П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7217/25
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 20.02.2026, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) та просив:
- визнати протиправними дії в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях, додаткової винагороди за січень 2023 року та вересень 2024 року в розмірі по 30000,00 грн.;
- зобов'язати донарахувати та виплатити ОСОБА_1 як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях, додаткову винагороду за січень 2023 року та вересень 2024 року на загальну суму 140000,00 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у ВЧ НОМЕР_1 , яка підпорядкована ВЧ НОМЕР_2 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.02.2022 р. №21 позивача з 26.02.2022 р. було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно довідки від 14.05.2025 р. №251, позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 09.05.2025 р. №82-РС позивача з 14.05.2025 р. звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я, на підставі висновку (постанови) військово- лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби) відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи, що відповідачами допущено протиправні дії в частині нарахування та виплати йому як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях, додаткової винагороди за січень 2023 року та вересень 2024 року в розмірі по 30000,00 грн. при передбачених законодавством 100000,00 грн., позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 (Постанова №168) та Окремого доручення Міністра оборони України питання виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням). Лише за наявності підтвердження цими документами факту безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях, відповідний командир мав право видати довідку за формою встановленою Додатком 1 до доручення Міністра оборони України №5718/з від 06.03.2022.
Разом з тим документи, передбачені п.3 Окремого доручення: бойові накази (бойові розпорядження); журнали бойових дій, рапорти командиру підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях за спірний період позивачем не надані.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №232).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1, 4 статті 9 Закону №2011, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації» в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022 р., який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
28.02.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Так, з вищенаведеної правової норми вбачається, що відповідно до пункту 1 Постанови №168 підставою для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень є те, що військовослужбовці:
1) беруть безпосередню участь у бойових діях;
2) забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому суд зауважує, що наявність однієї із наведених вище підстав повинна бути підтверджена документально.
Тобто, за відсутності документального підтвердження неведених вище обставин право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100000 грн не виникає.
Відповідно до пункту 2-1 Постанови №168, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 р. № 912/а/29, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; виконання бойових завдань у районах бойових дій з виявлення повітряних цілей та ін.
Відповідно до п.3 вказаного Окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
В січні 2023 року та в вересні 2024 року позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн. за місяць згідно довідок про грошове забезпечення.
При цьому, відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №26 від 02.02.2023, Білозерська селищна територіальна громада Херсонського району як район ведення воєнних (бойових) дій визначена не була, тому збільшена до 100000 гривень додаткова винагорода за січень 2023 року позивачу не виплачувалась.
Підставами для включення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. був рапорт командира мінометної батареї ВЧ НОМЕР_1 щодо включення до наказу про виплату додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затверджених Міністром оборони України.
Відповідно до п.4 Окремого доручення, у разі якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участі у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
З наведеного вбачається, що відповідно до Постанови №168 та Окремого доручення Міністра оборони України питання виплати додаткової грошової винагороди залежить від визначення відповідними командирами факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях. Зазначене визначення повинно бути відповідним чином оформлено належними документами: рапортами командира підрозділу, журналом бойових дій, бойовим наказом (бойовим розпорядженням). Лише за наявності підтвердження цими документами факту безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях, відповідний командир мав право видати довідку за формою встановленою додатком 1 до доручення Міністра оборони України №5718/з від 06.03.2022.
Тобто, ніким іншим, окрім командування відповідної військової частини питання безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях підтверджено бути не може.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано копій документів, передбачених п.3 Окремого доручення, а саме бойових наказів (розпоряджень); журналів бойових дій, рапортів командиру підрозділу про безпосередню участь позивача у бойових діях, за спірний період.
Стосовно довідки ВЧ НОМЕР_1 від 14.05.2025 року №251 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресію російської федерації проти України як на підставу для отримання додаткової грошової допомоги, то колегія суддів зазначає, що вказана довідка надається та є підставою для отримання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни), що зазначено у самій довідці, та є довідкою за формою згідно додатку 6 до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 року за №413 “Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», а не довідкою передбаченою вищенаведеними правовим нормами.
Разом з тим, інших доказів на підтвердження обставин для виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. за спірні періоди позивачем не надано.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький