22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/7877/25 пров. № А/857/52807/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року про повернення позовної заяви в справі № 300/7877/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування заборони в'їзду в Україну,-
суддя в 1-й інстанції - Кафарський В.В.,
час ухвалення рішення - 17 листопада 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У жовтні 2025 року Мироняк Марія Валеріївна, в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, в якому просить скасувати рішення №2625110100014125 від 14.05.2024 про заборону в'їзду в Україну громадянина Туркменістану ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху в зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надано десятиденний строк для усунення її недоліків.
На виконання вимог вказаної ухвали на адресу суду першої інстанції від позивача надійшли заява про усунення недоліків.
Однак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки ним жодним чином не обґрунтовано поважність пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу такої поважності.
Не погоджуючись з такою ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що через військовий стан в Україні та нерозуміння законодавства України
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312, пункту 3 частини першої статті 294 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Стаття 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 02 квітня 2024 року у справі N 560/8194/20, від 25 квітня 2024 року у справі N 380/2299/23, від 20 травня 2024 року у справі N 240/21531/23.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас частина перша статті 121 КАС України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску строку, які можна визнати поважними чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі N 9901/405/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі N 140/1770/19 зазначила, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У постанові від 13 березня 2024 року у справі N 420/9728/23 Верховний Суд вказав, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущений; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Подібний висновок викладений Верховним Судом також у постановах від 18 січня 2024 року у справі N 520/10732/21, від 24 січня 2024 року у справі N 2040/7854/18, від 14 лютого 2024 року у справі N 120/3250/22.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі N 813/2897/16.
Як встановлено судом, позивач через представника, звернувся з адміністративним позовом про скасувати рішення Тлумацького відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області №2625110100014125 від 14 травня 2024 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Туркменістану ОСОБА_2 .
Матеріалами справи стверджується, що постановою Тлумацького відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області від 14 травня 2024 року громадянина Туркменістану ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф в розмірі 3400 грн, за перевищення дозволеного строку перебування іноземців більше ніж на 30 днів.
Копію цієї постанови отримано позивачем 14 травня 2024 року, що підтверджується особистим підписом на примірнику такої.
З спірного рішення Тлумацького відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області №2625110100014125 від 14 травня 2024 року про заборону в'їзду в Україну вбачається, що «14.05.2024 співробітниками Тлумацького відділу УДМС в Івано-Франківській області спільно з ВОЗНМРВ УДМС в Івано-Франківській області виявлено громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Встановлено, що вказаний іноземець був документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 (підстава 04/14). 22.02.2024 дана посвідка була скасована на підставі пп.2 п.63 ПКМУ №322 від 25.04.2018.
Після закінчення дозволеного терміну перебування іноземець територію України не покинув.
Начальником Тлумацького відділу УДМС в Івано-Франківській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.».
Судом також встановлено, що паспорт громадянина Туркменістану ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , містить відмітку про заборону в'їзду в Україну до 15 травня 2027 року.
Зрештою, примірник рішення №2625110100014125 від 14 травня 2024 року про заборону в'їзду в Україну долучає сам позивач до матеріалів позовної заяви, при цьому не зазначає, коли такий ним отриманий.
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 26 Закону N 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 N 353/271/150, в пункті 3 розділу II передбачено, що рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в'їзду обчислюється з дня винесення такого рішення.
Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в'їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в'їзду.
Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв (пункт 4 розділу II Інструкції).
З обсягу встановлених обставин справи, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позивач не міг не знати про порушення своїх прав ще 14 травня 2024 року, однак з цим позовом звернувся лише 30 жовтня 2025 року.
Водночас, системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, позивач скористався наданою судом можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку та вказав, що пропуск строку зумовлений військовим станом в Україні та нерозумінням законодавства України. Також оскарження спірного рішення унеможливлено перебуванням за межами України.
Суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 N 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Згідно Рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, прийнятих Радою суддів України від 02.03.2022, судам рекомендовано продовжити процесуальні строки до закінчення воєнного стану в Україні.
Проте в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час, у зв'язку з чим безмежне продовження процесуальних строків до закінчення воєнного стану спричиняє порушення стабільності суспільних відносин.
Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 N 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі N 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
У цьому взаємозв'язку Велика Палата Верховного Суду, зауважила, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16.02.2023 у справі N 640/4426/22 визначив, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, суд враховує, що Івано-Франківський окружний адміністративний суд, до якого позивач мав би звернутися з позовом, не зупиняв свою процесуальну діяльність з моменту введення воєнного стану.
Івано-Франківська область та місто Івано-Франківськ не належали до територій, що розташовані в районі проведення воєнний (бойових) дій або які перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Позивач в спірних період, за твердженнями останнього, перебував за межами України, однак обставин припинення роботи поштового зв'язку, відсутність доступу до електронних сервісів, судовим розглядом не встановлено.
При цьому особа, яка звертається до суду, повинна не абстрактно, а конкретно довести наявність об'єктивних перешкод для звернення до суду протягом розумного строку, обґрунтувати тривалість цих перешкод (чи мали вони безперервний характер та охоплювали весь період пропуску строку, чи були проміжки часу, коли звернення до суду було можливим).
Велика Палата Верховного Суду визначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі N 990/115/22).
Водночас триваюча пасивна поведінка особи, яка має намір звернутися до суду, не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі N 990/115/22).
Водночас загальновизнаний принцип права "незнання закону не звільняє від відповідальності", що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - "незнання закону не є виправданням ні для кого") вказує на те, що людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.
Тому твердження позивача про його необізнаність із законодавством України не може свідчити про поважність пропуску строку на подання позовної заяви.
Схожим чином висловилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20.
Сукупність обставин у цій справі вказує на те, що у спірний період позивачем не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуального права на подання адміністративного позову. Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року про повернення позовної заяви в справі № 300/7877/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.