15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 603/638/25 пров. № А/857/14061/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя - Гудкова Ю.Г., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Монастириська, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №603/638/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області,
про скасування постанови,
встановив:
У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 19.09.2025 року серія №5759273 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Разом із поданням позову представник позивача також заявив про поновлення строку звернення до суду із цим позовом як такого, що пропущений з поважних причин. Вказує, що оскаржувану постанову ОСОБА_1 не було вручено, а про її наявність останній дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2025 року. З огляду на наведене, а також зважаючи на те, що Центр з надання безоплатної правничої допомоги видав доручення на представництво інтересів ОСОБА_1 лише 27.11.2025 року, просив поновити зазначений строк.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 10.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідач подав відзив на позову заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову через його безпідставність.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що позивач пропустив строк звернення до суду з цією позовною заявою без поважних причин, зазначаючи, що ОСОБА_1 отримав копію оскаржуваної постанови у день її складення, тобто 19.09.2025 року, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, а також підписом позивача у відповідному пункті постанови. Проте у позовній заяві, поданій 05.12.2025 року, не наведено жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Позивач подав відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, у якому висловив своє непогодження із викладеними у відзиві доводами, зазначивши, що працівники поліції не вручили ОСОБА_1 постанову про притягнення його до адмінвідповідальності на місці зупинки та не направили йому вказану постанову рекомендованим листом за зареєстрованим місцем проживання. Про дану постанову ОСОБА_1 дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження, а з її змістом ознайомився лише після отримання відзиву на позовну заяву. З огляду на це вважає, що строк для оскарження постанови поліцейського пропущено з поважних причин.
Також позивач подав до суду першої інстанції заяву про зміну підстав позову.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 18.02.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишено без розгляду.
З цією ухвалою суду першої інстанції від 18.02.206 року про залишення позову без розгляду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що з дослідженого відео вбачається, що працівник поліції не повідомляв ОСОБА_1 про початок розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Весь проміжок часу протягом якого поліцейський спілкувався із ОСОБА_1 останньому повідомляли, що відносно нього оформляються матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП. Після оформлення усіх матеріалів справи поліцейський надав ОСОБА_1 пакет документів для підпису, не пояснюючи що відносно нього буде розглядатись справа про притягнення до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Вказані обставини позбавили позивача можливості своєчасно оскаржити постанову. Зважаючи на зазначені обставини, позивач фактично не був ознайомлений з її змістом. Про наявність спірної постанови позивач дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.11.2025. Із спірною постановою позивач ознайомився лише після того як відповідач долучив її до матеріалів справи у суді під час її оскарження. Враховуючи наведене, позивач вважає, що пропустив строк для оскарження постанови із поважних причин.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 18.02.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що судом першої інстанції оскаржувану ухвалу суду винесеною з дотриманням норм матеріального та процесуального права і згідно з об'єктивними обставинами справи. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржену ухвалу суду.
У засідання суду апеляційної інстанції учасники справи, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.
Суд встановив такі фактичні обставини справи.
19.09.2025 року інспектор відділення поліції № 2 (м. Бучач) Чортківського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області капітан поліції Боднар В.В. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5759273, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3400 грн (а.с.29).
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач у грудні 2025 року звернувся із цією позовною заявою до суду.
Залишаючи позов без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів дотримання ним строків звернення до суду та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви у строк, встановлений процесуальним законом.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, відповідає нормам процесуального права та фактичним обставинам справи.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також, пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Із змісту адміністративного позову та матеріалів справи видно, що спір у вказаній справі виник через прийняття 19.09.2025 року поліцейським Головного управління Національної поліції в Тернопільській області постанови серія ЕНА №5759273, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Вирішуючи питання чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, суд першої інстанції обґрунтовано врахував наступні обставини справи.
Установлено, що 19.09.2025 року інспектор поліції виніс постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У пункті 9 цієї постанови поліцейського зазначено, що позивач отримав копію цієї постанови у день її винесення, тобто 19.09.2025 року.
Вказана обставина також підтверджується оглянутим судом відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, долученим до відзиву на позовну заяву, на якому зафіксовано факт вручення позивачу копії оскаржуваної постанови безпосередньо на місці зупинки його транспортного засобу (07:03-07:15 хвилини запису «Нагрудна камера 2»). За наведеного у відповідача відсутній був обов'язок надсилати спірну постанову на адресу місця проживання/перебування позивача.
При цьому, відеозаписом підтверджується, що працівники поліції роз'яснили водію ОСОБА_1 суть вчиненого порушення і зміст постанови про накладення штрафу саме за керування скутером без права керування таким транспортним засобом (за ч.2 ст.126 КУпАП). Копію постанови про накладення штрафу за ч.2 ст.126 КУпАП позивач отримав на місці розгляду справи 19.09.2025 року і власноручно розписався про її отримання.
Однак, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі лише 05 грудня 2025 року.
Наведені у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву та у заяві про зміну підстав позову причини пропуску строку оскарження постанови поліцейського, як-от те, що працівники поліції не вручили ОСОБА_1 постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності на місці зупинки та не направили йому вказану постанову рекомендованим листом за зареєстрованим місцем проживання, про спірну постанову позивач дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження, а з її змістом ознайомився лише після отримання відзиву на позовну заяву, судом відхиляються як безпідставні і такі причини пропуску строку спростовуються дослідженими у справі доказами.
На підставі встановлених фактичних обставин і приведеного правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду з адміністративним позовом, а вказані ним підстави пропуску строку визнані неповажними.
Також апеляційний суд зазначає, що розгляд справи в суді першої інстанції відкладався, однак позивач за весь період розгляду справи не навів інших поважних причин щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Отже, судом встановлено, що позивач отримав копію оскаржуваної постанови у день її винесення, а відтак був поінформований про її винесення. Вказане свідчить про об'єктивну обізнаність позивача щодо винесення відносно нього постанови та впродовж десятиденного строку останній мав можливість звернутися до суду. І з того часу позивач міг реалізувати своє право на судове оскарження винесеної щодо нього поліцейським постанови від 19.09.2025. Однак в межах законодавчо визначеного строку позивач не звернувся до суду з позовною заявою.
Враховуючи, що позивач не довів дотримання ним строку звернення до суду та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви у строк, встановлений процесуальним законом, суд першої інстанції вірне прийняв рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Доводи апелянта на правомірність прийнятої ухвали суду першої інстанції не впливають та висновків суду не спростовують.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Монастириського районного суду Тернопільської області від 18 лютого 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №603/638/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська
Повний текст постанови суду складено 22.04.2026 року