П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2095/25
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.
Дата і місце ухвалення: 29 грудня 2025 року, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №400/2095/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування постанов, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 10 лютого 2025 року № 000001;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 10 лютого 2025 року № 000002.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання, відповідального за введення продукції в обіг, та безпідставно не врахував, що позивач є учасником ланцюга постачання продукції, а відтак на нього поширюються вимоги законодавства у сфері державного ринкового нагляду.
Апелянт вказує, що позивачем не виконано рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, прийняте контролюючим органом, у зв'язку з чим застосування до нього штрафних санкцій є правомірним та відповідає вимогам Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, та дійшов передчасних висновків щодо протиправності оскаржуваних постанов.
З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 17 жовтня 2024 року № 1593-ОД та направлення від 21 жовтня 2024 року № 19 проведено планову перевірку характеристик продукції у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .
Під час перевірки встановлено, що відповідно до видаткової накладної від 06 листопада 2023 року № 253 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 поставила продукцію фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, реалізувала зазначену продукцію фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , тобто виступала учасником ланцюга постачання іграшок-трансформерів.
У ході проведеної позапланової перевірки характеристик продукції у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 встановлено невідповідність продукції вимогам пункту 27 Технічного регламенту безпечності іграшок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 151, зокрема щодо відсутності на продукції або її пакуванні інформації про імпортера.
З метою усунення виявлених порушень відповідачем прийнято рішення від 10 грудня 2024 року №№ 97, 98, 99, 100 про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, якими позивача зобов'язано привести продукцію у відповідність до встановлених вимог шляхом зазначення необхідної інформації про імпортера.
Надалі позивач повідомила про виконання вказаних рішень та повернення продукції постачальнику, однак за результатами позапланової перевірки, проведеної на підставі наказу від 21 січня 2025 року № 71-ОД та направлення № 3, складено акт від 23 січня 2025 року № 000001, яким встановлено, що продукція не приведена у відповідність до встановлених вимог, а рішення про вжиття обмежувальних заходів не виконано.
За результатами виявлених порушень складено протокол від 28 січня 2025 року № 000001 та винесено постанови від 10 лютого 2025 року № 000001 та № 000002 про застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернулася до суду першої інстанції з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності у позивача статусу особи, яка ввела продукцію в обіг, а відтак відсутні правові підстави для покладення на неї відповідальності, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції»; при цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач діяла як суб'єкт господарювання у межах ланцюга постачання продукції, не є виробником або імпортером такої продукції, а обов'язок щодо приведення продукції у відповідність до встановлених вимог покладається саме на особу, яка ввела її в обіг, у зв'язку з чим оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а також чи є вони обґрунтованими та прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається саме на такого суб'єкта.
Спірні правовідносини у даній справі регулюються Законом України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та Законом України від 15 січня 2015 року № 124-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності».
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 15 січня 2015 року № 124-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» відповідність продукції, яка введена в обіг або надана на ринку, вимогам технічних регламентів є обов'язковою.
Згідно зі статтею 4 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо продукції, яка не відповідає встановленим вимогам або становить загрозу суспільним інтересам.
Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» орган ринкового нагляду під час перевірки характеристик продукції має право вимагати документи, необхідні для встановлення ланцюга постачання продукції, а також документи щодо виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.
Згідно зі статтею 29 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» у разі встановлення невідповідності продукції встановленим вимогам орган ринкового нагляду зобов'язаний вимагати від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність.
Частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 30 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» визначено, що обмеження надання продукції на ринку здійснюється, зокрема, шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами, усунення формальної невідповідності або тимчасової заборони її надання на ринку, при цьому суб'єкти господарювання у ланцюгу постачання зобов'язані співпрацювати між собою з метою забезпечення такої відповідності.
Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України від 02 грудня 2010 року № 2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, за невиконання або неповне виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.
Із системного аналізу наведених норм вбачається, що застосування відповідальності можливе лише за умови доведення наявності у суб'єкта господарювання обов'язку виконання відповідного рішення, факту його невиконання та наявності реальної можливості такого виконання.
Як уже зазначалося, підставою для притягнення позивача до відповідальності слугували висновки акта перевірки стану виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 23 січня 2025 року №000001, відповідно до якого встановлено невиконання позивачем вимог зазначених рішень, що, на думку контролюючого органу, стало підставою для застосування до неї штрафних санкцій, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».
Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач здійснювала діяльність як суб'єкт господарювання у ланцюгу постачання продукції, отримавши відповідний товар від постачальника та реалізувавши його іншому суб'єкту господарювання, тобто виступала розповсюджувачем у розумінні законодавства.
При цьому матеріалами справи не підтверджено, що позивач є виробником, імпортером або особою, яка вперше ввела продукцію в обіг на території України, а відповідачем не доведено наявності у позивача відповідного статусу суб'єкта відповідальності.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт участі суб'єкта господарювання у ланцюгу постачання продукції не є достатньою підставою для покладення на нього відповідальності, передбаченої частиною четвертою статті 44 Закону №2735-VI.
Крім того, відповідно до положень статті 30 Закону №2735-VI обов'язок щодо співпраці між суб'єктами господарювання у ланцюгу постачання передбачає вчинення такими суб'єктами дій, спрямованих на приведення продукції у відповідність, однак не покладає на розповсюджувача обов'язку виконання дій, що за своєю правовою природою належать до компетенції виробника або імпортера.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач повідомляла відповідача про вжиті заходи, зокрема щодо припинення реалізації продукції та її повернення постачальнику, що свідчить про вчинення нею дій, спрямованих на виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів.
Водночас матеріалами справи не підтверджено, що позивач мала реальну можливість самостійно усунути встановлені невідповідності продукції, зокрема шляхом нанесення відповідного маркування або внесення змін до технічної документації, що належить до компетенції виробника або імпортера.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини четвертої статті 44 Закону №2735-VI.
При цьому відповідачем при прийнятті спірних постанов не враховано вимоги частини п'ятої статті 44 Закону №2735-VI щодо необхідності врахування ступеня вини особи, характеру порушення та можливості його усунення.
Колегія суддів також враховує, що постачальник продукції - фізична особа-підприємець, від якого позивач отримала відповідний товар, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 30 липня 2024 року серії НОМЕР_1 .
Застосування штрафної санкції не може ґрунтуватися виключно на формальному невиконанні рішення без встановлення реальної можливості його виконання.
Зазначена обставина об'єктивно ускладнила можливість позивача виконати рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів у повному обсязі, зокрема щодо взаємодії з постачальником з метою усунення невідповідностей продукції.
За таких умов позивач була обмежена у можливості впливу на приведення продукції у відповідність до встановлених вимог, оскільки відповідні дії, пов'язані з маркуванням продукції та оформленням технічної документації, належать до компетенції виробника або імпортера, а не розповсюджувача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних постанов.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук