Справа №591/336/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О. М.
Номер провадження 33/816/1084/26 Суддя-доповідач Басова В. І.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
17 квітня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Сумського апеляційного суду Басова В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Суми апеляційну скаргу захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Морозова Вадима Юрійовича на постанову судді Зарічного районного суду м.Суми від 11 березня 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп.
установила:
Постановою судді Зарічного районного суду м.Суми від 11 березня 2026 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП за те, що 08.01.2026 о 23.07 год. у м. Суми по вул. Харківська, 24, керував т/з Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , маючи явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з за допомогою приладу Drager Alcotest 6820, а також прослідувати до медичного закладу КНП СОР ОКМЦСНЗ категорично відмовився, що зафіксовано на нагрудний відеореєстратор Motorola Solution VB400 471988 та Xiaomi YiCar 1503. Своїми діями порушив п. 2.5 ПДР України.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, захисник Морозов В. Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу правопорушення у діях його підзахисного .
В обґрунтовування апеляційних вимог посилається на те, що постанова суду є незаконною, винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував всі обставини справи, не досконало дослідив матеріали та не взяв до уваги грубі порушення працівників поліції.
Поліцейськими у протоколі зазначено ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Водночас у акті огляду вказані інші ознаки - запах з порожнини рота, порушення координації рухів, а саме хитка хода , зміна мови. Така невідповідність свідчить про неналежне оформлення матеріалів справи та суперечить вимогам Інструкції, затвердженої наказом МВС/МОЗ №1452/735.
Апелянт зазначає, що на відеозаписах, які містяться у матеріалах справи, відсутні об'єктивні ознаки перебування ОСОБА_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння - поведінка адекватна, мова чітка, координація рухів не порушена. Це ставить під сумнів достовірність зафіксованих поліцейськими ознак.
Також відсутні належні та допустимі докази факту керування транспортним засобом. Жоден доказ не підтверджує, що ОСОБА_1 здійснював рух автомобіля. Сам факт перебування біля транспортного засобу або за кермом не є доказом керування, що підтверджується правовими позиціями Верховного Суду.
Апелянт вказує на те, що працівники поліції не роз'яснили ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 268 КУпАП та Конституцією України, що є істотним порушенням процедури. Також йому не було належним чином роз'яснено порядок проходження огляду на стан сп'яніння, що викликало обґрунтовану недовіру до дій поліцейських.
Зазначає, що працівники поліції здійснювали щодо ОСОБА_1 , психологічний тиск, внаслідок якого його було дискредитовано та складено адміністративний протокол серії ЕПР1 №562267 . Такі дії поліцейських можливо розцінювати як введення його в оману за для поліпшення статистичних показників своєї праці.
Суд фактично поклав в основу рішення лише письмові пояснення працівників поліції, не перевіривши їх належність і допустимість, та не дослідивши всі істотні обставини справи, що свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості.
Будучи у відповідності до вимог ст.ст.268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеними у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 та його захисник Морозов В.Ю в судове засідання не з'явились, від захисника надійшло клопотання про проведення судового засідання без їх участі, апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі, а тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи у відсутності вказаних осіб.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог статей 245, 251, 252 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване, законне рішення.
У відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони правопорушення.
Згідно з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Частина 1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні в справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп'яніння є не лише наявність достатності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп'яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він у такому стані керував транспортним засобом.
Тому для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, передбаченої ч. 1 ст. 130 КпАП України, матеріали справи мають містити належні та допустимі докази сукупності наступних обставин:
- керування особою транспортним засобом у конкретні час і місці;
- вимоги поліцейського до такої особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння;
- наявність категоричної відмови особи пройти відповідно до встановленого порядку медичний огляд на стан такого сп'яніння.
Відповідно до протоколу серії ЕПР1 №562267 від 08.01.2026 року, о 23 год. 07хв. в м.Суми вул Харківська, 24 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, д.н.з. НОМЕР_2 , маючи явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820, а також прослідувати до медичного закладу КНП СОР ОКМЦСНЗ водій ОСОБА_1 категорично відмовився, що зафіксовано на нагрудний відеореєстратор Xiaomi YiCar 1503 та Motorola Solution VB400 471988 чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Відповідно до клопотань, поданих до суду першої інстанції, а також доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 не визнав своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Він зазначав, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт керування ним транспортним засобом. Зокрема, жоден із наявних доказів не свідчить про те, що саме ОСОБА_1 здійснював рух автомобіля, а сам факт його перебування поруч із транспортним засобом не може вважатися належним і достатнім доказом керування.
Зазначені доводи апелянта підтверджуються дослідженим у апеляційному суді відеозаписом подій, з якого вбачається, що у час та місці, зазначені у протоколі, ОСОБА_1 фактично не керував транспортним засобом.
Так, відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Згідно з п. 6 Розділу II Наказу № 1452/735 від 09 листопада 2015 року «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків.
Відповідно до ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно з п.2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 №1026 (далі - Інструкція), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
За визначеннями п. 3 розділу І Інструкції, відеореєстратор - це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації; п.1 розділу III вказує, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
Згідно із п. 4 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського.
Згідно п. 3 розділу 2 Інструкції Портативні відеореєстратори та карти пам'яті зберігаються в приміщеннях органів, підрозділів поліції та видаються поліцейському під підпис у журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам'яті, копіювання цифрової інформації (далі - Журнал обліку), який зберігається в органі, підрозділі поліції.
Таким чином, як убачається із вищенаведених положень чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів, під час здійснення своїх повноважень поліцейськими повинен використовуватися портативний відеореєстратор, отриманий за підписом у відповідному підрозділі поліції, та закріплений на форменому одязі працівника поліції, та відеозапис саме з такого реєстратору є допустимим доказом наявності тих чи інших подій зафіксованих на ньому, оскільки саме з відеозапису, здійсненого на відеореєстраторі вбачається час та дата фіксації тих чи інших подій.
Однак, працівниками поліції відеозапис під час проведення огляду ОСОБА_2 не вівся з дотриманням зазначених вимог закону.
Як убачається з долучених до матеріалів справи відеозаписів, зафіксованих на електронних носіях, до місця складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_3 підійшов ОСОБА_1 , який вступив у словесний конфлікт із представниками ВСП, спілкуючись із ними на підвищених тонах. Через певний проміжок часу один із працівників поліції відійшов від вказаного місця та попрямував до двох транспортних засобів, що перебували у нерухомому стані. Зокрема, він підійшов до автомобіля марки Mitsubishi Pajero, біля якого знаходилися кілька осіб у військовій формі, а також ОСОБА_1 . Під час спілкування один із військовослужбовців, вказуючи на ОСОБА_1 , повідомив, що саме він є водієм зазначеного транспортного засобу, а також зазначив, що той перебуває у стані алкогольного сп'яніння та намагався втручатися в ситуацію. У подальшому, у зв'язку з продовженням спілкування на підвищених тонах, працівники ВСП відвели ОСОБА_1 на незначну відстань від місця події та застосували до нього кайданки. В процесі спілкування на запитання працівника поліції до громадянина ОСОБА_1 щодо його переміщення, останній відповів: «Я не їхав». На запитання військовослужбовця: «Це твоя машина? Ти був за кермом?», ОСОБА_1 відповів: «Машина не моя, я не казав, що був за кермом, за кермом я не перебував».
Зміст діалогу між ОСОБА_1 та працівником поліції, а також встановлені обставини події не містять жодних об'єктивних даних, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Досліджений апеляційним судом відеозапис події не фіксує моменту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що унеможливлює встановлення такого факту на підставі цього доказу. Водночас зазначений відеозапис не відображає подій, які передували зупинці автомобіля, а також не містить самого моменту зупинки транспортного засобу, що позбавляє можливості об'єктивно встановити, хто саме здійснював керування.
Таким чином, наявні у справі докази не є достатніми, належними та допустимими для підтвердження факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .
Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведене в п. 27 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом виконання функції водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в п. 38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року (справа № 404/4467/16-а (2-іс/811/3/17) зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
За вказаних обставин, матеріали провадження не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в змісті визначення цього терміну, а тому зазначене не породжувало обов'язку останнього проходити огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння. Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Тобто має місце недотримання поліцейським положення Інструкції №1026 щодо порядку роботи та застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки відеозапису та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення складено працівником поліції з порушенням норм чинного законодавства, оскільки працівниками поліції не здійснювалася відеофіксація у встановленому законом порядку з використанням портативних відео реєстраторів, а приєднані до матеріалів справи відеозаписи не містить фіксації події, яка б підтверджувала весь хід такої події під час зупинки транспортного засобу.
Інші доводи апеляційної скарги, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини та підстави для скасування постанови, не впливають на правильність вирішення справи та окремої правової оцінки не потребують.
Постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою з'ясування обставин справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, а також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись статтями 294, 295 КУпАП України,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника Морозова Вадима Юрійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Зарічного районного суду м.Суми від 11 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Прийняти нову постанову, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Басова В. І.