Справа № 344/1162/26
Провадження № 33/4808/292/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Руденко Д. М.
Суддя-доповідач Васильєв
20 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Савчин Т.М.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною захисника адвоката Савчин Т.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, -
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, вчинив відмову від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного сп'яніння, за наступних обставин.
Так, 18.01.2026 року о 01 год. 24 хв. в с. Крихівці, Івано-Франківського району Івано-Франківської області, по вул. О. Довженка, 25в, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Audi A7» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, у встановленому законом порядку, на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Drager» та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Савчин Т.М. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Вказує, що з даною постановою вона та ОСОБА_1 не згідні та вважають її такою, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права. При розгляді суд не з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не допитав свідків, чим не сприяв повному об'єктивному та неупередженому її розгляду.
Зазначає, що суд першої інстанції розглянув дану адміністративну справу без участі ОСОБА_1 та його захисника, адвоката Савчин Т.М. всупереч наявного клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив вимоги ч.1 ст.268 КУпАП.
Вказує, що судом першої інстанції не допитано свідка, який безпосередньо перебував на місці події та володіє відомостями, які мають істотне значення у даній адміністративній справі. Зокрема, саме заявлений у клопотанні свідок був очевидцем подій, які ставляться у провину ОСОБА_1 та володіє достовірними відомостями, хто керував транспортним засобом.
Стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги відомості, що містяться на долученому працівниками поліції відеозаписі, зокрема те, що ОСОБА_1 повідомляв працівників поліції, до початку оформлення адміністративних матеріалів, що погоджується пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі. Однак працівник поліції відмовив у можливості проходження такого огляду посилаючись на погані погодні умови, зокрема на низьку температуру повітря.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги.
Зі змісту доводів захисника адвоката Савчин Т.М. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє їй представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища у зв'язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Савчин Т.М. підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просила скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши сторону захисту, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
В апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 та його захисника, оскільки остання стверджує, що надіслала клопотання про відкладення судового розгляду.
Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об'єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.
Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.
Зокрема, з змісту мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд першої інстанції приймав заходи щодо забезпечення участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника у судовому засіданні суду першої інстанції, однак ОСОБА_1 у судове засідання жодного разу не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду, про причини неявки суд не повідомив. Адвокат Савчин Т.М. будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення засідання, в судове засідання не з'явилася, подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю і іншому судовому процесі в Івано-Франківському апеляційному суді 17.03.2026 року о 13 год. 30 хв., обґрунтовуючи поважність причини неявки, адвокат зазначила, що дата та час засідання в апеляційному суді були визначені та узгоджені з нею раніше, на підтвердження вказаних обставин захисником надано технологічний документ суду. Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши даний документ, встановлено, що судове засідання в апеляційному суді фактично призначено на 19 березня 2026 року о 13 год. 30 хв., а не на 17.03.2026 року, як стверджував адвокат.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідне провадження надійшло до суду першої інстанції 22.01.2026 року, неодноразово призначалось до розгляду та протягом доволі тривалого строку перебувало у проваджені суду першої інстанції, що забезпечувало стороні захисту організувати ефективний захист інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності від висунутого обвинувачення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Савчин Т.М. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини останнього у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Зокрема, зі змісту доводів захисник адвокат Савчин Т.М. вбачається, що вона вважає, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569367 від 18.01.2026 року, ОСОБА_1 18.01.2026 року о 01 год. 24 хв. в с. Крихівці, вул. Довженка О., 25, водій керував ТЗ Ауді А7 з д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій у встановленому законом порядку, від проходження огляду на стан алкогольного сп'ніння на місці зупинки ТЗ за допомогою сертифікованого приладу «Даргер» та у медичному закладі, що знаходиться за адресою: с. Чукалівка, вул. Медична 15 відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - заступником командира взводу 1 взводу 2 роти УПП бат. УПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Дуплецою Т.Я., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що водій відмовився від пояснень відповідно до ст. 63 Конституції України.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо встановлення факту керування ним транспортним засобом та відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 18.01.2026 року о 01.40 год. (а.с. 2), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, оскільки водій відмовився.
До матеріалів справи також долучено: зобов'язання до протоколу про адміністративне правопорушення щодо не керування даним транспортним засобом протягом 24 годин (а.с. 3), заявка про отримання судової повістки в електронній формі за допомогою SMS- повідомлення (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинене адміністративне правопорушення серії ЕНА №6527625 (а.с. 5), ксерокопія посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 6).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 7).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано (файл clip-0, clip-1) як працівники поліції за допомогою звукових та світлових сигналів зупиняють транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , підходять до водія та повідомляють, що той перевищує швидкість під час руху, просять надати водія посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс. Водій повідомляє ,що страховий поліс у нього відсутній, у зв'язку з чим його повідомляють про те, що відносно нього буде складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальнсоті. Далі у водія запитують чи вживав він алкогольні напої, він повідомляє, що алкогольні напої не вживав та готовий пройти огляд. Працівники поліції просять водія вийти із його транспортного засобу та пройти до їхнього транспортного засобу. Після того як водій ОСОБА_1 вийшов із свого ТЗ, то повідомляє працівникам, що не варто проходити огляд, натомість працівниця поліції наполягає на проведенні огляду на стан сп'яніння та повідомляє водію, що ведеться фіксація їхньої розмови. Водій повідомив, що він пив пиво, а тому хвилюється. Працівниця поліції повідомила, що у разі незгоди водія із результатом огляду, який буде проведено на місці зупинки транспортного засобу поліцейським, вони зможуть проїхати в медичний заклад для проходження огляду для проходження повторного огляду. Працівники поліції на репліки водія, про те чи можна якось домовитися з ними, оскільки його робота пов'язана із керуванням ТЗ, повідомляють та пропонують водію пройти огляд на стан сп'яніння та у разі необхідності проїхати в медичний заклад для огляду. Водій повідомляє, що випив трохи більше ніж одне пиво. Працівник поліції роз'яснюють йому, що водій має право пройти огляд на місці зупинки ТЗ за допомогою прилад Драгер, у разі незгоди із результатом може проїхати в медичний заклад для проходження повторного огляду. Далі відносно водія відбувається розгляд справи за порушення ст. 126 КУпАП. Водію роз'яснили права, передбачені ст.. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Далі працівник поліції повідомила, що розгляд справи завершено до водія буде застосоване стягнення. Далі повторно пропонують йому пройти огляд у медичному закладі або на місці зупинки, водій відмовляється та запитує чи можна якось по-іншому вирішити справу, йому повідомляють, що це неможливо. Відеозаписом зафіксовано, як водію ОСОБА_1 повідомили, що у нього наявні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці, а тому просто відпустити його не можуть та переконують погодитись пройти огляд на стан сп'яніння. Працівниця поліції повідомляє, що протокол про адміністративне правопорушення складається в обох випадках і якщо водій керує ТЗ у стані алкогольного сп'яніння, і у разі, якщо водій відмовляється від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Працівники поліції кілька разів запропонували водію пройти огляд на місці зупинки та в медичному закладі, водій не дав конкретною відповіді на вимогу пройти огляд на стан сп'яніння та почав з'ясовувати причину зупинки його транспортного засобу. Водію ОСОБА_1 повідомили, що транспортний засіб було зупинено у зв'язку з порушенням комендантської години. Водію повторно запропонували пройти огляд на місці зупинки чи в медичному огляді, однак водій попросив зачекати кілька хвилин. Через кілька хвилин водію знову запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, однак водій уникав відповіді, йому повторно роз'яснили, що у разі незгоди із результатом, він може пройти повторний огляд у медичному закладі. Водій повідомив, що зараз він не готовий пройти огляд та повідомив про те, що він має дві години для проходження огляду. Після цього працівниками поліції на місце був викликаний ще один екіпаж поліції та підійшла невстановлена особа, яка представилася адвокатом водія. Водію неодноразово пропонували пройти огляд на місці зупинки та в медичному закладі, повідомили, що огляд повинен бути проведений у розумні терміни, а не через 2 години після зупинки водія. Водій повідомив, що він не буде проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі (17 хв.). працівник поліції повідомила, що відносно водія буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП, роз'яснили йому його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Під час складання матеріалів про адміністративні правопорушення, водій повідомив, що він готовий продути прилад Драгер у медичному закладі, однак працівник поліції продовжила складати матеріали протоколу про адміністративне правопорушення у зв'язку з відмовою водія від проходження огляду. Водію повторно роз'яснили права та в подальшому ознайомили зі складеними щодо нього постановою та протоколом про адміністративне правопорушення. Водій розписався про ознайомлення зі змістом протоколу, отримав тимчасовий дозвіл на керування ТЗ.
Відеозаписом із відеореєстратора службового транспортного засобу вбачається рух ТЗ Ауді А7 та його зупинку на вимогу працівників поліції.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу та мав явні ознаки алкогольного сп'яніння і на вимогу працівника поліції безпідставно відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Разом з тим, суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп'яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній відмовився.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази.
Апеляційний суд вказує, що доводи апеляції повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів та даними відеозапису, оскільки зі змісту поведінки водія ОСОБА_1 на місці події вбачається, що він свідомо, повністю розуміючи правові наслідки своїх дій, відмовився виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що працівники поліції відмовили водію ОСОБА_1 у проведенні огляду на стан сп'яніння у медичному закладі, оскільки вони не відповідають дійсності та повністю спростовуються сукупністю доказів, які досліджені судом.
Зокрема, працівники поліції після неодноразовою відмови водія ОСОБА_1 проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, повторно пропонували водію пройти відповідний огляд на стан сп'яніння та роз'яснювали йому правові наслідки відмови від проходження огляду.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи стосовно того, що ОСОБА_1 не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки не керував транспортним засобом.
Так, за своїм правовим змістом керування транспортним засобом полягає у отриманні реальної можливості контролювати використання транспортного засобу за своїм цільовим призначенням.
Про наявність такої можливості може свідчити отримання доступу до керування транспортним засобом, зокрема безпосереднє перебування на місці, яке передбачено для здійснення керування транспортним засобом, здійснення сукупності дій, які стосуються оцінки технічного стану транспортного засобу та вибір подальших керівних дій щодо використання транспортного засобу та їх реалізація.
Сукупність досліджених судом доказів свідчить, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу марки «Audi A7» д.н.з. НОМЕР_1 , який був зупинений працівниками поліції під час дії комендантської години.
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.
Апеляційний суд вважав, що клопотання про виклик свідка, який нібито має можливість надати пояснення на користь особи, яка звинувачується у вчиненні правопорушення є безпідставним та не підлягало до задоволення, оскільки стороною захисту не доведено, що вищевказаний свідок дійсно може надати суду показання, які стосуються обставин, що мають істотне значення для розгляду провадження. Так, протягом тривалого часу перебування провадження на розгляді у суді першої інстанції сторона захисту не забезпечила явку такого свідка до суду та не надала дані, які свідчили про необхідність виклику вказаного свідка до суду, оскільки сукупність інших доказів разом із відеозаписом, яким зафіксовано вчинення адміністративного правопорушення, дозволяють повно та об'єктивно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду справи по суті.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.
Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп'яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп'яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов'язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Разом з тим, акт огляду на стан сп'яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він, порушуючи вимоги п.2.5 ПДР України відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до волевиявлення законодавця, за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам
З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Савчин Т.М. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв