22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5637/25 пров. № А/857/35293/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (головуюча суддя: Лунь З.І., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівьскій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 20.03.2025, звернулася з позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 26.02.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 26.02.2021 до 25.02.2024, з яких виплату частини недоотриманої пенсії за 12 місяців здійснити одночасно;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що є громадянкою України, якій у 2010 році була призначена пенсія відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку вона отримувала на території України в АР Крим до березня 2014 року. Однак з квітня 2014 року виплата пенсії органами Пенсійного фонду України було припинено через окупацію Автономної Республіки Крим. Після окупації вона продовжувала проживати в АР Крим і можливості виїжджати для отримання пенсійних виплат на материкову частину України не мала. У листопаді 2019 року позивачка виїхала з АР Крим та 07.02.2022 її зареєстровано як внутрішньо переміщену особу, яка наразі проживає в м. Львові. Позивачка звернулася до відповідача 26.02.2024 із заявою про поновлення виплати призначеної пенсії за віком відповідно до положень ч. 2 ст. 49 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак отримала відмову.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 25.02.2025.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилися сторони.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на обліку як одержувач пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області не перебуває. Відтак, з огляду на відсутність пенсійної справи ОСОБА_1 , а також довідки атестату про дату припинення виплати пенсії, законні підстави для поновлення виплати пенсії позивачці відсутні. Отже враховуючи, що згідно довідки від 07.09.2022 № 1309-7001489005 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивачка фактично проживає на підконтрольній Україні території, відповідно ОСОБА_1 необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та усіма необхідними документами, як це визначено Порядком № 22-1.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, позивачка посилається на те, що вона зверталась до відповідача із заявою про поновлення виплати призначеної пенсії один раз - 26.02.2024 та 28.04.2025 направляла додатково повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ, відповідно поновлення виплати їй має бути встановлено з дати первинного звернення 26.02.2024. Також звертає увагу суду, що внутрішньо переміщені особи, які є громадянами України мають право на поновлення виплати пенсії, у разі відсутності підстав для її припинення, з виплатою за минулий час, але не більше ніж за 3 роки до дня звернення за отримання пенсії. Наголошує що в порушення принципу верховенства права та обов'язковості виконання судових рішень відповідач систематично приймає незаконні рішення та в черговий раз порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ГУ ПФУ у Львівській області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 у справі № 380/7656/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 26.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання рішення суду від 30.08.2024 у справі № 380/7656/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії 27.02.2025.
Відповідно до рішення від 27.02.2025 Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області запропоновано ОСОБА_1 для прийняття рішення про призначення чи відмови в призначенні пенсії, звернутись із заявою та усіма необхідними документами відповідно до Порядку № 22-1.
Позивачка, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась з позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як встановлення воєнного стану та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду РФ.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 243/5279/17.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина 2 ст. 49 Закону № 1058-IV).
Статтею 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання названих норм Закону № 1058-IV постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Порядок № 22-1).
Порядок № 22-1 також регулює питання поновлення виплати пенсії, що є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Пунктом 30 Порядку № 22-1 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
З аналізу наведених вище норм права вбачається, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку, зокрема паспорт або документи відповідних органів державної влади України з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Натомість підставою для відмови слугує не відповідність поданої заяви та доданих до неї документів вимогам Порядку № 22-1.
Відповідно до пункту 4.1. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно із пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Результат розгляду порушеного позивачкою у заяві питання відповідач оформив рішенням від 13.03.2024.
Цим листом позивачці роз'яснено, що питання призначення та виплати пенсії позивача неможливо вирішити, оскільки органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості здійснити до органів Пенсійного фонду Російської Федерації запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Інших підстав щодо невідповідності поданої позивачкою заяви вимогам законодавства рішення відповідача не містить
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 (далі - Закон № 1207-VII), яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 7 Закону № 1207-VII для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234.
У п. 1 зазначено, що цей Порядок визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які (1) проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і (2) не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації (далі - особи).
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до частини 2 статті 18 гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на час звернення до пенсійного органу (лютий 2024 року) позивачка не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (проживає у АДРЕСА_1 ), а тому до неї не можуть бути застосовані положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII та прийнятий на її виконання Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234.
Відповідно, не застосовується і пункт 4 Порядку № 234, яким визначено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів РФ; виплата пенсії після надходження-пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 320/424/23.
З 22.11.2014 набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 1 цього Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Відповідно до положень статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 14 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції зазначає, що призначення та поновлення виплати пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка подала заяву відповідно до вимог Порядку № 22-1 та копії документів: паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 18.08.2011, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру та довідку про взяття на облік ВПО № 1309-7001489005 від 07.09.2022, які є допустимими, а справжність вказаних документів сторонами не оспорюється.
З огляду на вище викладене суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача у частині неможливості поновлення пенсійних виплат у випадку відсутності паперової пенсійної справи, оскільки це не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, так як позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку з відсутністю його пенсійної справи.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17.
Таким чином рішення ГУ ПФУ про відмову у поновленні виплати позивачці пенсії є протиправним, що правильно встановлено судом першої інстанції.
Щодо апеляційної скарги позивачки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка вперше звернулася до ГУ ПФУ про поновлення їй виплати пенсії 26.02.2024, а наступне звернення було здійснене 25.02.2025. Проте у цьому зверненні позивачка не зверталась безпосередньо з вимогою про поновлення ГУ ПФУ у Львівській області про поновлення виплати пенсії, а лише просила відповідача добровільно здійснити дії щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що відповідач неправомірно відмовив позивачці у поновлені виплати пенсії, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити позивачці виплату пенсії за віком з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії вперше, тобто з 26.02.2024.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій частині рішення суду першої інстанції є помилковими і підлягають скасуванню та прийняттю нового рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити позивачці виплату пенсії за віком з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії вперше, тобто з 26.02.2024.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити недоотриману пенсію за період з 26.02.2021 по 25.02.2024, з яких виплату частини недоотриманої пенсії за 12 місяців здійснити одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно норм ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Таким чином пенсіонери мають право на виплату сум уже нарахованих пенсій.
Проте матеріалами справи не підтверджено, що зазначені виплати були нараховані позивачці,. Натомість, у матеріалах справи наявні лише відомості щодо соціальних виплат для ВПО у розмірі 2000 грн, тому суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні вимоги у цій частині не підлягають до задоволення.
Щодо вимоги позивача встановити судовий контроль, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 382-2 КАС України, звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
З наведених правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а виконання рішення забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у виді подання звіту про виконання судового рішення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивачки встановити судовий контроль за виконанням рішення суду є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки захисту в адміністративному процесі підлягають лише порушені права.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 26.02.2024.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та не правильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового та ухвалення нової постанови.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 380/5637/25 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області без номеру від 27.02.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, з 26.02.2024.
У задоволенні решти позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська