Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/354/26 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
22.04.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Подільського районного суду м. Кропивницького від 09.04.2026, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Бовтишка Олександрійського району Кіровоградської області, громадянину України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
продовжено строк тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 09.04.2026 до 07.06.2026 включно, з визначенням застави у сумі 166 400 грн.,
У провадженні Подільського районного суду м. Кропивницького перебуває кримінальне провадження № 12025121010000131 від 20.01.2025 року стосовно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Під час судового засідання у вказаному кримінальному провадженні процесуальний прокурор ОСОБА_8 в порядку ст.331 КПК України звернулася до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 вказуючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, а саме те, що перебуваючи на свободі обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, впливати на свідків та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 09.04.2026 задоволено вказане клопотання та стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою з визначенням застави у сумі 166 400 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що зважаючи на продовження існування високого ступеня ризиків, з урахуванням особистих характеристик обвинуваченого ОСОБА_7 суд робить висновок, що ці обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, оскільки такий запобіжний захід буде ефективним запобіжним заходом, який спроможний забезпечити його належну процесуальну поведінку та забезпечить виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
В апеляційній скарзізахисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження, змінити ухвалу суду першої інстанції в частині розміру застави визначивши його підзахисному заставу у розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб тобто в сумі 116 480 грн.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що його підзахисний перебуває під вартою з 20.01.2025 року, в судовому слідстві неодноразово наголошував, що є наркозалежним і мети збуту в нього не було, а лише здійснював придбання наркотичних та психотропних речовин для себе. Докази зібрані на досудовому слідстві не підтверджують факт кваліфікації ч. 2 ст. 307 КК України, і жодних ризиків про здійснення злочинної діяльності прокурором не доведено і ґрунтується на припущеннях.
Оскаржувана ухвала суду від 09.04.2026 була отримана стороною захисту 13.04.2026 і відповідно подати раніше не мала фізичної можливості, а також з урахуванням обмеження електроенергії підготовка апеляційної скарги потребувала більше часу, що впливає на строки оскарження.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
Про наявність обґрунтованого обвинувачення свідчать, зокрема: результати зафіксовані у протоколах: проведення негласних слідчих (розшукових) дій, обшуку, допиту свідків, впізнання, висновки експертів, у сукупності містять достатньо даних про наявність обґрунтованого обвинувачення стосовно ОСОБА_7 за ч.2 ст. 307 КК Ук
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій пред'явлено обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегією суддів не можу бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні тяжкого корисливого кримінального правопорушення об'єктом якого є встановлений порядок обігу наркотичних або психотропних речовин та здоров'я населення, а тому усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що вони в разі обрання до них більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, - зможуть здійснити незаконний вплив на вказаних осіб з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки останні не працює, офіційного джерела доходу не має.
Окрім того, ОСОБА_7 не мають достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання їм більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на свідків та інших обвинувачених, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть їх виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
В той же час доводи сторони захисту про необхідність застосування ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням пі вартою колегією суддів не може бути враховано, оскільки вони стосуються безпосередньо дослідження доказів та надання їм оцінки, що може бути виконано під час розгляду матеріалів кримінального провадження по суті.
Факт наявності місця проживання не є підставою для зміни запобіжного заходу.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисників про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на потерпілу і на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Доводи апеляції про необхідність зменшення розміру застави з метою подальшого проходження ОСОБА_7 ВЛК та військом служби судом не можуть бути враховано оскільки в даному випадку вказане унеможливить взагалі подальший розгляд справи у суді першої інстанції.
В той же час, необхідно зазначити про те, що обраний судом запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 166 400 грн.не є надмірним тягарем до обвинуваченого та жодним чином не може порушити права обвинуваченого. Визначений відповідає суспільній небезпеці корисливого злочину та матеріальному стану підсудного та буду достатнім для належного виконання покладених процесуальних обов'язків.
При цьому, в апеляційній скарзі не зазначається про не можливість внести вказану суму застави.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п.п. 1 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинувачених, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Кропивницького від 09.04.2026, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 09.04.2026 до 07.06.2026 включно, з визначенням застави у сумі 166 400 грн., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4