Справа № 759/5815/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3630/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
16 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №72026102200000010 від 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна, подане у кримінальному провадженні №72026102200000010, внесеному до ЄРДР 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
З метою забезпечення збереження речових доказів, накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 04.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2026 у справі №759/4912/26, а саме: на автомобіль «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_9 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник володільця майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2026 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні клопотання Київської міської прокуратури про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні №72026102200000010, внесеному до ЄРДР 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України - відмовити повністю.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Адвокат звертає увагу на те, що ОСОБА_6 , як володільця майна, у якого було вилучено його під час обшуку, не було викликано в суд першої інстанції до судового засідання під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, незалежно від того, що в інтересах ОСОБА_6 звернувся з заявою до суду його адвокат ОСОБА_7 з проханням повідомити про час та місце розгляду справи.
На думку скаржника, вказані дії суду щодо неповідомлення володільця майна та розгляд справи про накладення арешту без його участі, порушують принцип змагальності сторін, що тягне за собою скасування ухвали суду першої інстанції.
Апелянт зазначає, що підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві (м. Київ, вул. Ірпінська, 71) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72026102200000010 від 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
Предметом розгляду кримінального провадження за ч. 1 ст. 204 КК України є незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів.
За ч. 2 ст. 199 КК України предметом розгляду кримінального провадження є виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, у клопотанні прокурора про накладення арешту на майно не зазначено мету здійснення арешту взагалі, яка б кореспондувалася з тим предметом кримінальних проваджень, яке розслідує орган досудового розслідування.
Адвокат зазначає, що збереження майна повинно переслідувати якусь мету кримінального провадження, чи проведення експертизи, огляду, тощо.
В даному випадку відсутня будь-яка мета, з якою необхідно зберегти транспортний засіб з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, що свідчить про необхідність відмови в задоволенні клопотання прокурора.
До того ж, не вбачається підстави для арешту майна у зв'язку із проведенням експертизи у кримінальному провадженні, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів призначення експертизи безпосередньо щодо арештованого майна.
Таким чином, необхідність накладення арешту та транспортний засіб, ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу не може бути метою здійснення кримінального провадження за ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України (незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів та марок акцизного товару).
Апелянт посилається на те, що жодній особі на сьогоднішній день не повідомлено про підозру в даному кримінальному провадженні.
Зазначає, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію права власності на транспортний засіб він зареєстрований та належить на праві власності ОСОБА_9 , що вказує на відсутність можливості спеціальної конфіскації транспортного засобу, оскільки дана особа жодного значення до кримінального провадження не має.
Адвокат ОСОБА_7 у скарзі також посилається на те, що слідчий суддя зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірного володіння, користування особою транспортним засобом, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах власника майна.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинно бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Таким чином, на даний час такий ступінь втручання у права і свободи особи не виправдовує потреб досудового розслідування, оскільки згідно з ст. 2 КПК України, з метою забезпечення кримінального провадження, має бути застосовано такий спосіб обтяження, який є пропорційним його завданням.
Апелянт зазначає, що враховуючи вищевикладене, зважаючи на негативні наслідки для володільця та власника майна, подальше збереження арешту майна не виправдовується потребами досудового розслідування та було накладено необгрунтовано, тому такий арешт підлягає скасуванню.
В судове засідання володілець майна та прокурор не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності володільця майна та прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Згідно з висновком об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.11.2019 року у справі № 760/12179/16-к, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без виклику та за відсутності представника власника майна.
При цьому, відповідно до змісту апеляційної скарги представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 із змістом оскаржуваної ухвали ознайомився 30.03.2026 року в ЄДРСР та у цей же день звернувся з апеляційною скаргою, тому, з урахуванням абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України колегія суддів не вбачає підстав для розгляду клопотання представника володільця майна про поновлення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72026102200000010 від 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що невстановленими особами, діючи за попередньою змовою між собою, здійснюється незаконне придбання, зберігання з метою збуту, транспортування з цією метою, а також збут в місті Києві та Київській області незаконно виготовленої підакцизної продукції, тютюнових виробів, сигарет та електронних сигарет, які обклеєні підробленими марками акцизного податку, а також тютюнових виробів, сигарет без марок акцизного податку, шляхом розміщення відповідних оголошень про їх продаж на сайтах у мережі Інтернет, та відповідних групах в месенджері Telegram, та здійснюють подальший збут підакцизної продукції покупцям шляхом відправлення посилок компанії "Нова пошта" та інших поштових компаній, з залученням фізичних осіб-підприємців, а також шляхом безпосередньої доставки незаконно виготовленої підакцизної продукції покупцям.
З урахуванням вищенаведеного, у діях вищевказаних осіб наявні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
У ході досудового розслідування отримано відомості про те, що невстановлені особи здійснюють незаконне зберігання, транспортування з метою збуту, а також збут незаконно виготовленої підакцизної продукції тютюнових виробів сигарет без марок акцизного податку, або з підробленими марками акцизного податку, електронних сигарет, при цьому використовують транспортний засіб автомобіль «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , за допомогою якого транспортують з метою подальшого збуту незаконно виготовлену підакцизну продукцію тютюнові вироби сигарети без марок акцизного податку, та тютюнові вироби сигарети з підробленими марками акцизного податку до відділень «Нова пошта», які в подальшому збувають шляхом відправлення поштових посилок компанії «Нова пошта» остаточним покупцям на території України.
Вищевказані обставини підтверджуються заявою про вчинення кримінального правопорушення, протоколом огляду місця події, протоколами допиту свідків, рапортом детектива, протоколами огляду відеозапису, та іншими в сукупності матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до реєстраційної картки ТЗ НОМЕР_4 транспортний засіб автомобіль «RENAULT TRAFIC», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_9 .
Відповідно до протоколу обшуку детективом в період часу з 15.42 год. по 20.25 год. 04.03.2026 було проведено обшук автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_1 , з відчиненими задніми дверима, який знаходився біля рампи відділення №136 ТОВ «Нова Пошта», яке розташовано за адресою: м. Київ, бульв. Вернадського Академіка, 63, в ході якого було виявлено та вилучено значну кількість картонних коробок різних розмірів, із нанесеними на них товарно-транспортними накладними ТОВ «Нова пошта», в яких знаходились сигарети без марок акцизного податку різних видів, автомобіль «RENAULT TRAFIC», д.н.з НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього.
Згідно рапорту від 04.03.2026 приблизно о 15.35 год. 04.03.2026 року детективом було зупинено громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснював розвантаження з автомобіля «Renault Trafic», д.н.з. НОМЕР_1 посилок з маркуванням ТТН «Нова пошта», які знаходяться на рампі відділення №136 ТОВ «Нова Пошта», яке розташовано за адресою: м. Київ, бульв. Вернадського Академіка, 63.
Під час проведення обшуку вищевказаного транспортного засобу відшукано та вилучено сигарети без марок акцизного податку різних видів, автомобіль «RENAULT TRAFIC», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , ключі від нього.
Постановою детектива Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_10 від 05.03.2026 вищезазначені речі, документи та майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №72026102200000010 від 12.02.2026.
10.03.2026 року (клопотання датоване 05.03.2026) прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернулась до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні №72026102200000010, внесеному до ЄРДР 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
Клопотання прокурор мотивувала тим, що з метою збереження речових доказів та спеціальної конфіскації виникла необхідність в арешті майна (речей), вилученого під час проведення обшуку транспортного засобу «RENAULT TRAFIC» д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , разом із ключем та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Необхідність накладення арешту обґрунтовується тим, що існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучене майно (речі) є (буде) доказом кримінального правопорушення (може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження), а також підлягатиме спеціальній конфіскації, оскільки транспортний засіб «RENAULT TRAFIC» д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 : 1) може бути майном, яке придбано за доходи, одержані від збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів; 2) використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зокрема для транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів.
Прокурор у клопотанні посилалась на те, що у випадку не накладення арешту існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що повернуте майно буде відчужене з метою фактичного знищення речових доказів, а також унеможливлення застосування спеціальної конфіскації на підставі обвинувального вироку суду.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні №72026102200000010, внесеному до ЄРДР 12.02.2026 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України.
З метою забезпечення збереження речових доказів, накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 04.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2026 у справі №759/4912/26, а саме: на автомобіль «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_9 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що зазначене в клопотанні майно, а саме: автомобіль «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_9 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього, підпадає під ознаки речових доказів, оскільки воно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про те, що у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, а також про непричетність ОСОБА_6 та фактичної власниці автомобіля ОСОБА_9 до кримінальних правопорушень, які розслідуються, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно (автомобіль із свідоцтвом про реєстрацію та ключі від нього) може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі його сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно, а саме: автомобіль «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_9 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього, не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене при обшуку майно могло бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення та могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення, або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 05.03.2026 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника ОСОБА_7 , містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна, а саме: автомобіля «RENAULT TRAFIC» д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_9 , свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ключі від нього, ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно могло використовуватись як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав володільця майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження прав ОСОБА_6 є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника (володільця) майна та його представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника (володільця) майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4