22 квітня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 704/1299/24
Провадження № 22-ц/821/885/26
Категорія: 307020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря:
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача- адвокат Головко Олександр Володимирович,
відповідач: Тальнівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 ,
представник третьої особи: адвокат Токар Ольга Михайлівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Олександра Володимировича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року (постановлене в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області під головуванням судді Москаленко І.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тальнівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин,-
Короткий зміст вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тальнівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є рідною донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує, що її мама ОСОБА_4 була у шлюбі з ОСОБА_5 та мали спільну доньку ОСОБА_6 1978 року народження.
Проте, в подальшому стосунки в них погіршились і мати позивачки стала проживати без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .
Стосунки з ОСОБА_3 тривали недовго, і в результаті даних стосунків народилась вона.
Оськільки її мати перебувала у зареєстрованому шлюбі, тому в свідоцтві про її народження батьком зазначений ОСОБА_5 .
Про те, що її біологічним батьком є ОСОБА_3 , зазначає позивачка, їй стало відомо перед його смертю, а після його смерті вона знайшла заповіт на своє ім'я.
Вказує, що за життя ОСОБА_3 проявляв до неї турботу, піклувався, допомагав.
На підставі наведеного, позивач просила суд встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_1 та зобов'язати Тальнівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) внести зміни до її актового запису про народження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову про встановлення факту, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред'явила даний позов до неналежного відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 05 березня 2026 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Головко О.В., вважаючи оскаржуване рішення необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, просив скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року та постановити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що приймаючи рішення, суд першої інстанції зробив посилання на ст. 1266 ЦК України щодо спадкування за правом представлення не з'ясувавши, чи можуть до ОСОБА_2 застосовуватися положення ст. 1266 ЦК України - спадкування за правом представлення.
Також суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що ОСОБА_2 по справі мала бути залучена в якості відповідача, а не третьої особи, що фактично є єдиною підставою для відмови позивачу у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу апеляційного суду 06 квітня 2026 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Токар О.М. вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції вірно визначено суб'єктний склад учасників справи, суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Головка О.В., залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 10 квітня 2026 року, представник Тальнівського відділу ДРАЦС у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління МЮУ - Скоропад Л.М., вважаючи апеляційну скаргу необгрнтуваною, просила в її задоволенні відмовити повністю.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1 а.с.10).
Згідно копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Тальне, Черкаської області ( т. 1 с.а. 21).
Згідно копії заповіту від 19 жовтня 2002 року вбачається, що ОСОБА_3 , здійснив заповітне розпорядження щодо свого майна, яке належатиме на день його смерті, ОСОБА_1 ( т. 1 а.с. 16).
Згідно довідки відділу обслуговування громадян №13 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 14.06.2023 вбачається, що ОСОБА_1 отримала допомогу на поховання за померлого ОСОБА_3 (т.1 а.с.17),
Також на підтвердження обгрунтованості позовних вимог позивач долучила до позовної заяви фототаблиці з зображеннями проведеного нею спільно часу із ОСОБА_3 , її сином та матір'ю (т.1 а.с.34-53).
Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки, які були викликані в судове засідання за клопотанням позивачки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , та свідки, які були викликані в судове засідання за клопотанням представника третьої особи: Брижко Н.П., Гонтар Н.Л., ОСОБА_10 .
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним, недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справах про встановдення факту родинних відносиніз спадкодавцем, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22).
Предметом спору у цій справі є встановлення факту родинних відносин, тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Отже, для вирішення питання щодо необхідності участі у справі спадкоємця як відповідача необхідною умовою є прийняття ним спадщини.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Частиною першою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 , яка є племінницею померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , претендує на спадкове майно.
Також судом першої інстанції взято до уваги той факт, що на розгляді Кропивницького апеляційного суду перебуває цивільна справа за апеляційною скаргою на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року у цивільній справі №704/88/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Матусівська сільська рада Шполянського району Черкаської області про визнання заповіту недійсним.
Встановивши, що після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно претендує як позивач, так і ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що визначений позивачкою відповідач : Тальніський відділ ДРАЦС у Звенигородському районі Черкаської області ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) не заявляє самостійних вимог по даній справі та не має процесуальної заінтересованості, оскільки результат розгляду справи не вплине на права чи обов'язки відділу ДРАЦС, позивачкою пред'явлено вимоги до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його племінниця ОСОБА_2 , яка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і повинна бути залучена до участі у справі в якості відповідача, натомість брала участь у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за своїм змістом, процесуальними правами та обов'язками є різним, а висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу учасників справи. (див. постанову Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 306/513/16-ц).
Доводи апеляційної скарги, що приймаючи рішення, суд першої інстанції зробив посилання на ст. 1266 ЦК України щодо спадкування за правом представлення, не з'ясувавши, чи можуть до ОСОБА_2 застосовуватися положення вказаної норми закону - спадкування за правом представлення, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 усунута від права на спадкування, тому вона як особа, яка претендує на спадкове майно, має бути відповідачем у даній категорії справ.
При цьому, за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб'єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів.
Інші доводи апеляційної скаргибули предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представика ОСОБА_1 - адвоката Головка О.В. на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Олександра Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тальнівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Л.І. Василенко
/повний текст постанови суду виготовлений 22 квітня 2026 року/