Справа № 161/2021/26
Провадження № 2/161/2802/26
21 квітня 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Черняка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі - відповідач) укладено кредитний договір № 591831588 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на суму 3000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами. В подальшому, сума кредиту була збільшена до 8000 грн.
Станом на сьогоднішній день заборгованість за кредитним договором не погашається, проценти за користування кредитними коштами позичальником не сплачуються, в результаті чого утворилась прострочена заборгованість.
28.11.2018 року первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача до ТОВ «Таліон Плюс» згідно договору факторингу №28/1118-01 (продовжено рядом додаткових угод, право вимоги до відповідача передано згідно реєстру №85 від 23.06.2020 року).
05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», згідно договору факторингу №05/0820-01 (реєстр вимоги № 9 від 30.05.2023 року).
11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача перейшло до позивача (реєстр вимоги від 14.07.2025 року).
На підставі наведеного, позивач просить суд, стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у розмірі 22589,60 грн., а також суму понесених судових витрат.
Ухвалою судді від 09.02.2026 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
Станом на дату розгляду справи відзив відповідача на позов не надійшов.
31.03.2026 року ОСОБА_1 подала на адресу суду заяву, відповідно до якої вказала, що вона є дружиною військовослужбовця, має пільги при нарахуванні відсотків та пені по кредиту.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 611, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України.
Судом встановлено, що 28.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 591831588 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на суму 3000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами строком на 14 днів. В подальшому, згідно додаткових угод, сума кредиту була збільшена до 8000 грн. (дата повернення кредиту до 27.02.2020 року) (а.с.10-12).
Відповідач взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконала.
28.11.2018 року первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача до ТОВ «Таліон Плюс» згідно договору факторингу №28/1118-01 (продовжено рядом додаткових угод, право вимоги до відповідача передано згідно реєстру №85 від 23.06.2020 року).
05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», згідно договору факторингу №05/0820-01 (реєстр вимоги № 9 від 30.05.2023 року).
11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача перейшло до позивача (реєстр вимоги від 14.07.2025 року).
Вказані обставини свідчать про те, що на даний час позивач є кредитором у зобов'язанні по виконанню договору і саме йому належить право вимоги до відповідача.
З розрахунку наданого позивачем вбачається, що заборгованість відповідача становить 22589,60 грн., з яких 7999 грн. - тіло кредиту, 14590,60 грн. - прострочені відсотки.
Суд зазначає, що у відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).
Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Розглядуваний кредитний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) позики на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договорами.
Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису (при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або сім-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору.
Доказів того, що платіжна картка, на яку первісним кредитором було здійснено перерахування коштів, належить не відповідачу, останньою суду не надано. Так само і не надано доказів, що кошти на цю картку позивачем не були перераховані.
Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Суд також зауважує, що згідно розрахунку первісного кредитора, ОСОБА_1 здійснила оплату за кредитним договором 10.02.2020 року у сумі 663 грн., 23.02.2020 року - 1173 грн., 13.03.2020 року - 2585 грн. (а.с.15), що також свідчить про обізнаність відповідача про наявну заборгованість та визнання умов договору.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Досліджені судом докази свідчать, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, а тому має право звернення до суду з цим позовом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Непогашення відповідачем заборгованості за кредитним договором свідчить про порушення ним його умов, а також вимог ст. 525 ЦК України, які встановлюють неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань.
Стаття 1050 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
На момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст.1054 Цивільного кодексу України, грошові кошти за кредитним договором не повернула.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Суд ураховує, що погодженим строком кредитування у цій справі є період з 28.01.2020 року по 27.02.2020 року (31 день). Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять. Обставини продовження чи пролонгації строку кредитування позивачем не обґрунтовувалися (ч. 1 ст. 81 ЦПК України) та судом не встановлені.
А тому, суд дійшов висновку, що кредитор у спірних правовідносинах має право на стягнення з позичальника заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, розрахованих виключно в межах строку кредитування.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є дружиною військовослужбовця.
Суд зауважує, що згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2026 року ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 06.07.2023 року.
Частиною п'ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Зважаючи на те, що кредитний договір був укладений 28.01.2020 року, строком повернення коштів визначено 27.02.2020 року (період до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну та початку проходження військової служби чоловіком відповідача), пільги щодо ненарахування відсотків за договором щодо ОСОБА_1 не застосовуються.
Враховуючи розмір погодженої процентної ставки (1,70%) та строк кредитування, сума відсотків за користування кредитом, згідно розрахунку суду складає: 4216 грн. (8000 грн. х 1,70% х 31 день).
Суд ураховує, що загальна вартість кредиту для відповідача за умовами Кредитного договору становить 12216 грн., з яких: 4216 грн. процентів за користування кредитом та тіло кредиту у розмірі 8000 грн.
Також суд ураховує, що відповідач сплатила на виконання кредитного договору 4421 грн (а.с.15). Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором становить 7795 грн.
Враховуючи викладене, позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 918,12 грн. (2662,40 грн. х 7795 грн./22589,60 грн.).
Позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.
В даному випадку, заявлений позивачем розмір витрат з надання професійної правничої допомоги в 7000 грн. підтверджується договором про надання правничої допомоги від 20.08.2025 року та додатковою угодою до нього, актом прийому-передачі наданих послуг (а.с.18).
Суд наголошує, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін.
Крім того, послуги надані адвокатом є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.
Виокремлення адвокатом «вивчення матеріалів справи» (1000 грн.), «підготовка запитів та клопотань» (1000 грн.) як самостійних видів адвокатських послуг є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки та складання позовної заяви», а тому визначення оплати на суму 2000 грн. має бути виключено із загальної вартості наданих відповідачу послуг правничої допомоги.
З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, ціни на ринку адвокатських послуг, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 1725,35 грн. (5000 грн. х 7795 грн./22589,60 грн.), пропорційно до розміру задоволених вимог, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 ЦК України суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість кредитним договором № 591831588 від 28.01.2020 року у розмірі 7795 (сім тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в розмірі 918 (дев'ятсот вісімнадцять) грн. 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п'ять) грн. 35 коп. судових витрат з надання професійної правничої допомоги.
В задоволені решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (м. Київ, вул. Юрія Поправки 6, каб. 13; код ЄДРПОУ 42986956).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення суду складено 21 квітня 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк