П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6759/26
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В. Дата і місце ухвалення: 16.03.2026р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
11 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.09.2019р. в неповному розмірі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078;
- зобов'язати ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.09.2019р. в загальній сумі 80 336,70 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року адміністративний позов передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 16.03.2026р. та передати справу на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи; використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Апелянт стверджує, що в розумінні положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період (а саме: період тимчасової окупації території України). При цьому, при визначенні предметної підсудності слід керуватися положеннями абз.1 ч.1 ст.25 КАС України, згідно з якими позовна заява подається за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Таким чином, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності справи. До того ж, положеннями ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.2 ст.312 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.09.2019р. в неповному розмірі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу справи на розгляд за територіальною підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду, суд першої інстанції виходив з того, що ч.1 ст.25 КАС України передбачено альтернативну територіальну підсудність справи за вибором позивача, а саме: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача. Суд зазначив, що жодна із сторін у справі не перебуває за територіальною юрисдикцією Одеського окружного адміністративного суду. Зокрема, юридичною адресою відповідача є: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 6; адресою проживання позивача є: АДРЕСА_1 . А відтак, за висновками суду, адміністративна справа належить до юрисдикції Луганського окружного адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
В розумінні п.1 ч.1 ст.19 КАС України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Правила територіальної юрисдикції справ визначає параграф 3 глави 2 КАС України, які, поряд з правилами предметної та інстанційної юрисдикції, складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення адміністративної справи.
Відповідно до ст.25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.
З огляду на предмет спору у даній справи (оскарження дій суб'єкта владних повноважень, вчинених стосовно конкретної фізичної особи), на підставі ст.25 КАС України, справа за позовом ОСОБА_1 за загальним правилом вирішується за вибором позивача: адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.
Винятком із вказаного правила є відсутність у позивача місця проживання (перебування) в Україні, у такому випадку справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
При цьому, вибір суду, якому саме територіально підсудна справа, є виключним правом позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що адресою його реєстрації є: АДРЕСА_1 ; адресою фактичного місця проживання (перебування) є: АДРЕСА_2 .
Зазначене підтверджується відомостями довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.08.2019р. №5125-5000184773.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.08.2019р. №5125-5000184773 не є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017р. №579 внесені зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», згідно яких довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.
За висновками суду, надана позивачем довідка про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи є лише документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
При цьому, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII.
Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч.1 ст.4 вказаного Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Таким чином, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання.
Отже, оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.08.2019р. №5125-5000184773 засвідчує його місце проживання.
У свою чергу, виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності цієї справи.
Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року №579 «Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання», узгоджуються з положеннями ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Колегія суддів наголошує на тому, що місце перебування та місце проживання фізичної особи є різними поняттями у розумінні ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з вказаною нормою права місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року №579 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було виключено з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи.
Натомість, положеннями ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи.
Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що за правилами територіальної юрисдикції (підсудності) дана справа має розглядатися Луганським окружним адміністративним судом.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у даному випадку судом першої інстанції спірну ухвалу прийнято з порушенням норм процесуального права, тому ухвала від 16.03.2026р. підлягає скасуванню, з направленням справи до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року скасувати.
Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 квітня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук