П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/530/26
Перша інстанція: суддя Пекний А.С.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Казанчук Г.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 березня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2026р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Чорноморського об'єднання управління ПФУ ГУ ПФУ в Одеській області №154750007788 від 20.12.2025р. в частині визначення стажу судді як 29 років 4 місяця та в частині визначеного розміру щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 68 відсотків винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеської області визначити ОСОБА_1 стаж судді як 37 років 10 місяців 7 днів у відповідності до рішення ВРП від 22.05.2025р. №1094/о/15-25;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеської області встановити ОСОБА_1 з 1.01.2026р. довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84 відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є суддею П'ятого апеляційного адміністративного суду у відставці.
Позивачка вказує, що 3.12.2025р. вона звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, у якій просила перевести її на пенсію за ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» та призначити довічне грошове утримання судді.
Рішенням за №154750007788 від 20.12.2025р. ГУ ПФУ в Одеській області визначило позивачці стаж судді у розмірі 29 років 4 місяці та загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 68%.
Не погодившись із даним рішення ГУ ПФУ в Одеській області, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 березня 2026р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморського об'єднання управління ПФУ ГУ ПФУ в Одеській області №154750007788 від 20.12.2025р. в частині визначення ОСОБА_1 стажу роботи на посаді судді як 29 років 4 місяці та в частині визначеного розміру щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 68 відсотків винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на посаді судді як 37 років 10 місяців 7 днів у відповідності до рішення Вищої ради правосуддя від 22.05.2025р.№1094/о/15-25 та встановити ОСОБА_1 з 1.01.2026р. щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84 відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331,2грн..
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене рішення №154750007788 від 20.12.2025р. в частині визначення стажу роботи позивачки на посаді судді як 29 років та 4 місяця не відповідає такому принципу адміністративної процедури як законність та суперечить чинному нормативному регулюванню спірних правовідносин, й тому є протиправним.
Оскільки відповідачем протиправно не враховано стаж роботи позивачки на посаді судді в повному обсязі відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1094/0/15-25 від 22.05.2025р., то це потягло неправильне визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання - 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, той час як його розмір згідно із приписами частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII повинен становити 84% суддівської винагороди (50 + 17х2 = 84).
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області.
Рішенням ВРП від 22.05.2025р. за №1094/0/15-25 звільнено ОСОБА_1 з посади судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.12-16).
Наказом П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025р. №39-ос/c відраховано ОСОБА_1 22 травня 2025р. з посади судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.10-11).
Після звільнення з посади позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці.
За результатом розгляду поданих позивачкою документів органом Пенсійного фонду прийнято рішення №154750007788 від 2.07.2025р., яким ОСОБА_1 з 23.05.2025р. призначене довічне грошове утримання судді у відставці, розмір якого визначений як 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та з урахуванням стажу роботи на посаді судді - 29 років 4 місяці.
Не погодившись із такими розрахунком стажу судді та відсотковим розміром щомісячного грошового утримання судді у відставці, позивачка оскаржила його до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025р. у справі №420/23020/25, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2026р., позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Чорноморського об'єднаного управління ПФУ ГУ ПФУ в Одеській області №154750007788 від 2.07.2025р. в частині визначення ОСОБА_1 стажу судді як 29 років 4 місяці та в частині визначеного розміру щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 68 відсотків винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області визначити ОСОБА_1 стаж судді як 37 років 10 місяців 7 днів у відповідності до рішення ВРП від 22.05.2025р. №1094/о/15-25.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області встановити ОСОБА_1 з 23.05.2025р. довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84 відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
3.12.2025р. позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про переведення на інший вид пенсії, в якій зазначила прохання призначити їй щомісячне довічне грошове утримання.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області за №154750007788 від 20.12.2025р. позивачці проведено перерахунок, яким визначено довічне грошове утримання судді у розмірі 68% від заробітку стаж роботи на посаді судді - 29 років 4 місяці.
Вважаючи рішення органу ПФУ за №154750007788 від 20.12.2025р. протиправним, позивачка звернулась до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
За приписами п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
Відповідно до ч.4 ст.116 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016р. №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2025р. ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді П'ятого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Абзацом 4 п.34 р.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до положень ст.137 Закону №1402-VІІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Частиною першою ст.7 ЗУ «Про статус суддів» №2862-XII (далі - Закон №2862-XII) (у редакції, чинній на день призначення позивачки на посаду судді) визначалося, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Згідно з абз.2 ч.4 ст.43 Закону №2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному Арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка обіймала наступні посади: члена Одеської обласної колегії адвокатів з 16 серпня 1982р. по 8 грудня 1991р.; старшого помічника прокурора з нагляду за дотриманням законів про права неповнолітніх Одеської транспортної прокуратури з 9 грудня 1991р. по 8 січня 1996р. (а.с.52-54).
Як зазначалось вище, на час призначення позивачки на посаду судді діяла редакція ст.7 ЗУ «Про статус суддів» №2862-XII, яка визначала необхідний стаж роботи за юридичною спеціальністю для права на зайняття посади судді - не менше 2 років.
Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 30.05.2019р. у справі №9901/805/18, відповідно до якого частину другу статті 137 Закону №1402-VII слід тлумачити у такий спосіб, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Застосовуючи наведений вище правовий висновок до обставин цієї справи, враховуючи, що на момент призначення позивачки на посаду судді Закон №2862-ХІІ передбачав наявність двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права як обов'язкову умову для призначення на посаду судді, то ГУ ПФУ зобов'язане зарахувати позивачці період її роботи в якості члена Одеської обласної колегії адвокатів у розмірі 2 років.
Крім того, відповідно до ст.56 Закону України від 5 листопада 1991р. №1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на день призначення позивачки на посаду судді) під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 461, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 501, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
З огляду на викладене вище, до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню також період роботи ОСОБА_1 на посаді старшого помічника прокурора, що становить 4 роки 29 днів.
Окрім того, абзацом 2 ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995р. №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній на день призначення позивачки на посаду судді) встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Як вбачається із матеріалів справи, у період з 1.09.1977р. по 26.06.1982р. ОСОБА_1 навчалася за денною формою в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.
Таким чином, позивачка має право на зарахування до стажу роботи половину строку навчання - 2 роки 4 місяці 26 днів.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зауважує, що до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 29 років 4 місяці 13 днів;
половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 26 днів;
стаж роботи на посаді старшого помічника прокурора - 4 роки 29 днів;
стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 2 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 37 років 10 місяців 10 днів.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що загальний стаж позивачки для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розумінні ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII складає більше 37 років.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
З огляду на наведену вище норму, позивачка маж право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84% суддівської винагороди судді.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлення позивачці щомісячного довічного грошового утримання з визначенням його розміру у 68%, є протиправним та порушує право останньої на отримання довічного грошового утримання у визначеному законодавством розмірі, у зв'язку з чим рішення Чорноморського об'єднання управління ПФУ ГУ ПФУ в Одеській області №154750007788 від 20.12.2025р. є протиправним.
Що стосується посилань апелянта про втручання судом першої інстанції в дискреційні повноваження пенсійного органу, то судова колегія зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на посаді судді у відповідності до рішення ВРП від 22.05.2025р. №1094/о/15-25 та встановити позивачці з 1.01.2026р. щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 84% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, є єдиним правильним варіантом поведінки для пенсійного органу.
Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 березня 2026р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
Г.П. Казанчук