати (готівкою, електронним платіжним засобом, у кредит тощо) та сума коштів за цією формою оплати та валюту операції. Тобто, із зазначених документів не вбачається, що ліки були придбані позивачем і саме для нього, а не для іншої особи. Щодо розміру моральної шкоди, вказує, що позивач взагалі не наводить жодних аргументів та розрахунків чому саме він вважає, що йому завдана моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн., обмежившись, виключно зазначенням даної суми в прохальній частині позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи з дитинства довічно, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 5).
Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року за ОСОБА_1 визнано право на санаторно-курортно лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень. Зобов'язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень (а.с.6-7).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивачем у 2025 році понесені витрати на придбання ліків та медичні обстеження на загальну суму 16 378,47 грн., що підтверджується копіями фіскальних чеків, які містяться у матеріалах справи.
З урахуванням долучених позивачем копії рецептів, копій направлень та консультативних висновків спеціалістів, встановлено, що всі ліки, копії фіскальних чеків про придбання яких містяться в матеріалах справи, позивачу було рекомендовано на прийом на підставі консультаційних висновків спеціалісті та відповідних рецептів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених додаткових витрат на медичне обстеження та придбання ліків на загальну суму 16 378,47 грн. є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню. Натомість у задоволення вимог в частині стягнення витрат на придбання «Нурофен Форте таблетки по 400 мг.» за фіскальним чеком від 23 лютого 2025 року на суму 150,20 грн. та «Дипрослан суспензія» на суму 481,52 грн. за фіскальним чеком від 17 квітня 2025 року належить відмовити, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази призначення їх позивачу. Крім того, позивачем в ході розгляду справи доведено, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягала в хвилюваннях, вживанні додаткових зусиль та заходів для відновлення порушених прав. Враховуючи суть позовних вимог, тривалість моральних страждань позивача, час та зусилля, витрачені для відновлення порушених прав позивача, необхідність змін звичного способу життя позивача, суд виходячи з принципу розумності, виваженості і справедливості вважав, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення та з відповідача на користь позивача належить стягнути моральну шкоду у розмірі у 10 000,00 грн.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка в силу вимог ст. 22 ЦК України вважається загальною або універсальною. Так, у ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 676/518/17).
За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
На підтвердження свої позовних вимог позивачем надано копії рецептів, копій направлень та консультативних висновків спеціалістів.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у 1968 році, у віці 6 років позивачу були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті № 1298, що станом на 1968-1969 рік належав Київській міській електромережі "Київенерго", внаслідок чого йому встановлено 2 групу інвалідності з дитинства довічно. На підставі рішення Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року визнано за ОСОБА_1 право на санаторно-курортне лікування, лікування в медичних закладах, компенсацію на придбання ліків, зобов'язано відповідача - Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Київенерго» сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень, зобов'язано сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування довічно.
Разом з тим з наданих копії рецептів, копій направлень та консультативних висновків спеціалістів, не вбачається, що вказані ліки були призначені саме у зв'язку з завданням тяжких тілесних ушкодженнь в трансформаторному пункті № 1298.
Єдиним доказом, який засвідчує звернення позивача за медичної допомогою у зв'язку з отриманим в 1968 році каліцтвом є виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 09 червня 2025 року, де позивачу було рекомендовано тривале використання мазей та гелей на основі антибактеріальних та кортикостиреоїдних засобів у зв'язку з ампутаційними куксами верхньої третини правої верхньої кінцівки та ампутаційними куксами лівої та правої стопи внаслідок електротравми отриманої в дитинстві (1968 рік).
Однак, наявні в справі докази не підтверджують, що позивачу у зв'язку з зазначеним у виписці із медичної карти від 09 червня 2025 року призначались конкретні медичні препарати, в тому числі і ті, чеки про купівлю яких позивач надав суду (а.с. 17).
Усі ліки, копії фіскальних чеків на купівлю яких містяться в матеріалах справи, позивачу було рекомендовано на прийомі на підставі консультаційних висновків спеціалісті та відповідних рецептів, не пов'язаних із лікуванням наслідків травм отриманих в 1968 році. Доказів протилежного позивач суду не надав.
Так, відповідності до наданого суду консультаційного висновку від 23 липня 2024 року у позивача діагностовано цукровий діабет середньої важкості, згідно з консультативним висновком від 14 липня 2025 року у позивача діагностовані хвороби печінки та жовчного міхура, згідно з випискою з медичної карти стаціонорного хворого від 29 листопада 2022 року в позивача діагностовано кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня, остаохондроз шийного та грудного відділів хребта, торакалгія, аутовмунний тиреоїдит, у зв'язку з чим було призначене відповідне лікування (а.с.14-16)
Зі змісту зазначених висновків та виписки не вбачається, що виявлені захворювання є наслідком травми отриманої позивачем в 1968 році в електропідстанції.
Щодо стягнення моральної шкоди апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами 2 - 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач постійно ігнорує та несумлінно виконує покладені на нього судовим рішенням обов'язки і такі протиправні дії змушують позивача звертатися до суду для захисту своїх інтересів.
Стверджуючи про протиправність таких дій, позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження душевних хвилювань, моральних страждань, які б виникли у зв'язку з обставинами, з якими він пов'язував спричинення йому моральної шкоди.
Долучені до справи докази не свідчать про бездіяльність ПАТ «ДТЕК Київські електромережі», пов'язану з невиконанням рішення суду щодо обов'язку сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування, лікування у медичних закладах, придбання ліків саме у зв'язку з травмами отриманими позивачем в 1968 році в електропідстанції.
Вказуючи про протиправність дій відповідача та заявляючи при цьому вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач надав суду заяву звернення, з якою він звертався до відповідача та просив відшкодувати йому витрати на придбання ліків в сумі 8 700,17 грн. та витрати на побутовий та звичайний догляд у розмірі 30 000,00 грн. При цьому посилався на рішення Залізничного районного народного суду м. Києва від 02 вересня 1969 року, яким винним у заподіянні шкоди визнано відповідача. За позивачем було визнано право на відшкодування шкоди.
Разом з тим, зазначеного судового рішення матеріали справи не містять і позивачем даного рішення суду надано не було, що позбавляє суд можливості надати оцінку встановленим вказаним судовим рішенням фактам та покладеним на відповідача обов'язкам, з точки зору їх дотримання відповідачем, а відтак і наявності підстав до відшкодування моральної шкоди.
Посилаючись в позовній заяві на рішення Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року, як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, позивач не звернув уваги, що вказаним рішення відповідача зобов'язано сплачувати позивачу витрати на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік, лікування в медичних закладах та придбання ліків, що пов'язано саме з отриманням позивачем травми в 1968 році в електропідстанції.
Зазначене судове рішення не зобов'язує відповідача проводити виплати позивачу на побутовий догляд, про які зазначалось в заяві зверненні від 31 травня 2025 року (а.с. 18).
Як було зазначено вище, витрати на медикаменти та медичні обстеження, у зв'язку з якими позивач звертався до відповідача про їх компенсації в заяві від 31 травня 2025 року та які просив стягнути в позовній заяві - не пов'язані з лікуванням наслідків отриманої в 1968 році травми. Надані суду консультативні висновки та виписки стаціонарного хворого не містять посилання на обставини, які б свідчили про пов'язаність встановлених діагнозів позивача з отриманою ним в 1968 році травмою в електропідстанції (а.с. 14-16).
Виплата відповідачем компенсації санаторно-курортного лікування позивача, обов'язок щодо якої покладено на відповідача рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року, не є предметом спору у зазначеній справі, оскільки позивач не просив суд стягнути такі витрати з відповідача і в поданій суду заяві від 31 травня 2025 року позивач не звертався до відповідача з вимогою компенсувати такі витрати (а.с. 18).
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ПАТ «ДТЕК Київські електромережі»сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, а позивач звільнений від сплати судового збору, відповідачу необхідно компенсувати судовий збір за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про відшкодування шкоди відмовити.
Компенсувати Приватному акціонерному товариству «ДТЕК Київські електромережі», місце знаходження: м. Київ, вул. Новоконстянтинівська,20, ідентифікаційний код 41946011 за рахунок держави судовий збір у розмірі 3 633,60 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.