Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/5210/26
16 квітня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
фактичного володільця майна ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12024100070002752, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України про арешт майна, -
Прокурор Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100070002752, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, в якому просить накласти арешт на ноутбук Dell чорного кольору з серійним номером 76VDL72 та зарядний пристрій до нього, що були вилучені у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення обшуку 19.03.2026 за адресою АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні прокурор підтримала подане клопотання із викладених у ньому підстав, зазначивши, що вилучене майно належить ОСОБА_4 , який на даний час не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні, тобто є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт в розумінні ст. 64-2 КПК України. Таким чином, з метою забезпечення кримінального провадження, з метою забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх приховування, пошкодження, знищення, перетворення чи відчуження, є необхідність у накладенні арешту на вилучений у ОСОБА_4 ноутбук.
Представник фактичного володільця майна просив залишити подане клопотання без розгляду, вказуючи на пропуск прокурором строку подання його до суду. Водночас, просив, у разі ухвалення слідчим суддею рішення про можливість розгляду поданого клопотання по суті, відмовити у задоволенні клопотання, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність. Крім того, просив врахувати, що ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва вже було розглянуто аналогічне клопотання прокурора та у його задоволенні було відмовлено. На даний час вказана ухвала перебуває на розгляді в Київському апеляційному суді.
Фактичний володілець майна підтримав позицію свого представника.
Заслухавши прокурора, фактичного володільця майна та його представника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 131 КПК України передбачено, що заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).
Частиною 1 ст. 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Крім цього, згідно з вимогами ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинні бути зазначена, зокрема, достатня, належна, допустима, достовірна сукупність доказів, що майно, щодо якого здійснюється клопотання, є предметом, засобом чи знаряддям його вчинення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого кримінального правопорушення, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.
У поданому клопотанні прокурор просить накласти арешт на ноутбук Dell чорного кольору з серійним номером 76VDL72 та зарядний пристрій до нього, що були вилучені у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення обшуку 19.03.2026 за адресою АДРЕСА_1 в рамках кримінального провадження № 12024100070002752, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Як встановлено в ході судового розгляду, 24.03.2026 слідчим суддею Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_6 постановлено ухвалу у справі № 758/4573/26, якою відмовлено у задоволенні аналогічного клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про арешт мобільного телефону, вилученого у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення обшуку 19.03.2026 за адресою АДРЕСА_1 .
Вказана ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку та на даний час перебуває на розгляді в Київському апеляційному суді.
Жодних нових обставин, які не були предметом дослідження слідчим суддею під час розгляду попереднього клопотання, прокурором у судовому засіданні не наведено.
При цьому слідчий суддя вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону, доводи прокурора про те, що в даному випадку ним подано нове клопотання, а саме клопотання про арешт майна третьої особи, оскільки норами КПК чітко визначено правові підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Так, обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор посилається на положення ч. 10 ст. 170 та ст. 64-2 КПК України, вказуючи, що вилучене майно належить ОСОБА_4 , який на даний час не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні, тобто є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт в розумінні ст. 64-2 КПК України. Таким чином, з метою забезпечення кримінального провадження, з метою забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх приховування, пошкодження, знищення, перетворення чи відчуження, є необхідність у накладенні арешту на вилучений у ОСОБА_4 ноутбук.
Оцінюючи такі доводи прокурора, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
За змістом статті 168 КПК України тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208, 298-2 цього Кодексу. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно з ч. 7 ст. 367 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що КПК України передбачає два статуси вилученого у власника / володільця майна під час обшуку - тимчасово вилучене й арештоване.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Права та обов'язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Зміст положень вказаної статті свідчить про те, що вона містить визначення статусу відповідної особи у кримінальному провадженні.
Водночас, вона жодним чином не вказує на наявність інших, ніж ті, що передбачені статтями 167 та 170 КПК України, підстав для арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження.
З огляду на наведене, посилання прокурора на ст. 64-2 КПК України не свідчить про наявність передбачених законом правових підстав для арешту майна.
Крім того, як встановлено зі змісту ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 24.03.2026 по справі № 758/4573/26, якою було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, метою накладення арешту у попередньому клопотанні, як і в даному, зазначалося забезпечення збереження речових доказів.
Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, право на справедливий суд закріплює базовий принцип правосуддя - «правової визначеності». Даний принцип гарантує кожному можливість розуміти та передбачати можливість однакового застосування норм закону незалежно від органу чи особи, якої він стосується.
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає і Конституційний Суд України. В широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
З огляду на наведене, встановивши наведені вище обставини, зокрема, враховуючи, що клопотання прокурора про арешт майна уже було предметом судового розгляду та у його задоволенні було відмовлено, за недоведеності прокурором інших обставин, які б могли слугувати правовою підставою для арешту майна, з метою забезпечення принципу правової визначеності, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 167-169, 170-173, 309 КПК України, -
У задоволенні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12024100070002752, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України про арешт майна, яким є ноутбук Dell чорного кольору з серійним номером 76VDL72 та зарядний пристрій до нього, що були вилучені у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення обшуку 19.03.2026 за адресою АДРЕСА_1 , відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Cлідчий суддя Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_1