Провадження № 22-ц/803/3756/26 Справа № 208/13917/24 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
14 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрющенко Анна Володимирівна, на заочне рішення Заводського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року, у складі судді Гречаної В.Г., у цивільній справі № 208/13917/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, пред'явленим до ОСОБА_3 , визначивши третіми особами Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області та військову частину НОМЕР_1 , та просив встановити факт того, що він самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи це тим, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей, які, за відомостями довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1631-5002751831 від 09 травня 2023 року та №1631-5002751783 від 09 травня 2023 року, фактично проживають за адресою позивача - АДРЕСА_1 , та мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів за рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №1580 від 11 липня 2024 року. ОСОБА_3 з 2015 року перебуває на тимчасово окупованій території. 3 2023 року ОСОБА_1 самостійно виховує неповнолітніх дочку та сина, які повністю знаходяться на його утриманні. При цьому ОСОБА_3 участі у вихованні та забезпеченні спільних дітей не приймає, не цікавиться їх життям, успіхами у навчанні, духовним та фізичним розвитком дітей. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності, лікування дітей, завжди вирішує саме позивач, відвідує сімейного лікаря з дітьми за необхідності та можливості.
Позивач зазначив, що перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 01 червня 2022 року по теперішній час, має стабільний та високий заробіток, шкідливих звичок не має, аморальний спосіб життя не веде, користуються авторитетом у знайомих та на роботі, хоче дати дитям освіту і добробут. Неповнолітні діти також за час спільного проживання з батьком проявляють велику прихильність та любов до нього. 3 батьком у дітей теплі та дружні відносини. Позивач допомагає дітям, якщо потрібно, підготувати уроки, відвозить на тренування за необхідності та можливості, тобто приймає активну участь у житті дітей.
Позивач наголошує, що самостійно, без участі матері дітей, виховує, утримує та здійснює догляд за сином та дочкою, що, на його думку, дає підстави у встановлення юридичного факту самостійного його утримання та виховання для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, на вступ на навчання та обрання нового шкільного закладу, зняття реєстрації місця проживання дитини. Також метою встановлення такого факту самостійного виховання неповнолітніх дітей є його право на звільнення з військової служби та отримання відстрочки від мобілізації. Позивач не має іншої можливості підтвердити факт самостійного виховання дітей, окрім як звернення із даним позовом до суду.
Рішенням Заводського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовної заяви, оскільки заявником не доведено обставин необхідності встановлення цього факту самостійного виховання та утримання дітей, враховуючи реалізацію різних соціальних цілей позивачем без дозволу матері дітей. Сам по собі факт проживання батька разом із дітьми, за відсутності об'єктивних перешкод для виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей матір'ю ОСОБА_3 , не є підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком. Окрім того, такий обов'язок має і мати ОСОБА_3 . Також суд першої інстанції відзначив, що позивач, як мати неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в силу вимог ст. 141,150, 157, 180 Сімейного кодексу України, має здійснювати обсяг батьківських прав та обов'язків, які не можуть обмежуватись або припинятись з настанням певних юридичних фактів. Разом з цим суд першої інстанції наголосив, що позивачем не доведено, яким чином у нього буде можливість поєднувати виховання дітей та проходження військової служби, також враховуючи, що доказів про знаходження матері дітей на тимчасово окупованій території ним не надано. Крім того суд першої інстанції надав оцінку і тим обставинам, що мати дітей періодично дзвонить до них, перераховувала незначні кошти на випускний для дітей, що не свідчить про повну відмову матері від своїх обов'язків (а.с.150-153).
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 у січні 2026 року через свого представника - адвоката Андрющенко А.В. в системі “Електронний суд» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції формально підійшов до з'ясування фактичних обставин, не надавши оцінку фактичній відсутності матері у житті дітей та її неможливість здійснювати їх виховання та утримання у зв'язку із перебуванням її у м. Донецьку, що є тимчасово окупованою територією та що було встановлено судом першої інстанції. Також наголосив, що не було взято до уваги показання бабусі дітей та самих дітей про відсутність поруч матері з 2017 року та перебування її на тимчасово окупованій території. Відсутність даних у базах ДПСУ не може спростовувати фактичні обставини проживання особи пози межами місця проживання дітей та її реальної участі у їх житті, особливо в умовах збройної агресії та тимчасової окупації частини території України. Скаржник відзначає, що виховання дітей - це не формальний або епізодичний зв'язок, а системна, постійна, безпосередня участь у житті дитини, однак відповідач, на його думку, позбавлена можливості особисто та безпосередньо брати участь у вихованні дітей, адже перебуває на окупованій території, що підтверджується відомостями про відсутність перетину нею кордону України.
Також скаржник відзначає, що разові перекази коштів відповідачем на окремі події не є утриманням в розумінні сімейного законодавства та не спростовують факту, що всі основні та постійні витрати на дітей несе виключно позивач та його батьки, які допомагають у догляді за дітьми під час проходження ним військової служби. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітніх дітей не позбавляє матір дітей її батьківських прав, а лише підтверджує фактичні обставини, які мають юридичне значення для захисту прав та інтересів як дітей, так їх батька в умовах війни, з урахуванням неможливості виїзду матері дітей з непідконтрольної Україні території, тимчасово окупованої російською федерацією, на територію України.
ОСОБА_3 та представники третіх осіб своїм правом, передбаченим т. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 13 грудня 2017 року №0000437961 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтва про народження дітей, виданих повторно та наданих до матеріалів справи у копіях.
Відповідно до довідок від 09 травня 2023 року №1631-5002751831 та №1631-5002751783 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані: АДРЕСА_2 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Кременчуцького ліцею №5 ім. Т.Г. Шевченка Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 29 серпня 2023 року №01-23/326, батько учнів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_1 знаходиться в лавах ЗСУ, тому відвідувати батьківські збори не має можливості, але постійно цікавиться успіхами та результатами навчання у класних керівників. ОСОБА_6 зв'язок з класним керівниками не підтримує, батьківські збори не відвідує, з дітьми разом не проживає, на даний момент проживає на території рф. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають з батьками ОСОБА_1 : бабусею - ОСОБА_7 та дідусем - ОСОБА_8 . Бабуся та дідусь піклуються про своїх онуків.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 09 серпня 2024 року №1643/3737, молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 01 червня 2022 року.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцького району Полтавської області Кременчуцької міської ради від 11 липня 2024 року № 1580, ОСОБА_5 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
17 листопада 2025 року у судовому засідання за допомогою режиму відео конференції було допитано свідка ОСОБА_7 .. Вона зазначила, що наразі як ВПО проживає у АДРЕСА_1 . Зареєстрована у м. Донецьк.
Також пояснила, що 08 травня 2023 року діти приїхали до неї в м. Кременчук і живуть тут. Вчаться у 5 ліцеї. Батьками дітей є ОСОБА_1 , який наразі служить у Дніпропетровській області, і ОСОБА_3 , яка наразі не знаходиться на території України. Діти виїхали з м. Донецька до м. Краснодар, а потім приїхали в м. Кременчук. До 2022 року син був на заробітках у Польщі, а у 2022 році пішов добровольцем до лав ЗСУ. Мати дітей останній раз бачила у 2017 році. На територію України не приїжджала, дітьми не займається. Дітьми займається бабуся та дідусь. Батько виховує дітей по можливості і утримує їх. По телефону діти з матір'ю розмовляють. У вересні та жовтні надіслала по 3000 грн на випускні для дітей.
Також 17 листопада 2025 року у судовому засіданні у присутності психолога ОСОБА_9 було опитано дітей.
Неповнолітня ОСОБА_4 зазначила, що навчається у 11 класі, планує вступати до Києва на факультет маркетингу. Проживала з мамою в м. Донецьку, але там також були обстріли, тому виїхали до росії. Вказала, що мама залишилась проживати в росії, працює юристом. У мами не було можливості слідкувати за дітьми, вона багато працювала та вирішила їх відправити до бабусі з дідусем. Останній раз з мамою бачилась у 2023 році. Мама телефонувала.
Неповнолітній ОСОБА_5 зазначив, що навчається в 9 класі, планує вчитись до 11 класу, а потім вступити до сфери IT. Вказав, що мама залишилась проживати в росії, в мами не було можливості з ними виїхати до Кременчука, вона працює юристом.
Суд, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 , застосував норми ст. 7,15,121,141, 150,155,157,164,165 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Разом з тим, суд першої інстанції, з'ясовуючи предмет спору, наголосив, що, в розумінні ст. 157 Сімейного кодексу України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
У справі, що переглядається предметом спору є встановлення факту самостійного виховання дітей позивачем, проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей, з чим погоджується і колегія суддів.
Доводи скаржника про те, що мати дітей перебуває на непідконтрольній Україні території та немає можливості здійснювати свої батьківські права щодо них, колегія суддів також відкидає, адже факт перебування матері дітей на тимчасово окупованій території України не знайшов свого підтвердження ані в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги, враховуючи, що діти пояснили про хоча і рідке, але спілкування телефоном із матір'ю та отримання від неї коштів хоча б на свята.
Крім того, доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції інтересів дітей при ухваленні судового рішення колегія суддів не бере до уваги, адже не можна вважати, що батьківська правосуб'єктність матері дітей обмежена чи припинилась та що матір умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, щоб надавало можливість вважати, що позивач самостійно несе тягар виховання та утримання дітей.
Суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, дійшов вірного висновку, що заявником не доведено обставини перебування дітей на повному його утриманні. Сам по собі факт проживання відповідача в іншому місці, за відсутності об'єктивних перешкод для виконання нею батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей, не є підставою для встановлення факту самостійного утримання дітей одним позивачем, окрім того, такий обов'язок має і мати дітей.
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції вірно встановлено про відсутність доказів існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері дітей обмежена або припинилася, до того ж посилання скаржника на те, що для отримання відстрочки від служби в ЗСУ позивачу належить надати рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним малолітніх дітей, не може бути підставою для задоволення такої вимоги, яка безпосередньо обмежує права відповідача, як матері дітей.
Колегія суддів відзначає, що відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за неповнолітніми дітьми є рівним для обох з них. Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Такі обставини, як проживання дітей разом з батьком, виховання та утримання не можуть кваліфікуватись як юридичні факти, оскільки пов'язані з виконанням батьками своїх обов'язків, визначених положеннями Сімейного Кодексу України.
Батьківський обов'язок презюмується законодавством і лише під час вирішення сімейних правовідносин він може бути спростований. Тому відсутні підстави для повторення цієї правової аксіоми, шляхом встановлення факту судом, адже він нічого не з'ясовуватиме та не доповнюватиме, а по відношенню до відповідача у цій справі, як матері неповнолітніх дітей, буде встановлювати обставину ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрющенко Анна Володимирівна - залишити без задоволення.
Заочне рішення Заводського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено “23» квітня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.О. Макаров
І.Ю. Ткаченко