Справа №:755/5043/26
Провадження №: 1-кс/755/1699/26
"21" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання слідчого Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100040000821 від 07.04.2026 року, про арешт майна,
за участі:
слідчого ОСОБА_3 ,
Слідчий Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві звернувся до суду з указаним клопотанням у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100040000821 від 07.04.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого . 4 ст. 186 КК України.
Як убачається з клопотання, 04.04.2026 року близько 22 години 20 хвилин, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Полуботка, 46/2, невстановлена особа, в період дії воєнного стану, відкрито заволоділа мобільним телефоном «SAMSUNG S24+», який на праві власності належить ОСОБА_4 , вартістю 37 799 гривень.
Органом досудового розслідування встановлено, що до вказаного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_5 , якому в подаьшому повідомлено про підозру у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 ККУ.
Крім цього 15.04.2026 року під час проведення огляду місця події за адресою: м. Київ, вул. Юрія Поправки 14-А, у приміщенні службового кабінету № 101, підозрюваний ОСОБА_5 добровільно надав для вилучення мобільний телефон марки «Samsung», в корпусі сірого кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , SN: НОМЕР_3 , без сім карток. Зі слів підозрюваного даний мобільний телефон він знайшов по вул. Попудренка поблизу станції метро «Чернігівська». У подальшому, на вказаний мобільний телефон надійшов дзвінок від жінки, яка повідомила, що вказаний телефон був загублений та попросила його повернути, на що підозрюваний погодився. Крім цього, підозрюваний вийняв з мобільного телефону сім-картку оператора «Lifecell» без будь-який маркувань та сім-картку оператора «Vodafone» з маркуванням НОМЕР_4 , які ОСОБА_5 добровільно надав для вилучення.
16.04.2026 року постановою слідчого мобільний телефон марки «Samsung», в корпусі сірого кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , SN: НОМЕР_3 , сім-картку оператора «Lifecell» без будь-який маркувань та сім-картку оператора «Vodafone» з маркуванням НОМЕР_4 , було визнано речовим доказом.
Слідчий у судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити, наклавши арешт на вказане майно, з метою збереження речового доказу.
Власник майна в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши думку прокурора та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осі.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт на майно накладається з метою збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При цьому, ч. 10 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Речовими доказами згідно ч. 1 ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, на підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).
Зокрема, відповідно до ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частина 1 ст. 173 КПК України, передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
На підставі викладеного, з урахуванням мотивів клопотання про арешт майна, доданих до клопотання документів, слідчий суддя враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності та приходить до висновку, що слідчим не доведено необхідність арешту саме майно потерпілої, а також необхідність збереження речових доказів саме шляхом накладення арешту на вказане майно, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 131, 170-175, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання слідчого Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100040000821 від 07.04.2026 року, про арешт майна, а саме: мобільного телефону марки «Samsung», в корпусі сірого кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , SN: НОМЕР_3 , сім-картки оператора «Lifecell» без будь-який маркувань та сім-картки оператора «Vodafone» з маркуванням НОМЕР_4 , відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: