1[1]
18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження заапеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року,-
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 до 04 січня 2026 року включно, без альтернативи внесення застави.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на даний час відсутні підстави для зміни ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки наявні обґрунтовані підстави настання встановлених ризиків у такому разі. Зокрема, обвинувачений ОСОБА_5 не має на утриманні малолітніх, неповнолітніх, недієздатних чи непрацездатних утриманців, не одружений, офіційно не працює, що вказує на відсутність міцних соціальних зв'язків.
Із матеріалів кримінального провадження убачається, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке відповідно до санкції п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у випадку визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не в змозі забезпечити його належної процесуальної поведінки, тобто є необхідним у цій конкретній справі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ОСОБА_5 ,перебуваючи на волі, може переховуватись від суду з метою уникнути покарання за злочин, у вчиненні якого він обвинувачується.
Ризик переховування від суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого, який є переселенцем, наявність місця реєстрації, родинні зв'язки, роботу, міцні соціальні зв'язки, не судимий в силу ст. 89 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 , вивчивши надані в копіях необхідні матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, оскільки прокурором доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, і доводи апелянта про відсутність даних, які ставили би під сумнів належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 у разі зміни йому запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Зважаючи на наведене, підстав вважати, що менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим належну процесуальну поведінку, колегія суддів не вбачає.
Судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Обставини, зазначені обвинуваченим в апеляційній скарзі, не можуть бути беззаперечними підставами для скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки вони не виключають наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема наявність соціальних зв'язків та родинних зв'язків, роботи, не зменшують ризики невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків у разі зміни йому запобіжного заходу на більш м'який.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025 року та зміни обвинуваченому запобіжного заходу, а тому апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 331, 404, 405, 407, 418, 419, 421 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2025року- без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/2966/2026
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_6
Доповідач: ОСОБА_1