П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1241/26
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.
секретар - Божко А.К.,
за участю: представника апелянта - Гуртової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 400/1241/26 за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та скасування постанови від 29.01.2026 , -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2026 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої службу Міністерства юстиції України , у якому просило:
- визнати неправомірними дії та скасувати у виконавчому провадженні №80120319 постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Олени Фещук від 29.01.2026 про стягнення з АТ ““Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» виконавчого збору в сумі 6 744 052,01 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до пункту 6 частини 5 статті 27 Закону № 1404 виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами. Тобто, положення вказаної норми визначають, зокрема, що підставою для не стягнення виконавчого збору є наявність заборгованості за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву у якому зазначив, що 29.01.2026 державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. У п. 3 зазначеної постанови визначено: “Стягнути з боржника виконавчий збір/ основну винагороду приватного виконавця у розмірі 6 744 052,01 гривня». Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404 VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Цього ж дня винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Отже, винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є прямим обов'язком державного виконавця, що підтверджує відсутність в діях державного виконавця неправомірності. Листом від 17.12.2025 боржником повідомлено, що постановою НКРЕКП від 10.11.2022 року № 1414, Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу та між Товариством і Акціонерним товариством “Укртрансгаз» розпочати дії передбачені пунктом 8 постанови КМУ від 12 жовтня 2022 року № 1179 “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансового забезпечення заходів з врегулювання заборгованості, визначених Законом України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», та проведення відповідних взаєморозрахунків».
Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 19 лютого 2026 року позов задовольнив .
Визнав протиправною та скасував у виконавчому провадженні №80120319 постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Олени Фещук від 29.01.2026 про стягнення з АТ ““Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» виконавчого збору в сумі 6 744 052,01 грн.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького архітектора, 13,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 00015622) на користь Акціонерного товариство "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" (вул. Погранична, 159,м. Миколаїв,54055, код ЄДРПОУ 05410263) судові витрати в розмірі 33 280,00 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи предмет стягнення, а також сторони виконавчого провадження, у цьому випадку, у державному виконавця був обов'язок перевірити обставини щодо наявності боржника в Реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу. Тобто, питання заборони стягнення виконавчого збору, могло бути та повинно бути встановлено саме на етапі відкриття виконавчого провадження, та не потребувало надання від боржника додаткових відомостей, оскільки вся інформація є у відкритому доступі на сайті НКРЕКП.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору є імперативною вимогою закону та невід'ємною складовою відкриття виконавчого провадження. Іншого порядку дій державного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає.
- суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що сам по собі факт винесення постанови про стягнення виконавчого збору не означає безумовного та гарантованого його стягнення з боржника.
- обставини, на які посилається позивач, є тимчасовими та не можуть слугувати підставою для визнання протиправною постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної на виконання вимог закону.
- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» зареєстровано юридичною особою 27.01.1995.
Основним видом діяльності товариства є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи (основний) монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, професійно-технічна освіта, оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, роздрібна торгівля пальним, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, вантажний автомобільний транспорт, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи, будівництво трубопроводів.
Господарський суд Миколаївської області рішенням від 18.02.2022 у справі № 915/815/16 стягнув з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України» заборгованості за Договором №13-103-ВТВ на купівлю продаж природного газу, укладеним 04.01.2013 на суму 61 800 425,33 грн основного боргу, 5 279 835,92 грн пені, 359 988,81 грн відсотків річних та 204 633, 00 грн судового збору.
В подальшому відповідач виніс постанови про:
- відкриття виконавчого провадження № 80120319 від 29.01.2026 з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 915/815/16 від 15.03.2023;
- розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.01.2026 ВП № 80120319 щодо стягнення мінімальних витрат 191,60 грн;
- стягнення з боржника виконавчого збору від 29.01.2026 ВП № 80120319 щодо стягнення виконавчого збору у сумі 6 744 025,01 грн.
16.02.2026 заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п.15 ч.1 ст.34 Закону України “Про виконавче провадження» оскільки сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII унормовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, згідно статті 27 цього Закону.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Абзац 1 частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII визначає, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Водночас, відповідно до пункту 6 частин 5 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Пункт 15 частини 1 статті 34 Закону №1404-VIII унормовує, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Згідно із частиною 11 статті 35 Закону №1404-VIII, у випадку, передбаченому пунктом 15 частини 1 статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 15 частини 1 статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з таких підстав не підлягає.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 №1639-IX (далі Закон №1639-ІХ) дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
Згідно із абзацем 17 статті 1 Закону № 1639-ІХ Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (далі Реєстр) відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Згідно із частиною 2 статті 3 Закону № 1639-ІХ, для включення до Реєстру суб'єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються відповідні документи. Рішення про включення або про відмову у включенні до Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.
Правовий аналіз зазначених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що передумовою застосування пункту 6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII, зокрема, щодо не стягнення виконавчого збору, є той факт, що боржник має статус суб'єкта, на якого поширюється дія Закону №1639-ІХ, тобто, сам факт примусового стягнення заборгованості з боржника (оператора газорозподільної системи) автоматично не свідчить про наявність підстав для застосування цієї норми.
Зазначений висновок підтверджується також і висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16 під час вирішення спору за подібних правовідносин, відповідно до якого у разі невключення підприємства/організації до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, на нього дія Закону №1639-ІХ не поширюється.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що відповідно до постанови НКРЕКП від 10.11.2022 № 1414 АТ «Миколаївгаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону №1639-ІХ (а.с. 18, об).
Тобто, на час прийняття спірної постанови від 29.01.2026 АТ «Миколаївгаз» перебувало у Реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу відповідно до Закону №1639-ІХ.
Варто зазначити, що АТ «Миколаївгаз» листами від 17.12.2025 № 54001-СК-957-1225 та від 14.01.2026 №54001-ЛВ-22-0126 позивач повідомляв відповідача про його включення до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу (а.с.19,20).
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що у цьому випадку, у державному виконавця був обов'язок перевірити обставини щодо наявності боржника в цьому реєстрі. Тобто, питання заборони стягнення виконавчого збору, могло бути та повинно бути встановлено саме на етапі відкриття виконавчого провадження, та не потребувало надання від боржника додаткових відомостей, оскільки вся інформація є у відкритому доступі на сайті НКРЕКП.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування правильного по суті рішення відсутні.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для задоволення поданої скарги, посилається лише на висновки оскаржуваного рішення. Водночас, як вже зазначалось вище такі висновки спростовуються матеріалами справи та судом усім наведеним висновкам надано оцінку.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є прямим обов'язком державного виконавця, оскільки пунктом 6 частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» унормована заборона на стягнення виконавчого збору в даних правовідносинах.
На користь цього висновку свідчить і правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 14.12.2023 по справі № 160/10320/22 у близьких за змістом правовідносинах.
Так, зокрема у справі № 160/10320/22 Верховний Суд підтримав висновок суду першої інстанції, що для того аби у виконавця не виникало обов'язку одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору/основної винагороди такий виконавець повинен установити, що заборгованість, яка стягується за виконавчим документом, підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Проте, у справі що розглядається відповідач вказаних дій не вчинив, не зважаючи на те, що відповідно до ст.1 Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу - відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 400/1241/26- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Дата складення та підписання повного судового рішення - 23 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк