апеляційне провадження №22-ц/824/4348/2026
справа №759/3654/25
01 квітня 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабаян Діаною Арутюнівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді П'ятничук І.В., дата складення повного рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільних боргових зобов'язань подружжя, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільних боргових зобов'язань подружжя.
Вимоги позову мотивує тим, що 23 грудня 2006 року позивач та відповідачка зареєстрували шлюб.
Під час шлюбу 05 січня 2009 року подружжя отримало позику від ОСОБА_3 у розмірі 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою, складеною позивачем, із письмовим підтвердженням згоди відповідачки. Кошти використані в інтересах сім'ї, а саме для відкриття бізнесу (магазину побутової хімії).
У зв'язку із невиконанням зобов'язань за договором позики рішенням Апеляційного суду Волинської області від 18 липня 2013 року з позивача стягнуто 203 309,44 грн (сума боргу та процентів). На теперішній час заборгованість не погашена, а відповідачка відмовляється добровільно брати участь у її погашенні.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Зазначає, що за статтею 60 СК України майно, набуте під час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Стаття 63 СК України встановлює рівність прав подружжя щодо такого майна.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та зобов'язання, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо договір укладено одним із подружжя в інтересах сім'ї, права та обов'язки за ним виникають у обох. Таким чином, боргові зобов'язання за договором позики, укладеним у період шлюбу та використаним на спільні потреби, є спільними та підлягають розподілу між подружжям.
Отже, позивач уважає, що між сторонами виникло солідарне зобов'язання щодо повернення позикових коштів, а для правильного вирішення спору необхідно встановити обсяг виконання цього зобов'язання кожним із подружжя, зокрема чи здійснювалося погашення боргу за рахунок спільних чи особистих коштів кожного з них.
Мотивуючи наведеним, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 квітня 2025 року, просить:
- визнати боргові зобов'язання за договором між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 01 січня 2009 року, як спільні зобов'язання подружжя;
- поділити борг встановлений рішенням Апеляційного суду Волинської області, з урахуванням інфляції, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а саме 226 145,78 гривень порівну між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами укладення ОСОБА_1 договору позики від 05 січня 2009 року в інтересах сім'ї, а не у власних інтересах, не пов'язаних із сім'єю, як і не підтверджено дійсне використання одержаних за договором коштів в інтересах сім'ї, а не у власних, не пов'язаних із сім'єю інтересах одного з подружжя.
Суд відхилив посилання позивача на те, що ОСОБА_2 власноруч написала в договорі позики від 05 січня 2009 року про те, що не заперечує щодо позики, оскільки позивачем не надано до суду вказаний договір.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Бабаян Д.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального права, неправильну оцінку доказів, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_3 , який підтвердив факт передачі коштів позивачу у присутності відповідачки та зазначив, що позика надавалася для забезпечення спільних потреб подружжя. Ці покази прямо свідчать про сімейний характер позики, однак суд безпідставно не надав їм належної оцінки.
Вказує, що твердження позивача про використання коштів для ведення спільного бізнесу не суперечать показам свідка, оскільки в обох випадках ідеться про спрямування коштів на забезпечення потреб сім'ї. Крім того, встановлено, що відповідачка була присутня під час укладення договору позики, що підтверджує її обізнаність і свідчить про відсутність особистого характеру зобов'язання.
Суд також не врахував наявність судових рішень Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2013 року та Апеляційного суду Волинської області від 18 липня 2013 року, якими встановлено факт існування заборгованості за цим договором, а також не надав оцінки довідці органу ДВС від 18 березня 2025 року про наявність непогашеного боргу у розмірі 226 145,78 грн.
Уважає, що факт існування боргу є доведеним і має істотне значення для справи, оскільки спір стосується саме правової природи цього зобов'язання. Водночас суд фактично поклав обов'язок доказування сімейного характеру позики виключно на позивача, не врахувавши положення частини 3 статті 12 ЦПК України, тоді як відповідачка не надала жодних доказів використання коштів для особистих потреб позивача.
Отже, суд першої інстанції не врахував, що позика укладена під час шлюбу, кошти використовувалися для спільних цілей, відповідачка була обізнана про правочин, а доказів особистого характеру зобов'язання не подано.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №295/9244/17, від 03 листопада 2023 року у справі №308/7268/17.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
5. Позиція учасників справи.
31 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Кукареки К.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , у якій просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні адвокат Ващук М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу, просила суд її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представниця в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідачки та її представниці, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Ващук М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Установлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 23 грудня 2006 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції м. Києва (а.с. 10-12).
Сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтв про народження НОМЕР_1 від 24 січня 2008 року та НОМЕР_2 від 27 червня 2012 року (а.с. 8-9).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2013 року частково задоволено позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 8 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 11 травня 2012 року становить 63 920,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 639,20 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 13-14).
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 18 липня 2013 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2013 року скасовано.
Позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 79 867,00 гривень боргу за договором позики, 123 442,44 гривень процентів, а всього 203 309,44 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 2 033,09 гривень судового збору (а.с. 15-17 зворот).
Постановою старшого державного виконавця ВП №39790126 від 11 вересня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №0308/18774/12, виданого 07 серпня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 205 342,53 гривень (а.с. 29-30).
Постановою державного виконавця ВП №39790126 від 13 лютого 2014 року накладено арешт на земельну ділянку - кадастровий номер 3222486201:01:021:0014, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с. 32).
З даних листа Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області №24267 від 18 березня 2025 року убачається, що станом на 18 березня 2025 року заборгованість становить 205 342,53 гривень основного боргу; 20 534,25 гривень виконавчого збору; 269,00 гривень витрат виконавчого провадження (а.с. 35).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини 1 статті 69, частини 1 статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, відтак якщо боргові зобов'язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов'язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї (пункт 61).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги у сукупності з установленими судом першої інстанції обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами, колегія суддів зазначає про таке.
Сам по собі факт укладення договору позики під час перебування сторін у шлюбі не є безумовною підставою для визнання відповідного зобов'язання спільним боргом подружжя. Визначальним є встановлення того, що відповідне зобов'язання виникло саме в інтересах сім'ї, а отримані кошти були використані на спільні потреби подружжя (правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц, від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц).
Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на позивача як на особу, яка заявляє вимогу про визнання боргу спільним та його поділ.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження укладення договору позики від 05 січня 2009 року позивач не надав належного письмового доказу ? безпосередньо договору або розписки, яка б містила істотні умови правочину, а також відомості, що підтверджують участь або згоду відповідачки на його укладення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував покази свідка ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки такі не підтверджують факту використання отриманих коштів саме на потреби сім'ї, а не в особистих інтересах позивача.
Колегія суддів також звертає увагу на внутрішню суперечливість наведених стороною позивача доводів. Так, згідно з позовною заявою, метою отримання грошових коштів була організація підприємницької діяльності ? відкриття магазину побутової хімії. Водночас свідок ОСОБА_3 під час допиту зазначив, що кошти передавалися позивачу для будівництва будинку.
Наведені розбіжності щодо цільового призначення отриманих коштів ставлять під сумнів достовірність як пояснень позивача, так і показів свідка, а також не дають можливості дійти переконливого висновку про використання коштів саме в інтересах сім'ї.
Посилання скаржника на те, що відповідачка була присутня під час укладення договору позики, саме по собі не свідчить про виникнення у неї солідарного обов'язку за цим зобов'язанням, оскільки закон пов'язує виникнення таких наслідків не з фактом обізнаності, а з доведеністю спрямованості правочину на задоволення інтересів сім'ї. Окрім того, як вище зазначалось колегією суддів, договору позики позивачем суду не надано.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного розподілу судом першої інстанції тягаря доказування.
Відповідно до статті 81 ЦПК України саме позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт укладення договору в інтересах сім'ї та використання коштів на спільні потреби. Відсутність заперечень або доказів з боку відповідачки не звільняє позивача від обов'язку належного доказування своїх вимог.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції судових рішень Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2013 року та Апеляційного суду Волинської області від 18 липня 2013 року колегія суддів також уважає необґрунтованими з таких підстав.
Зазначеними рішеннями установлено факт існування заборгованості та її розмір, однак судові рішення не містять висновків щодо правової природи відповідного зобов'язання як такого, що виникло в інтересах сім'ї, а також не вирішують питання про наявність у відповідачки обов'язку брати участь у його погашенні. Вказані обставини є предметом доказування у цій справі та підлягають самостійному встановленню судом.
Довідка органу державної виконавчої служби про наявність заборгованості підтверджує лише факт невиконання рішення суду та розмір боргу, однак не доводить спільного характеру відповідного зобов'язання.
Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №295/9244/17 та від 03 листопада 2023 року у справі №308/7268/17, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки у наведених справах встановлювалися інші фактичні обставини, зокрема було доведено використання коштів в інтересах сім'ї (отримання кредитних коштів та в подальшому придбання нерухомого майна), що відрізняє їх від обставин цієї справи.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, необхідних для визнання спірного боргового зобов'язання спільним боргом подружжя та його поділу.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабаян Діаною Арутюнівною, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 23 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова