23 квітня 2026 року м. Київ справа №755/21625/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов Громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просив:
- рішення від 10.112021 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області номер 801115000032029 про скасування посвідки на тимчасове проживання визнати протиправним та скасувати;
- рішення № 239 від 25.10.2021 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25.10.2021 про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28.12.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17.05.2022 адміністративну справу №755/21625/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду".
Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 відкрито провадження у спрві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувані рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в'їзду до України є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки останні є необґрунтованими та винесеними без наявності на те передбачених законом підстав та відповідного підтвердження. Позивач також вказав, що не створює реальну або потенційну загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, громадському порядку, не сприяє терористичній діяльності та не порушує права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави. Таким чином, при винесенні оскаржуваних рішень, у відповідача відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази щодо порушення позивачем Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відтак, оскаржувані рішення прийнято з порушенням процедури прийняття, оскільки відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності та обґрунтованості своїх рішень.
До суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що оскаржувані рішення є законними та прийняті з дотриманням встановленої процедури їх прийняття, при цьому, що 07.10.2021 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист від Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві № 1647/125/20/01-2021 від 29.09.2021 «Про скасування посвідки на тимчасове проживання та прийняття рішення про заборону візду в Україну», в якому повідомляється, що відповідно до п. 1 ст. 1, п. п. 1-3 ст. 2, п. п. 1, 2 п. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», Управлінням міграційної поліції ГУНП у м. Києві за результатами реалізації оперативної інформації встановлено громадянина Алжиру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який здійснював порушення громадського порядку на території міста Києва. Також, у вищезазначеному листі зазначено, що позивач по теперішній час, не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень. Враховуючи обставини, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 25.10.2021 прийнято рішення № 239 про заборону в'їзду в Україну гр. Алжиру ОСОБА_1 , а отже, управління діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та прийняло правомірне рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Позивачем до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому наголошено на необґрунтованості та безпідставності доводів, покладених в основу відзиву, при цьому, що на підставі зазначеної в листі інформації відповідач не мав права виносити відповідні рішення. При винесенні рішень відповідач, діяв формально та упереджено. Вказаний лист та наявна у відповідача інформація не містять будь-яких конкретних даних, щодо вчинення або можливості вчинення позивачем будь-яких протиправних дій, порушень пов'язаних з безпекою громадського порядку, шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на законних підставах в Україні та був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні.
Відповідно до рішення № 239 від 25.10.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачу було заборонено в'їзд в Україну строком на 3 (три) роки,
Також, згідно рішення № 80111500032029 від 10.11.2021 ЦМУ у м. Києві та Київський області була скасована посвідка на тимчасове проживання позивача № НОМЕР_1 на підставі п. п. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Рішення № 239 від 25.10.2021 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київський області мотивоване надходженням 07.10.2021 повідомлення від Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві вих. № 1647/125/20/01 від 29.09.2021 «Про скасування посвідки на тимчасове проживання та прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в якому зазначено про те, що за результатами реалізації оперативної інформації встановлено громадянина ОСОБА_1 , який здійснював порушення громадського порядку на території міста Києва. Також, було встановлено, що позивач може бути причетним до вчинення порушень пов'язаних з з безпекою громадського порядку, шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Позивач повідомляє, що був притягнутий до адміністративної відповідальності за знаходження у громадському місті без маски, штраф за це адміністративне правопорушення був сплачений у строк, проте вказане, на його думку, не може бути кваліфіковане, як дія, що загрожує громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та іших осіб, що проживають в Україні в розумінні норм діючого законодавства, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі, або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно змісту ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч. 15 ст. 4 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до п. 1, 4 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні, посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом.
Посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну (ч. 5 ст. 63 Порядку № 322).
Згідно з п.п. 5 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, що і було покладено в основу рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання, посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну.
Відповідно до положень п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що було покладено в основу рішення № 239 про заборону в'їзду позивачу в Україну від 25.10.2021 (а.с. 20) в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч. 2 ст. 13 Закону).
Частиною 3 ст.13 Закону № 3773 визначено, що рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Так, судом досліджено, що в основу обґрунтування прийняття відповідачем рішення № 239 від 25.10.2021 покладено отримання 07.10.2021 листа від Управління міграційної поліції ГУ НП в м. Києві, за змістом якого, позивач здійснював порушення громадського порядку на території м. Києва, разом з цим, в цьому листі повідомлено про те, що позивач по теперішній час не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень. Крім того, встановлено, що позивач може бути причетним до вчинення порушень, пов'язаних з безпекою громадського порядку, шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території міста Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Суд наголошує на тому, що обґрунтованість будь-якого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.
Водночас, ані у висновку за результатами розгляду подання про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на проживання та заборону в'їзду у Україну строком на 3 роки, ані в оскаржуваних рішеннях відповідача не зазначено жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду національній безпеці України, громадському порядку в Україні та що його дії становлять загрозу охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
Таким чином, суд зазначає, що інформація, викладена у листі від 07.10.2021, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.
Судом встановлено, що ані відповідачем, ані ініціатором подання не надано жодних доказів, які б підтверджували існування тих обставин, які були зазначені у поданні та покладені відповідачем в основу спірних рішень про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в'їзду у Україну строком на 3 роки без здійснення до того ж додаткової перевірки.
В матеріалах справи не міститься доказів причетності позивача до протиправної діяльності, зазначених правопорушень та не надано доказів притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
Дійсно, позивач у позовній заяві повідомив про те, що був притягнутий до адміністративної відповідальності за знаходження у громадському місті без маски, штраф за це адміністративне правопорушення був сплачений у строк, проте вказане, на його думку, не може бути кваліфіковане, як дія, що загрожує громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та іших осіб, що проживають в Україні в розумінні норм діючого законодавства.
Водночас, слід звернути увагу, що з матеріалів справи слідує, що на теперішній час позивач не перебуває в Україні у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень. Матеріали справи також не містять копій рішень судів, якими позивача визнано винними у вчиненні відповідних правопорушень, та в мотивувальній частині яких було б вказано, що позивач є небезпечними для національної безпеки України.
Обґрунтованою є позиція позивача, що відповідачем не встановлено, що позивач своїми діями несе загрозу національній безпеці, громадському порядку тощо.
За таких обставин, позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, що вказує на недотримання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних рішень принципу пропорційності, який, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього, що, в свою чергу, також є підставою для визнання рішень протиправними.
Посилання відповідача на превентивність застосованих заходів та відсутність у міграційного органу повноважень перевіряти обставини, вказані у поданні, не приймаються судом, оскільки прямо суперечать вищенаведеним положенням Закону та, окрім того, не можуть звільняти відповідача від обов'язку доводити відповідність своїх рішень приписам ст. 2 КАС України на виконання норм ст. ст. 77 - 78 КАС України.
Підсумовуючи, суд зауважує, що відповідачем ні в оскаржуваних рішеннях, ні під час розгляду даного спору в суді, не було розкрито та доведено у чому саме полягає загроза позивача національній безпеці або охорони громадського порядку чи необхідність для охорони здоров'я, при цьому, що одного посилання на превентивність таких заходів, не є належною та достатньою підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, лист та наявна у відповідача інформація не містять будь-яких конкретних даних, щодо вчинення або можливості вчинення позивачем протиправних дій, порушень пов'язаних з безпекою громадського порядку, шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, крім того, відсутні посилання на конкретні обставини, що мали б бути перевірені та оцінені міграційним органом та судом.
Відтак, суд вважає, що оскаржувані рішення були прийняті за відсутності фактичних та правових підстав, без переслідування легітимної мети, необґрунтовано, упереджено, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, а тому, наявні підстави для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними та скасування рішень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 10.11.2021 № 801115000032029 про скасування посвідки на тимчасове проживання та Рішення № 239 від 25.10.2021 про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .
Згідно з приписами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час розгляду спору та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов Громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області № 239 від 25.10.2021 про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 10.11.2021 № 801115000032029 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 Громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.