Провадження № 22-ц/803/1247/26 Справа № 199/3654/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
22 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,
суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря: Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року,-
21 березня 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначив, що 15.07.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501339254 (надалі Кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувавсь надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визнаних кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачувані платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом тридцяти календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить 352 258,94 грн. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування на АТ «Сенс Банк». Оскільки на вимоги позивача відповідачка заборгованість не погасила, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, тому позивач просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором від 15.07.2021 р. у сумі 352 258,94 грн, а також судові витрати у розмірі 4227,11 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 28 252,32 грн. (а.с.1-2).
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК'заборгованість за кредитним договором в розмірі 352 258,94 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» витрати на судовий збір в сумі 3028,00 грн. (а.с.117-121).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також судом невірно застосовано норми як матеріального, так і процесуального права. З позову неможливо встановити із чого складається сума заборгованості, яке тіло кредиту, які відсотки, пеня або штрафи, комісія. Позивач не надав належних доказів, які б підтверджували правильність його розрахунків. Суд першої інстанції не здійснив належну перевірку виписки по рахунку та безпідставно взяв до уваги розрахунки позивача без врахування фактичного руху коштів.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.07.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501339254 (надалі Кредитний договір).
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого має заборгованість 352 258,94 грн., що підтверджується відповідним розрахунком.
12 серпня 2022 року найменування АТ «Альфа-Банк» змінено на АТ «Сенс Банк», відповідно до Протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» №2/2022 від 12.08.2022 року, та підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.12.2022 року.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи із відповідачки заборгованість розмірі 352 258,94 грн., суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Відповідачка не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 Кодексу, вказаного вище, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 15 липня 2021 року відповідачка ОСОБА_1 підписала оферту на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» №501339254 та паспорт споживчого кредиту, яким передбачено наступні умови: сума кредиту 177 000,00 грн., процентна ставка - 45,00% річних, строк кредитування 36 міс.
Також, 15 липня 2021 року відповідачкою підписано анкету-заяву про акцепт пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501339254.
Також матеріали справи містять меморіальний ордер № 400292070 від 15.07.2021 року на суму 177 000,00 грн. де в призначенні платежу зазначено: надання кредиту за кредитним договором №501339254 від 15.07.2021.
Згідно з розрахунком заборгованість за кредитним договором №501339254 від 15.07.2021 року становить 352 258,94 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 158 171,68 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 194 087,26 грн.
Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором. На підтвердження користування відповідачкою кредитними коштами до матеріалів справи долучено банківську виписку.
Відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк», не довела відсутність заборгованості.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з наданих позивачем до позову документів, в тому числі, розрахунку заборгованості, не виявляється можливим встановити та підтвердити, зокрема, правильність розрахунку заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачка, стверджуючи, що позивач не довів правильності свого розрахунку, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, не надала власного контррозрахунку чи фіскальних документів на підтвердження повної або часткової сплати заборгованості за кредитом у розмірах, що є відмінними від наданого банком розрахунку.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (див. правову позицію Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21)).
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому колегія суддів відхиляє посилання відповідачки про ненадання АТ «Сенс-Банк» належних доказів на підтвердження розміру заборгованості через ненадання первинних бухгалтерських документів, оскільки крім розрахунку заборгованості, АТ «Сенс-Банк» надало також виписку по рахунку ОСОБА_1 , яка є первинним бухгалтерським документом та відображає повну інформацію щодо здійснених відповідачкою витрат та всіх нарахувань.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів розміру заборгованості. Із наданих банком розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 , вбачається інформація про всі операції за рахунком, у тому числі про використання кредитних коштів, нарахування платежів та здійснені відповідачкою проплати, які були враховані банком при визначенні суми боргу. При цьому відповідачка, посилаючись на здійснення погашення заборгованості, не надала суду власного контррозрахунку чи інших доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем не надано доказів що підтверджували перерахування кредитних коштів відповідача, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи, а саме: меморіальним ордером № 400292070 від 15.07.2021 року на суму 177 000,00 грн. де в призначенні платежу зазначено: надання кредиту за кредитним договором №501339254 від 15.07.2021.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2026 року.
Судді: