іменем України
21 квітня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/314/26
Головуючий у першій інстанції - Косенко О. Д.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1035/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Шарапової О.Л., Шитченко Н.В.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Скаржник: ОСОБА_1
Заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія управління активами»
Суб'єкт оскарження: приватний виконавець Палігін Олександр Петрович
Особа, яка подала апеляційну скаргу: приватний виконавець Палігін Олександр Петрович
Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця,(суддя Косенко О.Д.), постановлену у м.Чернігів,
12 січня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця, у якій просить: визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 79641674 від 21.11.2025; скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21.11.2025; зобов'язати приватного виконавця зняти арешт із усіх рахунків, у тому числі з рахунку соціального призначення; зобов'язати повернути незаконно списані кошти соціальної субсидії, національного кешбеку, приватні кошти.
Скарга обгрунтована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під час відвідування відділення АТ «Ощадбанк» дізналася про накладення арешту на її банківські рахунки. З метою з'ясування підстав накладення арешту вона звернулася електронною поштою до приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича. Із отриманих 23.12.2025 відповідей та копій постанов скаржнику стало відомо, що приватним виконавцем 21.11.2025 на підставі виконавчого листа № 750/6926/15-ц, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова 06.11.2015, було відкрито виконавче провадження № 79641674 та того ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника, у тому числі рахунків соціального призначення, на які надходять соціальні виплати. Вказані дії приватного виконавця скаржник вважає незаконними, зокрема, з огляду на відкриття виконавчого провадження після закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, оскільки виконавчий лист № 750/6926/15-ц було видано 06.11.2015, а виконавче провадження відкрито 21.11.2025. Про існування арешту скаржник дізналася лише після фактичного списання коштів з рахунків. Постанову про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів у встановленому законом порядку не отримувала, у зв'язку з чим була позбавлена можливості своєчасно подати заперечення, заявити про соціальний характер коштів, вжити інших заходів для захисту своїх прав. Також скаржник вказує, що приватний виконавець наклав арешт на всі її рахунки без з'ясування джерела та призначення коштів, зокрема на кошти соціального призначення, які не можуть бути стягнуті у примусовому порядку. Арешт коштів соціального призначення прямо заборонений законом, однак приватний виконавець цього не врахував, що призвело до незаконного списання соціальних виплат та порушення прав скаржниці. Крім того, скаржник зазначає, що у постанові приватного виконавця стягувачем у виконавчому провадженні виступає ТОВ «Фінансова компанія управління активами», а у виконавчому листі стягувачем є ПАТ/ТОВ «Кредекс Фінанси». Відсутність судового рішення про заміну стягувача або підтвердженої передачі прав вимоги на користь іншої особи свідчить про неправомірність дій приватного виконавця та є підставою для скасування виконавчого провадження та арешту рахунків.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2026 року вимоги скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця задоволено частково: дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674 визнано неправомірними; вимогу про повернення коштів, які перераховані на рахунки стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» залишено - без розгляду; у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доводи скаржника стосовно пропуску передбаченого ст. 12 Закону України № 1404-VIII трирічного строку для звернення виконавчого документа до виконання при відкритті провадження № 79641674 не спростовані, тому приватний виконавець повинен був винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа, строк пред'явлення до виконання якого був пропущений. Відкривши виконавче провадження він діяв не у спосіб, визначений законодавством. Виконавцем не надано підтвердження направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження, що позбавило її можливості своєчасно, у визначені законодавством строки, реалізувати свої процесуальні права як сторони виконавчого провадження у позасудовий спосіб.
Указані порушення є достатніми підставами для визнання дій приватного виконавця Палігіна О.П. неправомірними, тому суд вважав за необхідне задовольнити скаргу в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674. Оскільки на час звернення до суду постановою приватного виконавця Чернігівського виконавчого округу від 26.01.2026 виконавче провадження № 79641674 в межах суми стягнення 3280,51 грн закінчено, скасування постанови про його відкриття не призведе до жодних юридичних наслідків та не поновить законні права та інтереси скаржника, а тому не відповідатиме критеріям ефективності судового захисту. Суд також врахував, що цією ж постановою від 26.01.2026 припинено чинність арешту майна боржника накладеного постановою від 21.11.2025 та знято арешт з усіх рахунків (коштів) боржника, а тому вимога про скасування постанови про арешт та його зняття з банківського рахунку також не підлягає задоволенню. Кошти в розмірі 2582,60 грн на даний час перераховані на рахунки стягувача та у володінні і розпорядженні приватного виконавця не перебувають, тому реальна можливість їх повернути боржнику у виконавця відсутня. У даному випадку спір про повернення коштів не може вирішуватися в порядку, передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, а підлягає вирішенню в позовному провадженні між боржником та стягувачем. Стосовно повернення коштів, перерахованих приватному виконавцю Палігіну О.П. як основну винагороду та як компенсацію витрат виконавчого провадження, суд зазначив, що скаржником не надано доказів звернення до виконавця про їх повернення та отримання відмови у цьому. Враховуючи, що основна винагорода виконавця та компенсація витрат виконавчого провадження стягнуті на підставі окремих постанов приватного виконавця як витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, спір який може виникнути у зв'язку з винесенням цих постанов мають бути оскаржені до адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки сторони не заявили вимог про відшкодування судових витрат, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного у ст. 13 ЦПК України, суд залишив понесені судові витрати у справі за сторонами.
У апеляційній скарзі приватний виконавець Палігін Олександр Петрович просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій приватного виконавця. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом невірно зроблено висновок про те, що приватний виконавець повинен був винести постанову про повернення стягувачу виконавчого документа, строк пред'явлення до виконання якого був пропущений. Судом при цьому не було враховано, що п. 5 розділу XIII “ Прикінцевих та перехідних положень» Закону України « Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред'явлення такого документу до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення та вимоги абзацу 10 п.10-2 розділу XIII “ Прикінцевих та перехідних положень» Закону України « Про виконавче провадження», якими запроваджено переривання строків на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду залишити без змін. ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що строк пред'явлення виконавчого листа № 750/6926/15-ц не переривався у період з 21.09.2015 до 21.11.2025 року. Скаржниця зазначає, що така позиція апелянта є необґрунтованою. Строк пред'явлення виконавчого документу до виконання обчислюється з дня набрання судовим рішенням законної сили, а не з дати видачі виконавчого листа. У самому листі зазначено, що за рішенням суду виконавчий лист набрав законної сили 21.09.2015 року, і його строк пред'явлення до виконання становить один рік, а саме до 21.09.2016 року. Особа, яка подала апеляційну скаргу детально аналізує строки пред'явлення виконавчого листа, але не спростовує і не пояснює законності накладення арешту на соціальний рахунок скаржниці. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження, що позбавило скаржницю можливості своєчасно, у визначені законодавством строки, реалізувати свої процесуальні права як сторони виконавчого провадження. Скаржниця звертає увагу апеляційного суду на те, що витрати за подання апеляційної скарги не можуть виправдати неправомірні дії апелянта, які були визнані судом першої інстанції незаконними. Незаконне відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на соціальний рахунок скаржниці не стають законними через витрати на апеляційну скаргу.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки ухвала суду оскаржується лише в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій приватного виконавця, то відповідно ухвала суду переглядається апеляційним судом тільки в цій частині.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає ухвала суду першої інстанції.
По справі встановлено, що Деснянським районним судом м. Чернігова 06.11.2015 видано виконавчий лист про примусове виконання рішення у цивільній справі № 750/6926/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредекс Фінанси» кредитної заборгованості у розмірі 2339 грн та судових витрат - 243,60 грн, а всього 2582,60 грн (а.с. 33-зворот - 34). Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання визначено - 21.09.2016.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 4 травня 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа Деснянського районного суду м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Кредекс фінанс» заборгованості за кредитним договором від 03.10.2011 року № 1309/2387CLPS2 з Товариства з обмеженою відповідальністю « Кредекс фінанс» на Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія управління активами» ( а.с. 32,33)
Приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. 21.11.2025 за заявою стягувача ТОВ « Фінансова компанія управління активами» від 10.11.2025 року на підставі виконавчого листа № 750/6926/15-ц було відкрито виконавче провадження № 79641674 (а.с. 4) та того ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 5, 51).
Постановою приватного виконавця Чернігівського виконавчого округу від 26.01.2026 виконавчого провадження № 79641674 в межах суми стягнення 3280,51 грн закінчено у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, припинено чинність арешту (ів) майна боржника накладеного постановою від 21.11.2025 та знято арешт з усіх рахунків (коштів) боржника (а.с. 37).
Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У частинах другій, третій статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
На час видачі виконавчого листа у справі № 750/6926/15-ц діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у статті 22 якого було передбачено, що виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що "Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності".
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 521/21810/17 (провадження № 61-42207св18), від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19).
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).
У статті 37 вказаного Закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що "після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується".
За обставинами цієї справи, виконавчий лист у справі №750/6926/15-ц Деснянським районним судом м. Чернігова було видано 06.11.2015 року . Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання встановлено до 21 вересня 2016 року.
Відповідно до відмітки головного державного виконавця Панченка А.В. від 7.12.2016 року стягнення не було проведено та виконавчий лист повернуто на підставі п.5 ст.37 Закону України « Про виконавче провадження».
Таким чином, з урахуванням положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII з 08.12.2016 року законодавець встановив новий порядок пред'явлення зазначеного вище виконавчого листа, а саме : три роки, починаючи із вказаного дня до 07.12.2019 року.
В подальшому виконавчий лист було пред'влено в друге та повернуто 27.02.2020 року на підставі п.2 ст.37 Закону № 1404-VIII.
Отже, новий трирічний строк пред'явлення виконавчого листа у справі №750/6926/15-ц розпочався з 28.02.2020 року та повинен був закінчитись 28.02.2023 року.
Законом України №2129-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 26.03.2022, внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження", а саме розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено п. 10-2, відповідно до абз. 3 якого, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з-поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються із дня припинення або скасування воєнного стану (п. п. 4 абз. 3 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про виконавче провадження"). Вказаний п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень зазнавав змін, але положення щодо: перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану строків визначені цим Законом, залишається чинним.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України "Про виконавче провадження", як спеціальним нормативно-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22, в ухвалі Верховного суду від 07.07.2023 по справі №2-2672/10, постанові Верховного суду від 09.11.2023 по справі №0440/5997/18.
Отже, із вищевикладеного можна дійти висновку, якщо закінчення строку пред'явлення вищевказаного виконавчого листа до примусового виконання, після його повернення стягувачу повторно пред'явлено в період дії воєнного стану в Україні, то визначений Законом України "Про виконавче провадження" строк пред'явлення виконавчого документа до виконання перервався у зв'язку із початком воєнного стану.
Якщо закінчення строку пред'явлення виконавчого документа припало на період воєнного стану, виконавець має приймати такий виконавчий документ до виконання без звернення стягувача до суду за поновленням строку його пред'явлення.
Встановивши, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не сплинув, колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск строку пред'явлення виконавчого документу до виконання та визнання неправомірними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом виданим на виконання рішення суду у справі за №750/6926/15-ц , а доводи апеляційної скарги в цій частині, як такі, що заслуговують на увагу.
Однак вимога приватного виконавця Палігіна О.П. про скасування ухвали суду від 20.02.2026 року Деснянського районного суду м. Чернігова в частині часткового задоволення скарги ОСОБА_1 та визнання неправомірними дій приватного виконавця в цілому не може бути задоволена, оскільки приватним виконавцем не були виконані вимоги ч. 1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» щодо надсилання рекомендованим поштовим відправленням постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу ОСОБА_1 та вимоги ст.59 Закону України « Про виконавче провадження» щодо зняття арешту.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З матеріалів справи вбачається, що у апеляційній скарзі було заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу із зазначенням розміру понесених витрат та додано до додаткову угоду до договору № 750/314/26 від 17.02.2026 року рахунок від 31.03.2026 року, акт виконаних робіт від 31.03.2026 року, платіжну інструкцію №13593 від 31.03.2026 року, ордер № 1069624.
Скаржниця заперечує факт понесення судових витрат приватним виконавцем, вважаючи що саме його неправомірні дії призвели до її звернення до суду за захистом порушених прав.
Ураховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а оскаржувану ухвалу - скасовано в оскаржуваній частині, приймаючи до уваги що ОСОБА_1 заперечує проти стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу, складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат понесених приватним виконавцем на професійну правничу допомогу та стягнення з скаржниці на його користь 500 грн.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 лютого 2026 року скасувати в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674 неправомірними - скасувати, задовольнивши ці вимоги частково.
Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674 неправомірними у частині не направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику та в частині накладення арешту на рахунки боржника.
В решті вимог скарги ОСОБА_1 щодо визнання дій приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича у виконавчому провадженні № 79641674 неправомірними - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текс постанови складено 22 квітня 2026 року.
Головуючий: Судді: