21 квітня 2026 року
м. Харків
справа №629/6847/24
провадження № 22-ц/818/1657/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області в особі Слідчого відділу Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, Державної казначейської служби України, Харківської обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Близнюківського району суду Харківської області від 13 листопада 2025 року, постановлене під головуванням судді Масло С.П.., -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області в особі Слідчого відділу Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, Державної казначейської служби України, Харківської обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення моральної шкоди.
Рішенням Близнюківського районого суду Харківської області від 13 листопада 2025 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п.44 від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06). Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, наголосив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 ст.1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02). Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головне управління Національної поліції в Харківській області просить скаргу залишити без задоволення.
В апеляційній скарзі Харківська обласна прокуратура просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення. Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причиннонаслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Однією із обов'язкових умов настання деліктної відповідальності є наявність причинного зв'язку між протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв'язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за ст. ст. 1173, 1174 або 1176 ЦК України. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
В апеляційній скарзі Головного управління Національної поліції в Харківській області просить скасувати рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 13.11.2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Висновок суду першої інстанції про те, що встановлені у справі обставини «можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування», є передчасним, припущеним та таким, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо оцінки розумності строків досудового розслідування. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні не є формальним або безрезультатним. У його межах проведено значний обсяг слідчих дій. Позивачем не надано жодних належних доказів, які підтверджують завдання йому моральної шкоди. Отже, сам по собі факт тривалості досудового розслідування кримінального провадження не порушувало прав і свобод позивача, ні в чому його не обмежувало. Позивачем не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, причинний зв'язок, наявність вини ГУНП в Харківській області.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ГУНП в Харківській області задовольнити частково та ухвалити нове рішення, яким задовільнити його позовні вимоги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з надмірною тривалістю розслідування кримінального провадження, неодноразового прийняття рішень у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, позивач був змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, заявами, скаргами, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань, відволікаючи від інших потреб. Оскільки у цій справі позивач довів факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано моральної шкоди, суд дійшов висновку про стягнення з держави моральної шкоди відповідно до положень статті 1174 ЦК України. Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що довготривале та неефективне досудове розслідування призвело до душевних страждань позивача, враховуючи вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами на дії слідчих, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з держави грошової компенсації у розмірі 10 000 грн. Вимога позивача про стягнення 500 000 грн. моральної шкоди є завищеною.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, ОСОБА_1 згідно посвідчення № НОМЕР_1 є суддею у відставці Лозівського міськрайонного суду Харківської області.
З пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером.
З рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 14.02.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у проведенні перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до статті 142 Закону №1402.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №963390154219 від 14.02.2024 року та визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у перерахунку призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №04-49/50 від 17.01.2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.01.2024 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 58% винагороди судді, визначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №04-49/50 від 17.01.2024 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Харківського адміністративного окружного суду від 29.07.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання з 58% до 50% при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, з 19 лютого 2020 року, на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року по справі № 520/8258/2020, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання в розмірі 58 % суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28 лютого 2020 р. № 04/52/1206, виданої Територіальним управління ДСА у Харківській області, починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору.
Рішенням Харківського адміністративного окружного суду від 14.09.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, згідно заяви від 04.03.2020 року, на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.02.2020 року №04-52/1206, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області, визнано протиправним та скасовано Рішення відділу з питань перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.03.2020 року №1583 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.02.2020 року №04-52/1206, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання на підставі Довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.02.2020 року №04-52/1206, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Харківській області, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. В задоволенні встановлення судового контролю відмовлено, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по сплаті судового збору.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.01.2021 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.02.2020 року №04-52/1206, виданої ТУ ДСА у Харківській області з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 23.06.2023 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання в розмірі 58% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 28.02.2020 року №04-52/1206, виданої ТУ ДСА у Харківській області з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2024 року, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 року по справі № 520/4599/22 скасовано. Прийнято постанову, якою встановити засоби судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 року по справі № 520/4599/22; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області подати до Харківського окружного адміністративного суду в місячний строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 року по справі №520/4599/22.
Ухвалами Харківського адміністративного окружного суду від 04.08.2024 року, 21.03.2024 року, 07.03.2024 року витребувано у Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області належним чином завірені копії документів, які підтверджують підстави не проведення пенсійним органом виплати заборгованості ОСОБА_1 , за наслідком перерахунку з моменту набрання законної сили судовим рішення по справі №520/4599/22 та по цей час.
З виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що ОСОБА_1 має хвороби серцево-судинного характеру, тому неодноразово звертався за медичною допомогою до медичних закладів, що вбачається з наданих виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого.
На підставі витягу ЄРДР 23.06.2022 року зареєстровано кримінальне провадження № 12022226110000132 за попередньою правовою кваліфікацією за ст.356 КК України. З короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що до чергової частини Лозівського РВП надійшла ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16.06.2022 року щодо розгляду скарги ОСОБА_1 про те що службові особи Лозівського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Харківській області не виконують рішення та постанови судів, щодо нарахування та виплати його пенсійного забезпечення.
Згідно витягу з ЄРДР 05.12.2023 року зареєстровано кримінальне провадження № 42023222060000231 за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.364 КК України. З короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що 05.12.2023 року до Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області надійшла ухвала Дзержинського районного суду м.Харкова від 10.11.2023 року щодо внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про те що службові особи Головного Управління ПФУ в Харківській області зловживали своїм службовим становищем з метою отримання неправомірної вигоди, не виплачували останньому заборгованості пенсії за період 01.02.2020 року по 01.06.2020 року.
На підставі витягу з ЄРДР 12.06.2024 року зареєстровано кримінальне провадження № 42024222060000124 за попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.356 КК України. З короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення вбачається, що відповідно до ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.06.2024 року зобов'язано уповноважених осіб Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова внести до єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 щодо самовільного прийняття рішення працівниками Головного Управління ПФУ в Харківській області щодо зменшення пенсії.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06 січня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до слідчого судді про зобов'язання дізнавача СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області Співак Д.Ю. виконати вимоги ст.220 КПК України у кримінальному провадженні №12022226110000132 від 23.06.2022 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ст.356 КК України, а саме винести мотивовану постанову про задоволення чи повну або часткову відмову в задоволенні заяви-клопотання від 31.12.2022 року. Згідно вищезазначеної ухвали, скаргу ОСОБА_1 було задоволено, зобов'язано слідчого СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області, який здійснює розслідування по матеріалам кримінального провадження №12022226110000132 від 23.06.2022 року розглянути та винести постанову за клопотанням ОСОБА_1 від 31.12.2022 року.
Як вбачається з ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.12.2022 року, до слідчого судді надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність прокурорів Лозівської окружної прокуратури Харківської області по матеріалам кримінального провадження № 42022222120000098 від 11.11.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України. В даній скарзі скаржник просить зобов'язати процесуальних прокурорів Лозівської окружної прокуратури Харківської області по кримінальним провадженням: № 42022222120000098 від 11.11.2022 року за ч.2 ст. 382 КК України; № 12022226110000132 від 23.06.2022 року, № 12022226110000223 за ст. 356 КК України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідно до вимог ч.2 ст. 220 КПК України, винести мотивовану постанову по його заяві-клопотанні від 14.12.2022 року, копію якої вручити особисто, як потерпілому по вищевказаним кримінальним провадженням. Крім того, заявляє відводи прокурорам Новікову Ю.О., Петренко Ю.І., Шкребцю А.Є. та дізнавачу Дарині Співак по кримінальним провадженням № 42022222120000098 від 11.11.2022 року за ч.2 ст. 382 КК України; № 12022226110000132 від 23.06.2022 року, № 12022226110000223 за ст. 356 КК України. Згідно вищезазначеної ухвали скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурорів Лозівської окружної прокуратури Харківської області задоволено частково, зобов'язано процесуального керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області розглянути та винести постанову за клопотанням ОСОБА_1 від 14.12.2022 року, в задоволенні заяви скаржника ОСОБА_1 про відвід прокурорам Лозівської окружної прокуратури Харківської області, а також дізнавачу СД Лозівського РВП ГУНП в Харківській області Співак (Кікієва) Д.Ю відмовлено.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.03.2024 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб СВ ХРУП №3 ГУНП в Харківській області, що полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР задоволено частково. Зобов'язано уповноважену службову особу СВ ХРУП №3 ГУНП в Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 18.09.2023 року та надати заявнику відповідь.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.07.2024 року скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову прокурора Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Ширіна С.М. від 01.07.2024 року «Про часткову відмові у задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12022226110000132 від 23.06.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ст. 356, ст.364, ч.2 ст.367, ч.1 ст.382 КК України» задоволено та скасовано вищезазначену постанову.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.11.2023 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова, яка полягає у не розгляді клопотання від 21 жовтня 2023 року задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 жовтня 2023 року в порядку статті 220 КПК України з повідомленням останнього про результати розгляду такого клопотання та про прийняте рішення, у встановлений КПК України строк та спосіб.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.10.2023 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність працівників Харківського районного управління поліції № 3 Головного Управління поліції в Харківській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.11.2023 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області задоволено частково, зобов'язано уповноважену особу Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 21.10.2023 року.
Постановою про визначення підслідності у кримінальному провадженні винесеної Лозівською окружною прокуратурою 19 січня 2023 року, матеріали вищезазначеного кримінального провадження направлено до СВ Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області для подальшого досудового розслідування.
З матеріалів справи вбачається, що за жодним кримінальним провадженням досудове розслідування не завершено.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що згідно Постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII у зв'язку з поданням заяви про відставку та відповідно пунктів 2 та 9 ч.5 ст.126 Конституції України його було звільнено з посади судді Лозівського міськрайонного суду в Харківській області. З 17 вересня 2016 року по теперішній час він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, як пенсіонер та є суддею у відставці Лозівського міськрайонного суду в Харківській області. Оскільки йому державою не перераховано та не сплачено належним чином призначене довічне утримання, він змушений постійно звертатись до правоохоронних органів, слідчих суддів за захистом своїх прав. На думку позивача, з червня 2022 року і по теперішній час правоохоронні органи не бажають виконувати свої обов'язки, кримінальне провадження належним чином не розслідується, йому як потерпілому направляються формальні відписки, за весь час жодні слідчі дії з ним не проводились. Позивач зазначає, що має місце приниження його в правах як громадянина України, ветерана ОВС України, судді у відставці на отримання законного захисту від злочинів з боку ГУ ПФУ в Харківській області, працівників СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області та слідчого управління ГУНП в Харківській області, які протягом двох років ігнорують вимоги норм КПК України та Конституції України, як і рішення судів. 21.09.2020 року позивач переніс операцію на серці та йому заборонено хвилюватись. Отже, позивач змушений в період військового часу ініціювати судові слухання, які забирають в нього велику кількість часу, завдають шкоду здоров'ю, порушують життєві ритми і зв'язки, для відновлення яких йому необхідні додатковий час і зусилля, в наслідок чого йому заподіяно моральну шкоду. Просив стягнути на свою користь за рахунок бюджетних асигнувань 500 000 грн, як компенсацію за моральну шкоду, заподіяну йому через навмисну тривалу протиправну бездіяльність та прийняття незаконних рішень під час досудового розслідування.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 зазначено, що: "правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок, як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним, як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16 (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки з матеріалів справи вбачається факт надмірної тривалості досудового розслідування, який підтверджується ухвалами слідчих суддів та яким констатовано бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення відомостей до ЄРДР. На час розгляду справи триває слідство. З моменту внесення відомостей в ЄРДР 23.06.2022 року (провадження № 12022226110000132) пройшло майже чотири роки. Тому у зв'язку з надмірною тривалістю розслідування кримінального провадження, неодноразового прийняття рішень у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, позивач був змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, заявами, скаргами, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань, відволікаючи від інших потреб. Тому факт надмірної тривалості досудового розслідування є доведеним, що тим самим доводить той факт, що такими діями відповідачів завдано моральної шкоди позивачу.
Крім того, правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне неправомірне прийняття відповідних рішень всупереч вимогам КПК України та надмірне тривале досудове розслідування кримінального провадження, що свідчить про неправомірність дій відповідних посадових осіб, та має наслідком наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди.
Оскільки у цій справі позивачем доведено факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано моральної шкоди, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з держави підлягає моральна шкода на користь ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1174 ЦК України.
Щодо визначення розміру шкоди, судова колегія зазначає наступне.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На даний час відсутній законодавчо встановлений алгоритм визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тому її сума повинна бути визначена з урахуванням конкретних обставин справи, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що довготривале та неефективне досудове розслідування призвело до душевних страждань позивача, враховуючи вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами на дії слідчих, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню з Держави на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода у розмірі 10 000 грн.
Підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі, про який просить позивач, колегія суддів не вбачає.
Посилання Головного управління Національної поліції в Харківській області та Харківської обласної прокуратури щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку у діях відповідачів та спричиненням моральної шкоди позивачу, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Висновки суду про часткове задоволення позовних вимог відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Харківської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Близнюківського району суду Харківської області від 13 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова