Постанова від 22.04.2026 по справі 260/7016/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/7016/25 пров. № А/857/2426/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кухтея Р. В.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 260/7016/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення судового рішення м.Рівне

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїС.І. Рейті

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУНП в Закарпатській області), яким просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 11.07.2025 року № 1891.

2) поновити ОСОБА_1 на службі в поліції.

3) стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу 55583,28 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 260/7016/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , зазначену у наказі Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 11 липня 2025 року № 116 о/с, з 11 липня 2025 року на 15 липня 2025 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема в доводах апеляційних скарг позивач в особі його представників зазначив, що:

1) судом порушена стаття 257 КАСУ, а зокрема ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду у цій справі від 27.11.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у загальному позовному провадженні з мотивів, що справа не підпадає під перелік справ, розгляд яких відбувається у спрощеному позовному провадженні, суть спору не свідчить про наявність виключної правової проблеми, значну складність чи суспільний інтерес до справи;

2) судом порушено правила щодо всебічного, повного та об'єктивного судового розгляду, дослідження усіх доказів у справі, а зокрема суд не встановив чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зокрема зазначає, що судом зайнята одностороння і упереджена і несправедлива позиція щодо позивача, що виявилося у розширенні переліку обставин, що стали підставами для звільнення:

- в діях позивача відсутній склад дисциплінарного правопорушення та протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни;

- до позову були додані електронні докази на флешках, у яких містилися відео з боді-камери ОСОБА_2 , де зафіксовано конфлікт працівників Ужгородського ТЦК з ветераном війни ОСОБА_3 , та відео, на якому працівники ТЦК вибачилися перед потерпілим ОСОБА_3 . Це відео і факт протиправної поведінки працівників ТЦК, яка ними визнається, судом не був досліджений, хоча наведений як підстава позовних вимог;

- відсутні належні і допустимі електронні докази, які б підтверджували наявність у мережі Інтернет спірної інформації;

- застосований до позивача вид дисциплінарного стягнення є непропорційним, адже ОСОБА_4 також причетна до такого розповсюдження службової інформації, проте вона звільнена з поліції не була;

- не встановлено, яким саме чином, у який період та внаслідок яких дій відбулося падіння авторитету поліції;

- не спростовано твердження позивача про наявність у тих матеріалах, які кваліфіковані відповідачем як укриття злочинів від обліку ( № 100 та №14440), резолюцій вище стоячого керівництва, яке погодилося з правовою оцінкою позивача;

- позивач діяв з метою захисту прав людини та потерпілого ОСОБА_3 , його гідності як людини та ветерана війни;

- суд порушив норми матеріального права і не застосував Порядок проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 58, який передбачає проведення оцінки рівня довіри до поліції соціологічною службою, яка має сформулювати відповідні питання, виготовити опитувальники і провести опитування серед населення. Цього зроблено не було. Тому твердження дисциплінарної комісії про те, що дії позивача заподіяли шкоди авторитету поліції, є неправдивими і матеріалами службового розслідування не підтверджені;

- пояснення ОСОБА_5 від 27.06.2025 року ( аркуш службового розслідування ( далі по тексту -а. с. 88)), який знав як т в о заступника начальника з превентивної діяльності Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області про те, що стався інцидент і не повідомив про нього на службу 102. До цього часу відомості про інцидент не внесені до ЄРДР, талони про внесення цих відомостей до матеріалів службового розслідування не надані;

- по інших епізодах, де стверджується при наявність ознак кримінальних правопорушень (ситуація зі зникненням телефона та пошкодження мережі матеріали № 7979 від 07.03.2025 року та № 14440 від 08.05.2025 року) талони про внесення відомостей до ЄРДР відсутні. Крім того, у цих справах наявні довідки, затверджені керівництвом, про погодження правової позиції про відсутність ознак кримінального правопорушення, про що зазначено у позовній заяві, однак судом не досліджувалося;

- наявні в матеріалах справи пояснення повністю спростовують аргументи суду щодо винуватості позивача і наявності у його діях складу дисциплінарного проступку, судом досліджені не були.

Також вказує, що поліцейська Шаляка Л.Ю. попередньо повідомила керівництво про подію 25.06.2025 року, а позивач у цей день знаходився у відпустці.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційних скарг відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході службового розслідування відповідачем встановлено факт порушення позивачем вимог частини 1, пунктів 2, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18, пункту 9 частини 1 статті 31, частини 1 статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 2 розділу 1, пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, пунктів 6, 11 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100, пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 та пункту 2 розділу IIІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, що виразилось у неналежному виконанні службових обов'язків як ДОП, зокрема поширенні службової інформації (відео, відзнятого 25.06.2025 року на боді-камеру ДОП ОСОБА_6 ), не повідомленні на службу 102 та не вжитті заходів з реєстрації події за участі ОСОБА_7 , не складанні рапортів для реєстрації ІКС ІПНП CO (25.06.2025 року) та внесення відомостей до СРДР (CO Ужгородського РУН ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та від 08.05.2025 року № 14440), а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу, не здійснення відеофіксації під час оформлення адміністративних матеріалів та не інформуванні інспектора ДПЛ Ужгородського РУП ГУНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_8 у порядку статті 261 КУпАП, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

Також суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача ГУНП в Закарпатській області щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення до позивача у період дії воєнного стану, як наслідок, про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Закарпатській області № 1891 від 11.07.2025 року в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

При цьому суд враховує, що позивача було звільнено зі служби в поліції саме наказом ГУНП в Закарпатській області від 11.07.2025 року за № 116 о/с (прийнятим на реалізацію наказу ГУНП в Закарпатській області № 1891 від 11.07.2025 року) з 11.07.2025 року, тобто, у період перебування ОСОБА_1 на лікарняному в період з 03.07.2025 року по 14.07.2025 року, що підтверджено відповідною інформаційною довідкою з електронної системи охорони здоров'я.

За приписами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

Враховуючи, що оскаржений наказ ГУНП в Закарпатській області в частині підстави звільнення позивача є правомірним, проте позивача звільнено зі служби в поліції 11.07.2025 року, тобто, у період його тимчасової непрацездатності, порушення прав позивача, а саме звільнення його у день тимчасової непрацездатності, може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто, визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності.

Навіть якщо у відповідача не було на момент прийняття оскарженого наказу відомостей щодо листків непрацездатності позивача і він припустився такої помилки не навмисно, то така спричиняє негативні наслідки для позивача і підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 15.07.2025 року.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. ст. 14, 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, наказом начальника ГУНП в Закарпатській області від 27.06.2025 року № 1782 призначено службове розслідування з підстав виявлення в діях поліцейських Ужгородського РУП ГУНП ознак дисциплінарного проступку та грубого порушення службової дисципліни.

З матеріалів службового розслідування, в межах спірних правовідносин, дисциплінарною комісією ГУНП в Закарпатській області під час проведення службового розслідування у формі письмового провадження за виявленими фактами порушення службової дисципліни окремими поліцейськими Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області встановлено, що до ГУНП в Закарпатській області надійшла інформація про те, що керівництвом Ужгородського РУП ГУНП під час моніторингу мережі Інтернет виявлено публікації відеоматеріалу в соціальній мережі «Facebook» на сторінці користувача « ОСОБА_9 », а також Тараса Деяка, про інцидент між ветераном з інвалідністю 2-ї групи та працівниками ТЦК, який мав місце 25.06.2025 року в м. Ужгороді.

Дані відомості зареєстровано в ІП ЄО ІКС ІПНП Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області від 28.06.2025 року № 21861.

Дисциплінарною комісією з цього приводу з'ясовано, що відеоматеріал, який опублікований в соціальних мережах, відзнятий за допомогою службового портативного відеореєстратора (боді-камера) дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції Ужгородського РУП ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 , яка даний запис надіслала старшому дільничному офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції вказаного районного управління цього ж ГУНП капітану поліції ОСОБА_1 на його прохання. Після цього зазначений відеозапис був опублікований в мережі Інтернет та розповсюджений, що викликало значний суспільний резонанс та завдало шкоди авторитету як поліції так і територіальним центрам комплектування у сфері мобілізації.

Окрім цього, 30.06.2025 року мобільною групою управління головної інспекції ГУНП в Закарпатській області під час перевірки службової діяльності Ужгородського РУП ГУНП виявлено два факти невнесення відомостей до ЄРДР шляхом необґрунтованого прийняття старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції вказаного районного управління цього ж ГУНП капітаном поліції ОСОБА_1 рішення у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», за результатами розгляду матеріалів ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та від 08.05.2025 року № 14440.

Зокрема, 07.03.2025 року до чергової частини Ужгородського РУП ГУНП надійшло повідомлення про вчинене кримінальні правопорушення від гр. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме вчинення невідомими особами крадіжки мобільного телефону марки Redmi 14 С. Подія мала місце в ніч 07.03.2025 року у палаті КНП «Закарпатського обласного наркологічного диспансеру» за адресою місто Ужгород, вулиця Святого Мартина, 4А. Повідомлення зареєстровано в ІП ЄО Ужгородського РУП ГУНП за № 7979 від 07.03.2025 року.

За результатами вивчення працівниками УГІ ГУНП матеріалів прийнятих за заявою ОСОБА_10 рішення згідно Закону України «Про звернення громадян» та проведенням зворотного зв'язку установлено, що воно є передчасним і необґрунтованим, оскільки в заяві містяться ознаки кримінального правопорушення. Пізніше громадянином ОСОБА_10 було надано підтвердження щодо точної вартості викраденого мобільного телефону, яка становить 5 тис. 500 гривень, також заявник зазначив, що мобільний телефон знаходився в новому стані та придбаний в лютому 2025 року.

Заявник повідомив поліцейським, що його мобільний телефон був саме викрадений, однак, з його слів, поліцейські котрі приїхали на повідомлення про крадіжку наполягали на тому, щоб ОСОБА_10 написав заяву про втрату. Знаючи, що буде подальша перевірка заявник погодився написати власноручно заяву про втрату, однак, після написання ним заяви жоден із працівників Ужгородського РУП ГУНП із ним не зв'язувався. Цей випадок неналежного розгляду його звернення про крадіжку мобільного телефону та бездіяльність поліцейських у його пошуках викликав хвилю негативних емоцій у заявника та негативне ставлення до всіх поліцейських. Про цю історію він розповів багатьом своїм знайомим, оскільки був незадоволений роботою поліцейських.

Враховуючи зазначене, працівниками УГІ ГУНП 30.06.2025 року складений мотивований рапорт, який зареєстровано в ІП ЄО цього ж відокремленого підрозділу поліції за №22034, а органом досудового розслідування відомості за фактом крадіжки внесені до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України (КП № 12025871030001363 від 01.07.2025 року).

Іншим разом, 08.05.2025 року до чергової частини Ужгородського РУП надійшло повідомлення від працівника ПрАТ «Закарпаття обленерго» ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо неправомірних дій з боку трьох невідомих осіб під час проведення будівельних робіт на земельній ділянці за адресою: м. Ужгород, вул. Болгарська, 1, внаслідок чого були пошкоджені кабелі лінії електричних мереж. Подія зареєстрована ІП ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 08.05.2025 року № 14440.

За результатами вивчення працівниками УГІ ГУНП матеріалів, прийнятих за заявою ПрАТ «Закарпаття обленерго» (згідно Закону України «Про звернення громадян») та проведенням зворотного зв'язку установлено, що воно є передчасним і необґрунтованим, оскільки в заяві містяться ознаки кримінального правопорушення, оскільки пошкодження кабелів електричних мереж призвело до відсутності зв'язку на декілька годин.

УГІ ГУНП 30.06.2025 року складений мотивований рапорт, який зареєстровано в ІП ЄО цього ж відокремленого підрозділу поліції за № 22035, а органом досудового розслідування відомості за цим фактом внесені до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 360 КК України (КП № 12025078030000432 від 01.07.2025 року).

Крім того, проведеним аналізом наявності у підрозділі документального забезпечення Ужгородського РУП ГУНП довідок, які були сформовані за результатом звернень громадян, зареєстрованих в ІП ЄО ІКС ІПНП, встановлено відсутність 3 матеріалів. Зокрема, були відсутні наступні матеріали зареєстровані в ІП ЄО за №№: 6486 від 18.02.2025 року, 19653 від 30.05.2025 року, 9501 від 26.03.2025 року. Зазначені матеріали перебували на розгляді у старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів відділу превенції Ужгородського РУП ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 .

Також, 30.06.2025 року мобільною групою було здійснено аналіз адміністративних матеріалів, які були складені поліцейськими Ужгородського РУП ГУНП протягом червня 2025 року щодо наявності відзнятих відео під час документування та складання адміністративних матеріалів.

Загалом, було проаналізовано 15 адміністративних матеріалів, за результатом чого встановлено відсутність 7-м відеозаписів, зокрема усі порушення були допущені старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського РУП ГУП капітаном поліції ОСОБА_1 під час складання адміністративних матеріалів: серії ГБВ № 288097 від 02.06.2025 року, ВАД № 693799 від 03.06.2025 року, ВАД 693726 від 04.06.2025 року, ВАД № 693800 від 05.06.2025 року, ВАД № 693725 від 16.06.2025 року.

Встановлено, що адміністративна постанова ГБВ №288097 була складена ОСОБА_1 27.05.2025 року, про що свідчить паперова форма постанови. Вище зазначене може свідчити про недостовірність внесення інформації до підсистеми ІКС ІПНП відповідальними особами за наповнення підсистеми «Адмінпрактика». Протягом червня 2025 року дільничним офіцером поліції цього підрозділу ОСОБА_1 було складено усього 5 адміністративних матеріалів.

Перевіркою правильності складання протоколів про адміністративне затримання також встановлено наступні прорахунки:

1) один випадок коли про місце перебування затриманого, всупереч частини 2 статті 261 КУпАП та Інструкції оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року № 1376, не було повідомлено родичів та/або не зазначено час повідомлення яким чином було повідомлено, кого повідомлено, зокрема протокол про адміністративні затримання серії АП318 № 046040 від 01.01.2025 року - не зазначено кого із родичів і яким чином повідомлено, а також відсутні записи про відмову особи надання такої інформації;

2) один випадок коли особу відносно якої було здійснено адміністративне затримання та доставлено до приміщення Ужгородського РУП ГУНП у відповідності до записів здійснених у протоколі адміністративного затримання не було здійснено відповідні записи у Журналі обліку доставлених осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (додаток 4 до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376 (пункт 2 розділу III), а також у Журналі обліку доставлених, відвідувачів та запрошених (додаток 7 Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 23.05.2017 року № 440). Зокрема протокол про адміністративні затримання серії АП318 № 0460047 від 26.04.2025 року складений відносно громадянина ОСОБА_12 , який був затриманий у порядку статті 261 КУпАП на виконання постанови Ужгородського районного суду по справі № 308/935/25 від 10.03.2025 року;

3) один випадок коли про факт адміністративного затримання, всупереч пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699, не повідомлено, за допомогою технічних засобів електронних комунікацій працівника підрозділу ДПЛ чи 5 окремого інспектора ДПЛ органу (підрозділу) поліції, найближчого до місця фактичного затримання, внаслідок чого не було здійснено первинне створення запису в ІП «Custody Records» системи «ІПНП», зокрема під час адміністративного затримання 20.01.2025 року о 09.50 год. громадянина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (протокол про адміністративні затримання серії АП318 № 046043 від 20.01.2025 року);

У відповідності до змісту складеного протоколу про адміністративне затримання серії АПЗ 18№ 046043 складеного 20.01.2025 року відносно громадянина ОСОБА_8 до приміщення Ужгородського РУП ГУНП (де функціонує Custody Records) затриманий не доставлявся, натомість останній був доставлений до поліцейської станції № 4 Ужгородського РУП ГУНП, яка розташована за адресою м. Ужгород, по вул. П. Чубинсього, 33 «а», для складання адміністративних матеріалів за статтями 173 КУпАП та 185 КУпАП.

Перевіркою Журналу обліку доставлених осіб, які вчинили адміністративні правопорушення Інв. № 684, який знаходиться на поліцейській станції № 4 (додаток 4 до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376 (пункт 2 розділу III) - записи про доставлення затриманого ОСОБА_8 за 20.01.2025 року не здійснені.

Під час перевірки справ облікового елементу були встановлені наступні прорахунки, зокрема:

1. облікова справа «адміннаглядного» ОСОБА_13 у відповідності до інформації із долученого рапорту капітана поліції ОСОБА_1 від 25.01.2025 року встановлено, що адміннаглядний перебуває в УВП № 9 Закарпатської області у зв'язку із обранням відносно нього запобіжного заходу у вигляді перебування під вартою за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 статті 186 ККУ КП № 12024071030002010 від 15.10.2024 року). Крім долученого рапорту поліцейськими не здійснені наступні заходи, зокрема не долучені до обліково- профілактичної справи: нова вимога за 2025 рік, не здійснений запит до УВП № 9 чи дійсно ОСОБА_13 затриманий та перебуває під вартою, не долучені інші необхідні матеріали;

2. облікова справа «формальника» ОСОБА_14 , датою останнього долученого документу до справи - рапорт ОСОБА_1 від 23.08.2024 року про відсутність за місцем проживання, будь - які інші рапорти, довідки запити, інформації із підсистеми «Оберіг» в обліковій справі відсутні;

3. облікова справа «формальника» ОСОБА_15 датою останнього долученого документу до справи - рапорт ОСОБА_1 від 23.08.2024 року про можливе несення служби ОСОБА_16 в лавах ЗСУ та його місце знаходження не відоме.

У квітні 2025 року вищезазначені прорахунки в службовій діяльності дільничних офіцерів поліції, які несуть службу на поліцейській 7 станції № 4 Ужгородського РУП ГУНП керівництвом сектору дільничних офіцерів поліції районного управління поліції уже виявлялися, за результатами чого проведено службове розслідування.

Щодо виявлених порушень в роботі з підобліковим елементом старшим дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського РУП ГУНП капітаном поліції ОСОБА_1 , якому наказом Ужгородського РУП ГУНП від 09.05.2025 року № 190 оголошено зауваження, останній заходи щодо усунення виявлених прорахунків в службовій діяльності так і не вжив.

За результатами службового розслідування, наказом ГУНП в Закарпатській області № 1891 від 11.07.2025 року, за порушення вимог частини 1, пунктів 2, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VII, пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18, пункту 9 частини 1 статті 31, частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 року № 580- VIII «Про Національну поліцію», пункту 2 розділу І, пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, пунктів 6, 11 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100, пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 та пункту 2 розділу III Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, що виразилось у неналежному виконанні службових обов'язків як дільничного офіцера поліції, зокрема поширенні службової інформації (відео, відзнятого 25.06.2025 року на боді-камеру ДОП ОСОБА_6 ), не повідомленні на службу 102 та не вжитті заходів з реєстрації події за участі ОСОБА_7 , не складанні рапортів для реєстрації ІКС ІПНП CO (25.06.2025 року) та внесення відомостей до СРДР (CO Ужгородського РУП ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та від 08.05.2025 року № 14440), а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу, не здійснення відеофіксації під час оформлення адміністративних матеріалів та не інформуванні інспектора ДПЛ Ужгородського РУП ГУНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_8 у порядку статті 261 КУпАП - старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 (0072569), відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції.

На виконання дисциплінарного наказу, видано наказ ГУНП в Закарпатській області № 116 о/с від 11.07.2025 року, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) відповідно до п. 6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення його на службі в поліції.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Дослідивши матеріали справи апеляційним судом установлено, що наказом ГУНП в Закарпатській області № 1891 від 11.07.2025 року на підставі висновків службового розслідування застосовано до позивача (старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 ) дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Зміст дисциплінарного проступку (за який оскаржуваним наказом застосовано назване дисциплінарне стягнення) полягав у порушенні позивачем вимог:

частини 1 пунктів 2, 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року №2337-7;

пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18, пункту 9 частини 1 статті 31, частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 №580-8 «Про Національну поліцію»;

пункту 2 розділу 1, пункту 5 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України від 08.02.2029 №100;

пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої Наказом МВС України від 16 жовтня 2024 року №699;

пункту 2 розділу 3 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1376, що виразилося у:

1) у поширенні позивачем у цій справі службової інформації (відео, відзнятого 25.06.2025 року на боді-камеру ДОП Шалякою Л.Ю.); не повідомленні позивачем на службу 102 та не вжитті позивачем заходів з реєстрації події за участі ОСОБА_7 ;

2) не складанні рапортів для реєстрації ІКС ІПНП СО (12.06.2025) та внесення відомостей до ЄРДР ГУНП від 07.03.2025 №7979 та від 08.05.2025 №14440), не повідомленні за даними фактами керівникові підрозділу;

3) не здійснення відеофіксації під час оформлення адміністративних матеріалів та не інформування інспектора ДПЛ Ужгородського РУП УНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_8 у порядку статті 261 КУпАП.

Заперечуючи обставини, вчинення перелічених порушень, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, позивач оскаржив названий вище наказ відповідача до адміністративного суду.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України "Про Національну поліцію" та Дисциплінарним статутом.

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

За змістом частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

При цьому дисциплінарним проступком, у розумінні статті 12 Дисциплінарного статуту, визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Нормами частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

В силу частин другої, третьої та десятої статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок № 893).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 893 підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

За правилами встановленими статтею 19 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону у разі вчинення протиправних діянь. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.

У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.

Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

В силу частини першої статті 64 Закону України "Про Національну поліцію" особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові наступного змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.

Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану викладено у Розділ V Дисциплінарного статуту.

Частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту передбачено, що у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Статтею 29 Дисциплінарного статуту урегульовано питання щодо особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, частиною першою якої визначено, що у разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 29 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службової дисципліни грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Відповідач вважає, що позивачем вчинено діяння, яке, на думку відповідача, несумісне з його посадою.

Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Згідно частини 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VII (за порушення якої позивача притягнуто до відповідальності) передбачає, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

1. Стосовно висновків відповідача про порушення позивачем пункту 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту (за порушення яких позивача притягнуто до відповідальності), то за змістом вказаного пункту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки (п.2).

Дослідивши матеріали справи (серед яких оскаржувані накази та матеріали службового розслідування), апеляційним судом установлено, що відповідач стверджуючи про порушення позивачем пункту 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту позивачем не зазначив та не привів жодних фактів та доказів які їх підтверджують з приводу незнання позивачем (як поліцейським) певно визначеного закону, іншого нормативно-правового акти, що визначають повноваження поліції, а також своїх посадові (функціональні) обов'язки.

Як наслідок доводи відповідача про порушення позивачем пункту 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту не підтверджені належними доказами.

2. Стосовно висновків відповідача про порушення позивачем:

- пункту 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту (за порушення яких позивача притягнуто до відповідальності), то за змістом вказаного пункту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України (п.6);

- пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" (за порушення яких позивача притягнуто до відповідальності), то вказаними пунктами передбачено основні обов'язки поліцейського, а саме:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

За наслідками дослідження зібраних у цій справі матеріалів в тому числі матеріалів службового розслідування, судом апеляційної інстанції не виявленого жодного обґрунтування та належного доказу, який би вказував на наявність факту вчинення позивачем дій (активної поведінки) направленої на перешкоджання іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки. Як наслідок висунуті позивачу обвинувачення у названій частині є немотивованими та не підтверджені належними доказами.

Щодо доводів відповідача про вчинення позивачем дій, які полягають у пересиланні позивачем службового відеозапису який попередньо був отриманий ним від поліцейської ОСОБА_6 (на якому зафіксовані події, які мали місце 25.06.2025 року за участі інваліда війни 2 групи гр. ОСОБА_17 та працівників ТЦК) для гр. ОСОБА_17 , як таких, що підривають авторитет Національної поліції України через подальше оприлюднення в мережі інтернет службового відеоматеріалу, відзнятого 25.06.2025 року поліцейською ОСОБА_6 має негативний інформаційний наслідок та призвело до зниження довіри до працівників ТЦК, а також підриває авторитет поліції ГУНП в Закарпатській області і поліції в цілому, то колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно того, чи переслана позивачем інформація потерпілому ОСОБА_17 про події, які мали місце 25.06.2025 року за участі інваліда війни 2 групи гр. ОСОБА_17 та працівників ТЦК за участі поліцейських відповідає інформації з обмеженим доступом, то колегія суддів зазначає таке, у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» закріплено юридичний алгоритм трискладовий тест - який зобов'язаний застосовувати розпорядник для перевірки законності обмеження доступу до даних.

Обмеження доступу можливе лише при одночасному дотриманні трьох вимог:

Легітимна мета: захист інтересів нацбезпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров'я населення, прав інших людей тощо.

Істотність шкоди: оприлюднення завдає значної шкоди цим інтересам.

Перевага шкоди: шкода від розголошення переважає суспільний інтерес в отриманні інформації.

Воєнний стан не звільняє від необхідності проведення тесту.

Суд зазначає, що відеозапис з нагрудної камери (боді камери) поліцейського є публічною інформацією. Хоча він може мати статус «службової інформації» (ст. 9 Закону «Про доступ до публічної інформації»), однак цей статус не є абсолютним захистом від оприлюднення, позаяк заборона на його оприлюднення повинна відповідати усім трьом критеріям трискладового тесту

В даному випадку відповідач аргументує легітимну мету, як захистом «авторитету» працівників ТЦК та поліції. Однак, згідно з практикою ЄСПЛ, «захист авторитету» установи не може бути підставою для приховування фактів порушень з боку представників влади по відношенню до людини та громадянина, стосовно яких відповідач мав би вжити відповідних заходів.

Щодо істотності шкоди від розповсюдження такої інформації, то відповідач мав би довести належними доказами, що пересилання позивачем потерпілому матеріалів відеофіксації подій та подальше оприлюднення невідомою особою в засобах масової інформації завдало реальної шкоди (наприклад розкрито методику слідства в кримінальній справі порушеній по вказаному факту подій), а не просто викликало критику в соцмережах відносно дій працівників ТЦК та відносно бездіяльності працівників поліції, які спостерігали такі дії. Поширення відеоматеріалів про події за участю особи з інвалідністю та працівників ТЦК та поліції свідчить про конфліктну ситуацію, де критика є природною.

Також суд зазначає, що у даних правовідносинах має місце перевага суспільного інтересу, який полягає у контролі за законністю дій працівників ТЦК та поліції (особливо щодо вразливих груп населення, як-от особи з інвалідністю) майже завжди переважає інтерес відомства у збереженні свого «позитивного іміджу».

У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 1 та 2 Закону України «Про Національну поліцію», установлено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

1. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно статті 6 Закону України «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. 2

Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

За змістом ст.9 Закону України «Про Національну поліцію» поліція здійснює свою діяльність на засадах відкритості та прозорості в межах, визначених Конституцією та законами України.

Поліція забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку. Поліція забезпечує доступ до публічної інформації, володільцем якої вона є, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом.

Поліція може оприлюднювати (поширювати) інформацію з обмеженим доступом лише у випадках та в порядку, визначених законом.

Окрім вказаного суд зазначає, що стаття 30 Закону «Про інформацію» звільняє від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно значущою (викриває порушення прав людини, зловживання владою або незаконні дії службовців).

Позаяк інвалід війни 2 групи ОСОБА_17 є учасником події, він має право знати, що зафіксовано на відео, яке стосується його особисто. Передача йому запису може розглядатися як сприяння в реалізації його права на захист.

Також колегія суддів зазначає, що матеріали службового розслідування не містять доказів того, що саме дії позивача (пересилання відео потерпілому) стали першопричиною подальшого оприлюднення відеофайлу названих вище подій в мережі інтернет.

При цьому апеляційний суд звертає увагу відповідача, що відеозапис за участю особи з інвалідністю (гр. ОСОБА_17 ) та працівників ТЦК і поліції фіксує подію в громадському місці. Передача такого запису такій особі, чиї права бути порушені, розглядається, як сприяння поліцейським у реалізації права потерпілого на захист, що відповідає ст. 55 Конституції України, що не може апріорі вважатися дією, яка підриває авторитет поліції.

Підсумовуючи викладене суд апеляційної інстанції констатує, що:

· відеозапис з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано взаємодію представників влади з громадянином (особою з інвалідністю), є публічною інформацією, що становить значний суспільний інтерес;

· згідно з ч. 4 ст. 21 Закону «Про інформацію», доступ до відомостей про факти порушення прав і свобод людини, а також про незаконні дії посадових осіб, не може бути обмежений. Будь-які внутрішні накази про «службову таємницю» поступаються цьому закону;

· авторитет Національної поліції та ТЦК базується на принципах законності та відкритості (ст. 1 Закону «Про Нацполіцію»);

· джерелом підриву авторитету є не факт оприлюднення відео, а саме зафіксована на ньому поведінка службових осіб. Приховування можливих порушень шкодить довірі суспільства значно більше, ніж їх викриття;

· репутація державного органу не є легітимною метою для обмеження доступу до інформації в розумінні «трискладового тесту»;

· позивач (поліцейський) діяв в інтересах суспільства, забезпечуючи право громадянина на інформацію про події, що його стосуються;

· відповідачем не доведено, що оприлюднення відео завдало шкоди національній безпеці. Критика в соціальних мережах є проявом свободи слова, а не шкодою державним інтересам;

· право громадськості знати про методи роботи ТЦК та поліції, особливо щодо вразливих верств населення (інвалідів), безумовно переважає корпоративний інтерес відомства у збереженні «позитивного іміджу»;

· передача відео особі (гр. ОСОБА_18 ), яка є безпосереднім учасником події, є способом забезпечення його права на захист;

· дії позивача з передачі відеозапису не можуть кваліфікуватися як порушення обов'язків поліцейського, оскільки покладені на нього обов'язки вимагають насамперед дотримання Конституції та захисту прав громадян, що і було зроблено шляхом викриття обставин інциденту.

· згідно з практикою ЄСПЛ (справа «Гузель та інші проти Туреччини»), державні службовці, які повідомляють про ймовірні зловживання, мають перебувати під захистом, якщо вони діяли добросовісно та в інтересах суспільства.

Окрім наведеного суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали службового розслідування не містять електронних доказів розміщення у мережі Інтернет файлу зі службовою інформацією про яку йдеться вище.

Посилання на такі докази у рапортах певних посадових осіб не є належним доказом наявності такої інформації у мережі Інтернет, оскільки суперечить вимогам статті 99 КАС України. Відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Як наслідок накладення відповідачем дисциплінарного стягнення за порушення позивачем пункту 6 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту та пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" у названій вище частині є безпідставним.

3. Стосовно твердження відповідача щодо порушення позивачем пункту 9 частини 1 статті 31 та частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 року № 580 «Про Національну поліцію та пункту 2 розділу I, пункту 5 розділу II Інструкції №1026 (за порушення яких позивача притягнуто до відповідальності), то приведеними положеннями названих нормативних актів установлено, що:

поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (пункту 9 частини 1 статті 31 Закону України «Про Національну поліцію»);

поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні (частина 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 року № 580 «Про Національну поліцію).

Вживання законодавцем слова «може» у ст. 31 та ст. 40 названого Закону вказує на те, що ці норми є диспозитивними. Вони надають поліції право (повноваження) використовувати техніку, але не встановлюють обов'язок щодо такого використання.

Водночас апеляційним судом ураховано, що поліцейський зобов'язаний дотримуватися не тільки Закону, а й Інструкції із застосування технічних приладів (наприклад, затвердженої Наказом МВС №1026 від 18.12.2018), яка може містити вимоги щодо обов'язкового ввімкнення боді камери під час спілкування з громадянами, оформлення ДТП, зупинки авто тощо.

Порушення вимог цих інструкцій, навіть якщо в законі вжито слово «може», кваліфікується, як порушення службової дисципліни (невиконання наказів, інструкцій) згідно з Дисциплінарним статутом НПУ.

Дисциплінарним проступком у такому випадку є обставини за яких невикористання відеофіксації призвело до неможливості об'єктивного розгляду справи, приховування інформації або порушення прав громадян, це вважається дисциплінарним проступком.

Пункт 2 розділу I Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, за порушення якого позивача притягнуто до відповідальності (далі по тексту постанови - іменовано - Інструкція №1026) передбачає, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення;

2) охорони громадської безпеки та власності;

3) забезпечення безпеки осіб;

4) забезпечення публічної безпеки і порядку.

Пунктом 5 розділу II Інструкції №1026 (за порушення якого позивача притягнуто до відповідальності) включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Отож приведеними нормами Інструкції №1026 установлено обов'язок для поліцейського щодо здійснення відеофіксацій, шляхом включення портативного відеореєстратора з моменту початку виконання ним службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, при цьому ведення такої відеозйомки має здійснюватися безперервно до її завершення.

З оскаржуваних наказів убачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення названих вимог Інструкції №1026, які виразилися у не здійсненні позивачем відеофіксації під час оформлення адміністративних матеріалів.

За даними акту службового розслідування, затвердженого 09.07.2025 року убачається, що ОСОБА_1 свої дії під час виконання службових обов'язків з оформлення адміністративних матеріалів (серії ГБВ №288097 від 02.06.2025 року, ВАД № 693799 від 03.06.2025 року, ВАД 693726 від 04.06.2025 року, ВАД № 693800 від 05.06.2025 року, ВАД № 693725 від 16.06.2025 року) на відео не фіксував, як того вимагає пунктом 5 розділу II Інструкції №1026.

Апеляційний суд зазначає, що порушення пункту 5 розділу II Інструкції №1026 саме по собі є складом дисциплінарного проступку, оскільки воно означає невиконання поліцейським своїх службових обов'язків, визначених обумовленим нормативно-правовим актом МВС.

Однак для того, щоб притягнення до відповідальності було законним та обґрунтованим в акті службового розслідування обов'язково мало б бути встановлено наступне:

- що поліцейський дійсно перебував при виконанні службових обов'язків (був на зміні/патрулюванні) та здійснював поліцейські заходи (оформлював адмінматеріали);

- що поліцейський був забезпечення технічними засобами, а зокрема мало б бути доведено, що йому в установленому порядку був виданий справний та заряджений відеореєстратор під підпис у журналі (відповідно до вимог розділу II Інструкції);

- технічні можливості реєстратора дозволяли вести запис (наявність вільної пам'яті, справність кріплення);

- відсутність поважних причин, а зокрема необхідно було з'ясувати чому запис не вівся. Поважними причинами можуть бути: Раптова технічна несправність приладу під час роботи. Розрядка акумулятора (якщо поліцейський вжив заходів для його заміни, але не зміг). Форс-мажорні обставини, де пріоритетом було життя чи здоров'я людини, а не включення камери.

Водночас для кваліфікації дисциплінарного проступку встановленню також підлягає вина такого поліцейського ( у формі умислу або необережності), адже це ключовий елемент.

Також в ході службового розслідування встановленню підлягало, що поліцейський: свідомо не ввімкнув пристрій, та /або умисно вимкнув його під час спілкування з правопорушником та/або нехтував обов'язком перевірити справність пристрою перед виходом на зміну.

Окрім зазначеного встановленню підлягав причинно-наслідковий зв'язок, а зокрема в акті службового розслідування мало б бути чітко зазначено, що саме дії (або бездіяльність) ОСОБА_1 призвели до того, що фіксація не відбулася, що своєю чергою є порушенням Дисциплінарного статуту НПУ.

Натомість в акті службового розслідування вказані обставини відповідачем взагалі не з'ясовувалося, а лише констатовано про відсутність вивантаження в архів 5-ти відеоматеріалів, проте з якої причини такі відеоматеріалі не були вивантажені відповідач не з'ясував, а як наслідок доводи відповідача про наявність усіх ознак обумовленого дисциплінарного проступку є передчасними та такими що не підтверджуються належними доказами і ґрунтується виключно на припущеннях.

Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що накладення відповідачем дисциплінарного стягнення на позивача за порушення пункту 9 частини 1 статті 31, частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 року № 580 та пункту 2 розділу I, пункту 5 розділу II Інструкції №1026 у названій вище частині є необґрунтованим та таким що здійснено без дослідження та урахування відповідачем усіх обставин, що мають значення для кваліфікації такого дисциплінарного проступку та прийняття відповідного рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

4. Стосовно ж твердження відповідача про порушення позивачем пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 та пункту 2 розділу 3 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1376, (за порушення якого позивача притягнуто до відповідальності), то приведеними положення названих норм передбачено наступне.

Пунктом 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 установлено, що моніторинг дотримання поліцейськими прав затриманих відповідальною особою здійснюється невідкладно після отримання нею від поліцейського, який здійснив затримання, оперативного чергового або з ІП «Custody Records» системи «ІПНП» інформації про здійснення фактичного затримання особи.

Про кожне затримання поліцейський, який його здійснив, невідкладно повідомляє, зокрема, за допомогою технічних засобів електронних комунікацій працівника підрозділу ДПЛ / окремого інспектора ДПЛ органу (підрозділу) поліції, найближчого до місця фактичного затримання, здійснює первинне створення запису в ІП «Custody Records» системи «ІПНП» на планшетному пристрої та доставлення затриманого до зазначеного органу (підрозділу) поліції з обов'язковим застосуванням технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису під час перебування затриманого під контролем поліції.

При доставленні до органу (підрозділу) поліції затриманого чи надходженні інформації про здійснення поліцейським затримання на території обслуговування зазначеного органу (підрозділу) поліції оперативний черговий негайно повідомляє про це відповідальну особу.

Згідно пункту 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року №1376 відомості стосовно осіб, які вчинили адміністративні правопорушення та яких доставлено до органу поліції, фіксуються в журналі обліку доставлених осіб, які вчинили адміністративні правопорушення (додаток 4), який за наявності технічної можливості ведеться в електронній формі.

Перебування доставленої особи в штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інше.

З оскаржуваних наказів убачається, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог пункту 1 розділу 5 Інструкцій № 699 та пункту 2 розділу ІІІ №1376, які виразилися у не інформуванні інспектора ДПЛ Ужгородського РУП УНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_8 у порядку статті 261 КУпАП та не здійсненні запису у відповідному журналі про адміністративне затримання вказаного громадянина, що на думку комісії з службового розслідування підтверджується поясненнями старшого інспектора Ужгородського РУП ГУНП капітана поліції ОСОБА_19 .

При цьому, з акту службового розслідування не убачається, які саме пояснення надав капітан поліції ОСОБА_19 (їх зміст) та чим підтверджується надані ним пояснення з вказаного приводу. Також з вказаного акту службового розслідування та зібраних матеріалів службового розслідування неможливо встановити чи належить до повноважень та обізнаності капітана поліції ОСОБА_19 з'ясування таких обставин та на підставі яких документів таке ним встановлено. Не з'ясовано матеріалами службового розслідування чи був ОСОБА_19 взагалі на місці події або на чергуванні 20.01.2025 року та чи відноситься до його повноважень фіксування вказаних обставин та фактів.

Крім того додане до матеріалів службового розслідування пояснення, виконане нерозбірливим почерком який не дає суду не лише відтворити його зміст але і достеменно з'ясувати прізвище та ім'я особи яка його надавала.

Відповідно до Дисциплінарного Статуту висновки службової комісії мають ґрунтуватися на документально підтверджених фактах, а зокрема згідно:

- ч. 2 статті 14 службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків;

- ч. 6 статті 14 службове розслідування проводиться на засадах неупередженості;

-ч. 1 статті 19 у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи та документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку, причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення, висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону.

Отож члени дисциплінарної комісії зобов'язані «всебічно, повно, об'єктивно та неупереджено вивчити всі обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування». При цьому повнота та об'єктивність службового розслідування неможливі без відповідної перевірки пояснень відповідними доказами та їх залучення до матеріалів службового розслідування. Позаяк під час службового розслідування мають бути з'ясовані «документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку». Це пряма вимога щодо збирання саме документальної бази. У резолютивній частині висновку обов'язково зазначаються «докази, які підтверджують або спростовують факт порушення службової дисципліни».

Натомість як встановлено судом апеляційної інстанції в матеріалах службового розслідування та у його висновку відсутній зміст та розбірливий текст пояснень капітана ОСОБА_19 . Як наслідок суд не може приймати вказане як доказ, зміст якого неможливо встановити, адже це порушує принцип належності та допустимості доказів.

Також колегія суддів констатує, що у висновку службового розслідування та його матеріалах відсутні також посилання на докази, якими документально підтверджуються, відображені обставини щодо не інформування позивачем інспектора ДПЛ Ужгородського РУП УНП 20.01.2025 року про затримання громадянина ОСОБА_8 у порядку статті 261 КУпАП та не здійснення запису у відповідному журналі про адміністративне затримання вказаного громадянина.

Підсумовуючи викладене суд приводить до висновку, що акт службового розслідування в цій частині ґрунтується виключно на припущеннях суб'єкта владних повноважень, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України (щодо обов'язку доказування), позаяк вказані у ньому твердження в досліджуваній частині є голослівним та такими що не підтверджено жодними документальними доказами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку (ст. 62 Конституції України). Це стосується не лише кримінальних, а й дисциплінарних справ (за аналогією права, що часто підтверджує ЄСПЛ).

Отож склад обумовленого дисциплінарного проступку у цій частині є недоведеним, а притягнення до відповідальності за порушення пункту 1 розділу 5 Інструкції з організації діяльності підрозділів дотримання прав людини Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 16.10.2024 року № 699 та пункту 2 розділу 3 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 №1376 є протиправним, оскільки здійснено без дослідження та урахування відповідачем усіх обставин, що мають значення для кваліфікації такого дисциплінарного проступку та прийняття відповідного рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

5. Стосовно порушення позивачем пунктів 6 та 11 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 року № 100 (за порушення яких позивача притягнуто до відповідальності), то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 6 Порядку №100 поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» і зобов'язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події.

Згідно пункту 11 Порядку №100 поліцейський органу (підрозділу) поліції, якому доручено розгляд заяви або повідомлення про іншу подію та прийняття відповідного рішення в межах Закону України «Про звернення громадян» або Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі встановлення в матеріалах відомостей, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, невідкладно рапортом доповідає про це керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов'язки.

Керівник органу (підрозділу) поліції або особа, яка виконує його обов'язки, доручає уповноваженій службовій особі невідкладно зареєструвати рапорт працівника поліції в ІКС ІПНП (журналі ЄО) та не пізніше 24 годин з моменту реєстрації надіслати зазначені матеріали до органу досудового розслідування органу (підрозділу) поліції для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.»

Із змісту оскаржуваного наказу убачається, що зміст виявленого порушення обумовлених нормативних актів (за порушення яких на позивача накладено дисциплінарне стягнення) полягав у:

- не внесенні відомостей до ЄРДР (ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 08.05.2025 року № 14440, а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу;

- не складанні позивачем рапортів для реєстрації ІКС ІПНП ЄО (25.06.2025 року).

Аналізуючи правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, суд виходить з того, що дисциплінарний проступок - це не просто факт виконання чи невиконання обов'язків, а делікт, який має свій суворий склад: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона (вина).

Відповідно до положень Дисциплінарного статуту НПУ, службове розслідування має встановити не лише факт порушення, а й вину особи, обставини та причини вчинення проступку, а також зібрати докази, що підтверджують ці факти.

Акт службового розслідування, який став підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, за своєю юридичною природою є документом, що має фіксувати процес доказування проступку з покликанням на відповідні докази, що підтверджують його висновки. Просте перерахування порушень без посилання на конкретні докази (матеріали, протоколи опитування, дані технічних засобів, тощо), що підтверджують вину працівника, перетворює висновок на суб'єктивне припущення членів комісії.

5.1. Досліджуючи висновок відповідача щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку з приводу не внесення ним відомостей до ЄРДР Ужгородського РУП ГУНП по матеріалах від 07.03.2025 року ЄО № 7979 та від 08.05.2025 року № 14440, а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно пояснень начальника відділу превенції Ужгородського РУП майора поліції ОСОБА_20 , які були відібрані в ході службового розслідування убачається, що попередньо зібрані матеріали ЄО №7979 за заявою ОСОБА_10 було доручено для вивчення заступнику начальника управління поліції- начальникові слідчого відділу Ужгородського РУП Івану Розману, який у свою чергу, вказані матеріали в ЄРДР не вніс, а супровідним листом повернув для додаткового розгляду та доопрацювання. Після чого матеріали було доручено для здійснення перевірки та прийняття рішення старшому ДОП СДОП ВП Ужгородського РУП капітану поліції Івану Белецькому, який після додаткового вивчення доповів, що ознак кримінального правопорушення не виявив. За результатом розгляду такого матеріалу прийняв рішення про списання матеріалів до справи, згідно Закону України «Про звернення громадян». У свою чергу, ОСОБА_20 як керівник відділу превенції Ужгородського РУП погодив довідку, складену ОСОБА_21 , так як вважав що прийняте рішення ґрунтувалося на об'єктивних підставах (а.с. 168 та на звороті, т.1).

Крім того в ході службового розслідування були відібрані також пояснення у начальника сектору публічного порядку відділу превенції Ужгородського РУП ОСОБА_22 , який пояснив з приводу матеріалів ЄО №14440 за зверненням ОСОБА_11 щодо пошкодження кабелю, то такі матеріали були доручені для вивчення керівнику сектору дізнання Ужгородського РУП ОСОБА_23 . Який матеріали до ЄДРР не вніс, а супровідним листом повернув їх для додаткового розгляду та доопрацювання. Після їх було доручено для здійснення перевірки рішення старшому ДОП СДОП ВП Ужгородського РУП капітану поліції Івану Белецькому, який після додаткового збирання матеріалів додаткового їх вивчення доповів, що ознак кримінального правопорушення не виявив. За результатом розгляду такого матеріалу прийняв рішення про списання матеріалів до справи, згідно Закону України «Про звернення громадян». У свою чергу, ОСОБА_22 як керівник ДОП погодив довідку, складену ОСОБА_21 , так як вважав що прийняте рішення ґрунтувалося на об'єктивних підставах (а.с. 168-170 т.1).

Як наслідок висунуте відповідачем обвинувачення з приводу того, що позивач за результатом вивчення та доопрацювання матеріалів ЄО № 7979 та ЄО № 14440 не повідомляв керівникові підрозділу не відповідає, відібраним (в ході службового розслідування) поясненням начальника відділу превенції Ужгородського РУП майора поліції ОСОБА_20 та начальника сектору публічного порядку відділу превенції Ужгородського РУП ОСОБА_22 , позаяк такі керівники підрозділу письмово повідомили, що старший ДОП СДОП ВП Ужгородського РУП капітан поліції Іван Белецький після додаткового збирання матеріалів та їх додаткового вивчення доповідав їм про названі вище матеріали і вони погодили довідки про відсутність ознак у таких матеріалах № 7979 та №14440 кримінального правопорушення та про списання цих матеріалів до справи, згідно Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, за змістом абз 2 пункту 11 Порядку №100 керівник органу (підрозділу) поліції або особа, яка виконує його обов'язки, доручає уповноваженій службовій особі невідкладно зареєструвати рапорт працівника поліції в ІКС ІПНП (журналі ЄО) та не пізніше 24 годин з моменту реєстрації надіслати зазначені матеріали до органу досудового розслідування органу (підрозділу) поліції для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Отож з приведених положень законодавства слідує, що саме керівник органу (підрозділу) поліції або особа, яка виконує його обов'язки наділені повноваженнями щодо внесення доручення певно визначеній службовій особі з приводу надіслання матеріалів до органу досудового розслідування органу (підрозділу) поліції для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Натомість посада, яку займав позивач не віднесена до посад керівника органу (підрозділу) поліції або особи, яка виконує його обов'язки, а відтак позивач не є уповноваженою особою яка відповідає за внесення відповідних відомостей до ЄРДР згідно абз. 2 пункту 11 Порядку №100.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що керівником органу (підрозділу) поліції було визначено позивача уповноваженою особою з приводу надіслання названих вище матеріалів до органу досудового розслідування органу (підрозділу) поліції для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Також судом ураховано, що дії позивача щодо вивчення та доопрацювання названих матеріалів з приводу відсутності/ наявності ознак кримінального правопорушення та відповідної відсутності/наявності підстав для внесення відносно них відомостей до ЄРДР були перевірені відповідними керівниками підрозділу - відділу превенції Ужгородського РУП, до повноважень яких належить визначення відповідної службової особи з приводу необхідності надіслання матеріалів до органу досудового розслідування органу(підрозділу) поліції для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Крім того, стверджуючи про порушення позивачем пункту 11 Порядку №100, відповідач у акті службового розслідування зазначає про «відсутність з боку позивача перевірки обумовлених матеріалів».

Однак, на переконання суду для того, щоб проступок вважався доведеним, службове розслідування має встановити чотири обов'язкові елементи:

· Об'єкт: Яке саме правило чи норму закону порушено (має бути посилання на конкретний пункт посадової інструкції чи наказу МВС) з якої чітко вбачається які конкретні дії мав вчинити позивач при роботі з названими матеріалами;

· Об'єктивна сторона: конкретні дії чи бездіяльність, час, місце та обставини. При цьому суд наголошує, що самого переліку «не зробив того-то» замало без аналізу, чи мав працівник реальну можливість це зробити і чи зобов'язаний був зробити в силу певних положень нормативно-правових актів та повноважень, яким він був наділений;

· Суб'єктивна сторона (Вина). Для кваліфікації дисциплінарного проступку обов'язковим є встановлення вини (умислу або необережності). Акт має містити аналіз ставлення особи до скоєного та розкривати її вину (умисел чи необережність). Якщо акт просто констатує факт без аналізу причин невиконання - вина вважається недоведеною.

· Суб'єкт: Чи була особа на той момент при виконанні, чи володіла вказана особа відповідними повноваженнями.

Натомість, як встановлено судом вказаний акт службового розслідування не містить жодних мотивованих обґрунтувань з посиланням на відповідні нормативні акти з приводу того, які саме обов'язкові дії, передбачені ст. 214 КПК України або внутрішніми інструкціями мав вчинити позивач в межах певно визначених та закріплених за ним повноважень при опрацюванні матеріалів ЄО №14440, ЄО №7979. Також названий акт не містить жодних доказів якими підтверджено не вчинення позивачем, обов'язкових до виконання дій (що визначені нормативними та локальними актами) при роботі з названими матеріалами.

Крім того висновок службового розслідування не містить мотивованого обґрунтування, у чому саме полягала вина позивача: чи була це його помилка у кваліфікації події (що є оціночним судженням правоохоронця), чи свідоме ігнорування ним закону, направленого на укриття злочинів. При цьому суд зазначає, що акцент на «дискреції» означає, що поліцейський має право сам вирішувати (в межах закону), є там злочин чи ні, і його не можна карати просто за іншу думку, якщо вона не є явно злочинною, тим більше якщо така думка/позиція поліцейського була перевірена та погоджена відповідними керівниками підрозділу. Зокрема матеріали справи містять довідки, затверджені відповідними керівниками поліції, про погодження правової позиції щодо відсутність ознак кримінального правопорушення за приведеними матеріалами.

З урахуванням викладеного звинувачення позивача в «укритті злочинів» є суб'єктивним припущенням членів комісії та відповідача, що суперечить принципу презумпції невинуватості.

Як наслідок склад дисциплінарного проступку (не внесенні відомостей до ЄРДР (ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 07.03.2025 року № 7979 та ЄО Ужгородського РУП ГУНП від 08.05.2025 року № 14440, а також не повідомлення за даними фактами керівникові підрозділу, за який позивача оскаржуваними наказами притягнуто до відповідальності) є недоведеним, як і не доведеними є висновки акту службового розслідування щодо неналежної перевірки позивачем названих вище матеріалів. Отож накладення на позивача дисциплінарного стягнення в цій частині є передчасним та неправомірним.

5.2. Досліджуючи висновок відповідача щодо вчинення позивачем дисциплінарного проступку з приводу порушення позивачем пункту 6 Порядку №100, що виразилося у не складанні позивачем рапортів для реєстрації ІКС ІПНП ЄО події, яка відбулася 25.06.2025 року між інвалідом війни 2 групи ОСОБА_17 та працівниками ТЦК, то колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів службового розслідування убачається, що дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції Ужгородського РУП ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_6 за допомогою службового портативного відео реєстратора (боді камера) зафіксовано події, які відбулися 25.06.2025 року між інвалідом війни 2 групи ОСОБА_17 та працівниками ТЦК.

Зокрема дільничний офіцер поліції ОСОБА_6 у своїх письмових поясненнях пояснила, що в ході перевірки документів інваліда війни 2 групи ОСОБА_7 працівники РТЦК тілесних ушкоджень вказаному громадянину не завдавали. Всю розмову між працівниками РТЦК та гр. ОСОБА_7 вона фіксувала на боді камеру. Також з обумовлених письмових пояснень ОСОБА_6 убачається, що позивач ОСОБА_24 не був ні очевидцем, ні учасником вказаної подій.

Про вказану подію позивачу стало відомо від гр. ОСОБА_7 та від дільничного офіцера поліції ОСОБА_6 , яка перебувала у спільному наряді разом із працівниками Ужгородського РТЦК та відповідно була безпосереднім очевидцем такої події, а також її фіксувала за допомогою боді-камери.

Отож, під час несення спільного наряду (25.06.2025 року) разом із працівниками Ужгородського РТЦК, відповідальною особою щодо запобігання правопорушенню була дільничний офіцер поліції ОСОБА_6 до повноважень якої і належало складання відповідного рапорту за результатом події та відповідного повідомлення про таку подію, яка відбулася між працівниками РТЦК та гр. ОСОБА_25 .

Також матеріали службового розслідування містять пояснення працівників Ужгородського РТЦК ОСОБА_26 та ОСОБА_27 за безпосередньої участі яких 25.06.2025 року відбувся конфлікт з інвалідом війни 2 групи ОСОБА_25 . Відповідно до вказаних пояснень конфлікт між ними та вказаним громадянином вичерпано, позаяк вказані працівники ТЦК вибачилися.

З письмових пояснень позивача ОСОБА_28 , які були надані в ході службового розслідування убачається, що вказаний поліцейський не перебував 25.06.2025 року у спільному наряді разом із працівниками Ужгородського РТЦК та відповідно не був безпосереднім очевидцем названої вище події. Відеофайл з подією яка відбулася за участі працівників РТЦК та інваліда війни 2 групи ОСОБА_7 йому переслала дільничний офіцер поліції ОСОБА_6 (що також відповідає її поясненням). Окрім того позивач у своїх поясненнях зазначив, що гр. ОСОБА_3 йому повідомив, що працівники РТЦК за наслідком події, що відбулася звинувачують його у неналежній поведінці (а зокрема, що він чіплявся та ображав працівників РТЦК перебуваючи в стані сп'яніння), а як наслідок на переконання позивача ОСОБА_28 , інвалід війни 2 групи ОСОБА_7 мав право на ознайомлення з такими матеріалами відеозапису, як учасник події для спростування висунутих проти нього обвинувачень працівниками РТЦК у неіснуючому порушенні.

Окрім зазначеного позивач пояснив, що на дату здійснення названої вище події не перебував при виконанні службових обов'язків, позаяк знаходився у відпустці, що не заперечується відповідачем. Також позивач пояснив, що він був обізнаний з приводу того, що ОСОБА_6 попередньо повідомляла безпосереднього керівника про таку подію.

Дослідивши матеріали службового розслідування та надані сторонами докази, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у діях позивача ОСОБА_28 складу дисциплінарного проступку, виходячи з наступного.

Відповідно до Дисциплінарного статуту НПУ, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським службової дисципліни. В даному випадку відповідач інкримінує позивачу не подання рапорту для реєстрації ІКС ІПНП ЄО події, яка відбулася 25.06.2025 та про її неповідомлення.

Як встановлено судом на момент описуваних подій (25.06.2025) позивач ОСОБА_24 не перебував у складі спільного наряду з працівниками РТЦК, не був безпосереднім очевидцем інциденту та не виконував службових повноважень. Більше того, позивач офіційно перебував у відпустці, що і не спростовано відповідачем. Отож перебуваючи у відпустці позивач був увільнений від виконання службових обов'язків.

Ключовим аспектом дисциплінарної відповідальності є наявність складу дисциплінарного проступку, зокрема його суб'єктивної сторони - вини. Суд зазначає, що дисциплінарна відповідальність за неподання рапорту не може бути формальною.

На переконання позивача у цій справі подія вже була доведена до відома керівництва уповноваженою особою ( ОСОБА_6 ), позаяк саме вказана особа була безпосереднім очевидцем події та виконувала службові повноваження щодо запобігання правопорушенню в тому числі і щодо інформування керівництва про події, які відбулися під час несення нею служби.

Позаяк позивач ОСОБА_24 був впевнений, що керівництво вже поінформоване названою колегою, а як наслідок вказана обставина свідчить про відсутність умислу позивача на приховування інформації. Більше того, законодавство не покладає на працівника, який перебуває у відпустці та не є очевидцем події, обов'язок дублювати повідомлення, вже надані безпосередніми учасниками інциденту чи події, якщо він переконаний, що таке повідомлення уже подано або мало б бути подано в силу виконання службових обов'язків певною особою, якою у спірних правовідносинах є дільничний офіцер поліції ОСОБА_6 .

Враховуючи викладене суд приходить до переконання, що висновок службового розслідування про порушення позивачем службової дисципліни у цій частині є також передчасним та необґрунтованим, оскільки він не враховує фактичний статус позивача на момент події та відсутність юридичного обов'язку вчиняти дії пов'язані з реалізацію службових обов'язків під час перебування у відпустці, за невиконання яких його було притягнуто до відповідальності.

За таких обставин, накладене дисциплінарне стягнення підлягає скасуванню як таке, що застосоване без належних на те правових підстав.

Враховуючи, що акт службового розслідування фактично є декларативним документом без належної доказової бази, відповідачем не було доведено наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Оскільки належних доказів вини суду надано не було, оскаржуваний наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 11 липня 2025 року № 1891 є протиправним та підлягає до скасування, а позивач підлягає поновленню на службі в поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 11.07.2025 року.

Положеннями частини 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам№ 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин та діяв на час звільнення позивача, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.01.2024 у справі № 708/447/23, де ВС вказав, що виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість належним чином реалізовувати працівником своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, внаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі № 522/7990/17 вказав, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Водночас, вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця (таке поняття дав Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у справі № 708/447/23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Період вимушеного прогулу за період з 12 липня 2025 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 22.04.2025 року включно (день винесення постанови Судом) складає 290 календарних днів.

Відповідно до довідки про доходи ДПС у Закарпатській області (а.с. 32 т.1) позивач у травні 2025 року отримав 32551,18 грн грошового забезпечення та червні позивач отримав 33870,07 грн грошового забезпечення. Кількість календарних днів у вказаний період 61 день.

Як наслідок середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за вказані місяці, що передували місяцю звільнення становив 1088,87 грн (32551,18 грн + 33870,07 грн / 61).

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача складає 315 772,30 грн (290 днів х1088,87 грн).

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційні скарги слід задовольнити, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про задоволення позову.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки колегією суддів були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до д п.1 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності належать справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Приміткою статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» визначено перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. При цьому, як встановлено судом посада, яку займав позивач до вказаного переліку не належить.

Як наслідок вказана справа належить до справ незначної складності.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як наслідок відсутні правові підстави для ухвалення судового рішення з приводу стягнення судового збору на користь позивача за рахунок бюджетного фінансування відповідача.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 260/7016/25 скасувати.

Ухвалити постанову про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 11 липня 2025 року № 1891.

Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 11.07.2025 року

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88008, м Ужгород, вул.Ф.Ракоці,13, код ЄДРПОУ 40108913), на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу 315 772,30 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос

Попередній документ

135943000

Наступний документ

135943002

Інформація про рішення:

№ рішення:	135943001
№ справи:	260/7016/25
Дата рішення:	22.04.2026
Дата публікації:	27.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто у апеляційній інстанції (22.04.2026)
Дата надходження:	04.09.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу